МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ В СІМ’Ї ЯК ПОКАЗНИК ЩАСЛИВОГО БУТТЯ ДИТИНИ
Машовець М.А., Науменко М,С,
Педагогічний інститут
Київського університету імені Бориса Грінченка
У статті охарактеризовано міжособистісне спілкування в сучасній українській сім’ї, зазначено основні тенденції її функціонування. З’ясовано, що дослідження, проведені науковцями, дозволяють оцінити стан сім’ї як недостатньо сприятливий для формування особистості дитини. Теоретично обґрунтовано необхідність встановлення міжособистісного спілкування в сім’ї.
Ключові слова: міжособистісне спілкування, сім’я, виховання, виховний потенціал, щасливе буття дитини.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасна сім’я виступає сферою формування і ареною практичного прояву ідеалів, світогляду, інтересів людини. Саме в сім’ї формуються первинні ціннісні орієнтації і розвиваються соціальні спрямування дитини.
Багатьох проблем морально-етичного виховання особистості на наступних вікових етапах вдалося би уникнути, коли б батьки володіли ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки власної дитини. Найпершим засобом регулювання батьківсько-дитячих взаємин є встановлення емоційно-ціннісного спілкування в сім’ї.
Міжособистісне спілкування в сім’ї допомагає встановлювати доброзичливі, правдиві і щирі відносини з дітьми, розвивати і збагачувати позитивні сімейні традиції і звичаї, виховувати дітей на позитивних прикладах родоводу і сім’ї.
Одночасно сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них потреба в довірливому спілкуванні, співпереживанні, співучасті.
Тому, батькам слід більше уваги приділяти дітям і по можливості активніше з ними спілкуватися [3].
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Як усякий організований процес, сімейне виховання передбачає певну цілеспрямованість, наявність конкретних завдань. Оскільки в нашому суспільстві інтереси держави й батьків відносно виховання підростаючого покоління найчастіше збігаються, ціль і задачі суспільного й сімейного виховання в основному також є ідентичними. Отже, головну мету виховання дітей у родині становить всебічний розвиток особистості, що сполучає в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.
Проблемою сімейного спілкування займались багато вітчизняних та зарубіжних вчених, такі як А. Адлер, А. Варга, Д. Віннікот, І. Гончаренко, Ф. Долипо, Р. Дрейкурс, Е. Еріксон, А. Ковальов, А. Макаренко, К. Роджерс, Ю. Савонік, Ю. Савченко, О. Семенчук, В. Сухомлинський, А. Теплюк, 3. Фрейд та ін.
Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — це запорука доброго настрою, душевного спокою. З іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах.
З метою виховання потрібне постійне й глибоке вивчення дитини, спеціальне виявлення її інтересів, запитів, захоплень, схильностей і здібностей, достоїнств і недоліків, позитивних якостей і негативних рис.
Як зазначав В. Сухомлинський: «Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька та матері самі стають величезною виховною силою» [4].
А. Теплюк у своєму дисертаційному дослідженні «Емоційні переживання як чинник розвитку довільної поведінки дітей дошкільного віку в умовах сім’ї» обґрунтувала, що провідну роль у розвитку довільної поведінки дошкільника відіграє сім’я, оскільки дитина наслідує батьків і переносить на себе систему батьківських стосунків, способи поведінки батька і матері. Батьківсько-дитячі стосунки, як підсистема стосунків сім’ї, являють собою безперервні, тривалі і опосередковані віковими особливостями стосунки дітей та батьків [10].
Вибираючи стратегічно правильний шлях передання відповідальності дитині, батьки попереджають про специфічні труднощі й цей шлях, особливо його початковий етап: прагнення до свободи супроводжуються страхом перед нею, і часто діти йдуть на провокування негативної уваги батьків.
О. Семенчук стверджує, що стосунки в родині будуються на взаєморозумінні. У зв’язку з цим у кожного члена сім’ї є два обов’язки. По-перше, він має ділитися інформацією про себе, щоб його правильно розуміли. По-друге, уважно прислухатися до інших, щоб зрозуміти їх. Якщо члени сім’ї починають нехтувати будь-яким з цих основних моментів спілкування, їх зв’язок порушується, частішають прояви негативних емоцій, суперечки і сварки [8].
Ю. Савонік запропонувала прийоми ефективного спілкування:
Під час спілкування з дитиною не варто займатися іншою роботою — вона може подумати що нецікава вам.
Ваші очі мають бути на рівні очей дитини.
Мова вашого тіла має демонструвати, що ви уважно слухаєте дитину.
Підтримуйте дитину під час розмови усмішкою, обіймами, поглядом.
• Тон вашого мовлення має бути довірливий, спокійний.
• Робіть паузи, дайте дитині змогу подумати, помовчати, не вимагайте негайної відповіді [5].
Ю. Савченко [6; 7] зазначав, що батьківсько-дитячі стосунки утворюють важливу підсистему стосунків у сім’ї, яка є цілісною системою, і можуть розглядатися як безперервні, тривалі та опосередковані віковими особливостями дитини і батьків стосунки. Роль образу батьків і дитини у батьківсько-дитячих стосунках полягає в орієнтуванні у цій системі стосунків з метою досягнення узгодженості та співпраці у розв’язанні завдань спільної діяльності і забезпечення необхідних умов гармонійного розвитку дитини.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Існує багато причин недостатнього рівня виховання в сім’ї. В сучасних умовах низького економічного рівня розвитку України, основна маса часу батьків втрачається на існування. Низька культура суспільного життя і подвійна мораль, демографічність суспільства пагубно відбиваються на сімейному вихованні дітей, на зміцненні самих сімей.
Саме тому цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сім’ї — мінімальні, основні сили батьки віддають матеріальному забезпеченню, а не духовному формуванню і розвитку дітей. За даними досліджень в Україні в середньому працююча жінка за добу приділяє для виховання дітей 16—18 хвилин, а у вихідні дні 30—35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім’ї духовне спілкування батьків і дітей зводиться до контролю за навчанням дитини у школі, за з’ясовуванням того, які оцінки одержують діти.
При швидкому темпі життя, через брак часу живе спілкування замінюється телебаченням, інтернет-мережею та різними технічними засобами.
Батьки часто припускаються помилок, постійно нарікаючи дитині на те, які помилки вона допустила, чого вона не зробила, і на те якою неуважною була. Слід пам’ятати — процес виховання полягає не лише у виявленні недоліків, а й у щоденних схваленнях. Потрібно звертати увагу дитини на те, чого дитина вже досягла, і чого могла б досягти, якби була трішки уважнішою. Такі слова допоможуть дитині повірити у власні сили.
Об’єктом дослідження є процес життєдіяльності дитини в сім’ї.
Предмет нашого дослідження — міжособистісне спілкування в сім’ї як показник щасливого буття дитини.
Формування цілей статті. Цілі статті — охарактеризувати міжособистісне спілкування в сучасній українській сім’ї.
Виклад основного матеріалу. Конвенція ООН про права дитини зазначає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння [2].
Дитина щаслива тільки тоді, коли вона вірить. Неслухняність, зухвальство, грубість — усе це виникає в дитячій поведінці саме в ті моменти, коли ламається віра в найдорожчих для неї людей — батьків.
В. Сухомлинський зазначав, що сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять один одного і водночас люблять і поважають людей [9].
Сім’я так чи інакше пов’язана зі всіма сферами діяльності людини. Змінюючись паралельно розвитком суспільства, вона сприяє вирішенню багатьох важливих економічних і соціальних задач.
Дослідження, проведені українськими соціологами, демографами, психологами дозволяють оцінити сучасний стан функціонування сім’ї як критичний. Показниками такого стану виступають: катастрофічні погіршення матеріального благополуччя сім’ї, відсутність нормальних умов для її життєдіяльності, зниження народжуваності, динаміка розлучень, дисфункційний розвиток сім’ї, які проявляються в підвищенні сімейної напруги, незадоволеності, подавленні почуттів, співзалежності.
У функціонуванні української сучасної сім’ї виділяють наступні тенденції:
Все більшого розвитку набуває неповна і позашлюбна сім’я.
Багато чоловіків і жінок свідомо не вступають у шлюб, а задоволення потреби в коханні пов’язують із пошуком сексуального партнера, а не створенням сім’ї.
Дошлюбна поведінка молоді характеризується активними сексуальними пробами на фоні недостатньої психосексуальної обізнаності.
Зростає кількість молодих сімей, основним мотивом заключення шлюбів яких було «народження дитини», проте значна доля таких сімей розпадається протягом трьох років.
Серед мотивів вступу в шлюб у молоді домінують раціональний і матеріальний розрахунок.
В дошлюбній поведінці молодих людей спостерігається неадекватно-завищені вимоги до особистості партнера і до шлюбу в цілому (частіше у жінок), що веде до відмови від створення сім’ї і самоактуалізації особистості в професійній діяльності.
Су
