Психологічна адаптація та преадаптація студентів-першокурсників в умовах нестабільного світу

У статті розглядаються особливості психологічної адаптації та преадаптації студентів-першокурсників в умовах невизначеності. Основна увага спрямована на аналіз преадаптивних стратегій

Психологічна адаптація та преадаптація студентів-першокурсників в умовах нестабільного світу

Статья

Психология

Другие статьи по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией
змінюються потреби та мотиви.

Важливою думкою Д. Дубровіна є те, що процес індивідуалізації породжує особистісний аспект психологічної адаптації, що включає не тільки адаптацію до вимог суспільства, а також опору на власні переживання, уявлення, думки про себе та події, які відбуваються у світі.

На думку Н. Середіної та О. Лазарєвої [9], адаптація студента-першокурсника, це елемент процесу соціалізації та її головний механізм. Учені зазначають, що в умовах нової соціальної ситуації, адаптаційний процес впливає на всі структурні компоненти особистості першокурсника, тому адаптація представляє багаторівневий процес пристосування організму до нових умов середовища, якій реалізуються за рахунок специфічних та неспецифічних механізмів по усьому спектру особистісної структури людини.

Результатом успішного пристосування стає адаптованість, яка включає наступні компоненті:

    «Адаптація». Індивід не тільки приймає норми і цінності соціального середовища, а також будує на їх основі свою діяльність та відносини з людьми, що сприяє повній самореалізації.

    «Самоприйняття». Позитивне відношення до себе, довіра, адекватна самооцінка, визнання своїх негативних сторін та прагнення змінитися на краще.

    «Прийняття інших». Прийняття інших, визнання їх значущості, права на власну думку, очікування позитивного відношення до себе з боку інших.

    «Емоційна комфортність». Вказує на переважаючий характер емоцій, відчуття комфорту, відсутність великої кількості негативних емоцій.

    «Інтернальність». Відчуття причетності до власної діяльності, визначення себе активним суб’єктом, визнання власної відповідальності.

    «Прагнення до домінування». Відображає ступень прагнення людини домінувати у відносинах, відчувати перевагу над іншими [4; 5; 9].

Аналізуючи основні стратегії адаптивної поведінки: активна зміна середовища, зміна себе, відхід від середовища та пошук нового, відхід від контакту та занурення у власний внутрішній світ, пасивна репрезентація себе, підпорядкування зовнішнім умовам, очікування зовнішніх змін, пасивне очікування внутрішніх змін, — Н. Середіна та О. Лазарєва визначають, що найбільш адаптивний ефект, який вказує на високий рівень адаптивності, надає поєднання стратегій, спрямованих на активну та одночасну зміну себе та навколишнього середовища. До середнього результату адаптації призводить зовнішнє пристосування суб’єкта навчання до навчального середовища, яке не викликає внутрішніх змін, шляхом уникання середовища, або очікування зовнішніх та внутрішніх змін. Низький рівень адаптованості, пов’язаний з вираженим негативним ефектом в адаптації, проявляється у відмові суб’єкта від взаємодії з зовнішнім оточенням і занурення у свій внутрішній світ.

У науковій літературі виділяють різні форми та види адаптація студентів-першокурсників, наприклад, О. Арлашкіна, О. Наумова та О. Теврюкова [1] розглядають наступні напрямки:

    академічна адаптація (до навчального процесу);

    організаційна адаптації (до особливостей структури університету і організації навчального процесу);

    соціально-психологічна адаптація (до взаємодії з іншими студентами і викладачами, до власної ролі та статусу);

    психофізіологічна адаптація (до особливостей університетського середовища і санітарно-гігієнічним умовам навчання);

    соціально-побутова адаптація (до нових умов проживання і побуту студента).

Ми можемо бачити що, як вказує Т. Власова, адаптація студентів першокурсників — динамічно складний, багатофакторний процес, який пов’язаний з засвоєнням нового соціального досвіду, включення особистості у систему міжособистісної взаємодії, опанування та засвоєння особливостей та цінностей професії.

У психологічні літературі виділяють зовнішню та внутрішню адаптацію [1; 9]:

    об’єктивні фактори (зовнішні) середовища — природні, соціальні, соціокультурні, технічні, матеріальне становище сім’ї, контрактна або бюджетна форма навчання, проживання у гуртожитку або вдома;

    суб’єктивні фактори (внутрішні) — фізіологічні і психологічні характеристики, особливості нервової системи, пізнавальних процесів (властивості пам’яті, уваги, мислення), психічних станів (напруженість, фрустрація, тривожність, страх), спрямованість, властивості особистості, психофізичний стан.

За результатами дослідження учені визначають, що основні проблеми в адаптації виникають у студентів-першокурсників у організаційній, психофізичній та соціально-побутовій сфері.

На думку Н. Середіної та О. Лазарєвої, труднощі в адаптації обумовлені, перш за все:

    розбіжностями між високим рівнем домагань студента та його низьким соціальним статусом, який визначений віком;

    розбіжностями між стилем спілкування вдома та характером взаємодії з викладачами та робітниками вишу;

    протиріччями між підвищенням рівня орієнтації на самостійність та залежністю від думки одногрупників.

Від якості та швидкості адаптування студента-першокурсника залежить успіх його формування як майбутнього спеціаліста, конкурентоспроможність на ринку праці, успішність засвоєння знань, умінь та навичок, тому соціальну адаптацію розділяють на:

    соціально-професійну адаптацію — входження у спеціальність та суспільство, оволодіння нормами і функціями майбутньої професії і соціальної діяльності;

    соціально-психологічну адаптацію — пристосування індивіда до групи, формування власного стилю поведінки.

Адаптація студентів проходить впродовж всього періоду навчання, але найбільш важливим етапом є навчання на першому курсі, хоча цей період також неоднорідний, виділяють:

    початкову стадію, коли індивід або група усвідомлюють нові правила поведінки, але ще не готові визнати систему цінностей нового соціального середовища;

    стадія терпимості, коли індивід, група і нове середовище проявляють взаємну терпимість до системи цінностей і зразкам поведінки один одного;

    асиміляція, визнання і прийняття індивідом основних елементів системи цінностей нового середовища, і одночасно визнання певних цінностей індивіда, групи новим середовищем [8].

Говорячи про ефективний характер адаптації та преадаптації студентів-першокурсників в умовах нестабільного світу, необхідно, перш за все встановити, який підхід буде покладений в основу у виборі образу людини. Якщо, ми визначаємо студента, як людину, яка тільки відчуває, або сприймає інформацію та переробляє її, як вказує

О.Асмолов [2], людину яка пасивно сприймає навколишнє середовище, ми отримаємо пасивний тип адаптації. Перенесення фокусу на внутрішній конфлікт, конструює образ «людини неусвідомлених інстинктів, потреб», як її визначає З. Фройд, і з такої позиції, адаптація та преадаптації будуть спрямовані на вирішення внутрішніх конфліктів. Наразі, третій підхід до особистості — «людина як система реакцій», поведінка людини, формування її адаптивних механізмів залежить від характеру, особливостей зовнішніх впливів, соціальних запитів та наказів. Внутрішня цінність самої людини, її потенціальні можливості практично не враховуються, ефективна адаптації формується у разі вдалого підбору стимулів та підкріплень.

Відповідно до означених підходів до особистості, виділяють і певні види адаптивності:

    гомеостатичний варіант, як реакція організму на систему, пасивне пристосування до впливу середовища, зниження конфліктності між середовище та індивідом, встановлення рівноваги;

    гедоністичний варіант передбачає спрямованість на збільшення задоволення та зниження страждань, негативних емоцій, станів;

    прагматичний варіант виходить із визначення людини «як раціонального», в основі лежать успіх, вигода та користь, досягнення результату, ефекту при мінімальних витратах, так званий економічний результат [2; 7].

На думку О. Асмолова, гомеостатичний, гедоністичний та прагматичний варіанти принципу адаптивності об’єднує те, що всі вони спрямовані на досягнення первинно заданої цілі, поведінка людини підпорядкована нормам, цілям які задана ззовні.

У контексті цих принципів, адаптаційні стратегії студента-першокурсника як «особистості соціального типу» пов’язані з програмами, нормами та правила, які сформовані у даній соціальній спільноті.

Для адаптації «студента-першокурсника соціального типу» буде характерно звикання до процесу навчання, засвоєння нових форм надання інформації, культурних нормативів, норм та правил поведінки у вищому навчальному закладі, ритуалів, традицій, способів та характеру спілкування у студентській групі та з викладачами, прийняття рольової та соціальної значущості майбутньої професії, в результаті чого формується стереотипна поведінка характерна для даної соціальної групи.

Процеси адаптації до соціального середовища мають важливе значення для особистості, як вказує В. Петровський [7], процеси пристосування вирішують як завдання збереження тілесної цілісності, виживання, нормального функціонування, а також виконання вимог, очікувань з боку соціального середовища, що гарантує повноцінність суб’єкта як члена спільноти.

Зовсім інший підхід до вироблення адаптивний та преадаптивних стратегій спостерігається, якщо образ людини — це образ активного індивіда, суб’єкта залученого у певну діяльність. Підхід до особистості — «особистості як індивідуальності», висуває на перший план неповторні індивідуальні прояви людини, забезпечуючи потенційні можливості творчого розвитку. Неадаптивні стратегії, або, як їх називає О. Асмолов [3], спираючись на термін наданий Н. Вавіловим, преадаптивні стратегії, які включають преадаптивні елементи відносно незалежні від впливу різних форм контролю, забезпечують саморозвиток системи у непередбачуваних змінах зовнішніх умов.

У разі підходу до студента-першокурсника як «особистості — індивідуальності», значущім стає особистісний, індивідуальний та суб’єктний характер діяльності, здатність структ

Похожие работы

< 1 2 3 >