Виконавство на духових інструментах в сучасних умовах

Диригент оркестру — це чи не одна з найскладніших музичних професій. Він повинен володіти всім набором знань і умінь

Виконавство на духових інструментах в сучасних умовах

Статья

Психология

Другие статьи по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией
ного звукоряду. виконавський духовий психологічний диригент

Свого часу Н.А. Гарбузов за допомогою електроакустичних вимірювальних приладів встановив, що музичному звуку (кожному ступені) відповідає смуга частот (зона), в якій міститься від 10 до 15 інтонаційних відтінків (інтонацій). Скрипаль, проводячи пальцем по грифу, де немає порогів, може витягувати з струн до 400 звуків, відмітних один від одного по висоті, а у виконавській практиці використовуються лише 50. Зрозуміло, такий різнобій в звучанні одного і того ж звуку не сприяє інтенсивному формуванню і розвитку навичок точного інтонування. Навпаки, зазначений процес в якійсь мірі навіть сповільнюється (особливо на уроках сольфеджіо), бо в підсвідомості учнів відбувається як би «розхитування» основи інтонації (на зразок фотографії, виконаної з недостатньою різкістю). Крім того, контроль за подачею необхідних чистих інтонацій ускладнюється і недостатньо розвиненим слуховим апаратом людини, оскільки середня ширина його нормальних інтонацій (по М.А. Гарбузову) рідко буває менше 50 центів навіть у самих висококваліфікованих музикантів; в нормі вона дорівнює приблизно 75 центам (цент — одна сота частина півтона).

У роботах Н.А. Гарбузова була представлена абсолютно нова теорія слухового сприйняття людини — зонна. Виявилося, що людським слухом сприймається звук з допустимими відхиленнями до чверті тону в бік підвищення або зниження. В ході досліджень встановлено, що чиста інтонація знаходиться в середині зони (рідше — у її границь), тому бажано використання інтонацій, які знаходяться в зазначеному проміжку. Під час розігрування оркестру вирішується цілий комплекс ансамблевих завдань. Крім інтонаційного строю диригент звертає увага на динаміку. Необхідно добиватись виконання оркестрового нюансу, агогічних відхилень. На заняттях керівник повинен створити творчу атмосферу, зуміти зацікавити учнів, викликати у них бажання захоплено працювати і знаходити задоволення в вивченні твору, зробити репетицію живою і цікавою. Тут важливо все: доброзичливе ставлення до музикантів, що є основою взаємовідносин з диригентом. Зовнішній вигляд керівника, його манера спілкування повинні дисциплінувати колектив, викликати в ньому творче ставлення до виконання, а вольовий вплив диригента повинен поєднуватися з тактом, коректністю, терпимістю і чуйністю до оркестрантів.

Репетиція — акт напружений, тому посміятися, пожартувати — значить, на якийсь час вимкнутися, відпочити, щоб потім знову зібратися і продовжити роботу. У репетиційній роботі керівнику слід звертати увагу на правильні прийоми дихання і звуковидосування, необхідно прагнути до інтонаційної чистоти, ритмічної точності, штрихового єдності, правильного фразування темпу. Перш за все, слід домогтися точності відтворення музичного тексту, ритмічного малюнка. Потім уточнюються штрихи і динаміка. Тому основними методами роботи є: виразний диригентський показ (рух рук, міміка); словесні пояснення (спів як варіант слова); слухова наочність (гра на музичному інструменті фраз найбільш професійно підготовленими музикантами, або групи). Зіграність, тобто, злагодженість груп перших і других голосів, відчуття ансамблю (вміння чути один одного в спільному виконанні) і, нарешті, вміння розуміти жест диригента і правильно реагувати на його вказівки — все це зумовлює повноцінну роботу колективу в цілому.

Диригентська діяльність побудована на раціональній і емоційній основі, вона багатофункціональна і включає різні види діяльності: аналітична, виконавська, керуюча, педагогічна і організуюча. Диригент постійно повинен вирішувати не тільки художні, а й інші завдання, властиві всім видам людської діяльності. В першу чергу це відноситься до механізмів спілкування, комунікації і психічних впливів. Для успішної діяльності диригента важливо, щоб в ньому поєднувалися функції керівника і психологічні якості лідера.

Виховання згуртованого музичного колективу — одне із завдань, яке постає перед багатьма керівниками оркестрів; вона включає в себе як музичні проблеми, так і психологічні, пов’язані з закономірностями спілкування людей один з одним. Психологічні особливості керівника, їх вплив на стиль діяльності вивчалися багатьма дослідниками. Традиційно в психології прийнято виділяти стилі керівництва по їх характернихрис. Так, психолог Курт Левін поділяє керівників на три психологічних типи і характеризує їх таким чином:

    авторитарний тип, при якому керівник дає вказівки у формі наказу і не сприймає їх обговорення;

    байдужий тип, коли диригент не втручається в справи колективу, таким чином створюючи анархічну обстановку;

    демократичний тип відрізняється тим, що керівник радиться з підлеглими, враховує їхню думку. А.А. Бодалев пропонує приблизно таку ж класифікацію типів керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний) і вважає, що стиль керівництва є лише одним із проявів психологічного типу особистості керівника [2].

Таким чином, можна припустити, що диригенти авторитарного типу часто переоцінюють свою роль в підготовці концертної програми. Думка про професіоналізм колективу в цілому і окремих його членів найчастіше у них невисока, до музикантів вони відносяться зверхньо, роблячи зауваження в категоричній формі. Через недостатню самокритичності недоліки у виконанні вони відносять на рахунок колективу. Часто через це творча віддача музикантів нижче їх можливостей, а виконання відрізняється скутістю і неемоційне, незалежно від рівня професіоналізму колективу.

Також диригенти-диктатори можуть дозволяти собі вибухи люті, образливі висловлювання, приниження і т.ін. Диригенти демократичного типу довіряють оркестру і спілкуються з музикантами на рівних, допускають співпрацю і творчу ініціативу. Найбільш яскраве виконання музичного твору, на думку Г. Різдвяного, досягається тоді, коли «диригент пропонує свою концепцію твори, отримуючи натомість велику виконавську віддачу, реалізацію цієї концепції або навіть доповнень до неї. Стовідсоткова диктатура диригента навряд чи дасть значний художній результат» [4]. Психологічні особливості диригентської діяльності обумовлені також і тим, що диригент працює з колективом музикантів, кожен з яких є окремою особистістю, яка володіє власними психологічними особливостями (характером, темпераментом, здібностями і т.ін.), певним рівнем професійної підготовки.

Висновки та подальші перспективи

Тому одне з головних якостей особистості, якими повинен володіти успішний диригент оркестру, — це здатність до комунікації, тобто вміння вибудовувати професійні взаємини з музикантами. Видатний німецький диригент Бруно Вальтер говорив: «Хто не вміє спілкуватися з людьми, не може впливати на них, той не цілком придатний для цієї професії».

Уміння спілкуватися допомагає диригенту сформувати творчі взаємини. Професійні якості диригента також складаються і з його природній обдарованості, яскраво виражених вроджених музичних здібностей: музичний слух, пам’ять, темпоритм, почуття музичної форми, темперамент, відмінні психомоторні (мануальні) здібності. Крім цього диригент повинен володіти швидкою реакцією, глибокою емоційністю, уявою, витримкою, самовладанням, добре розвиненим увагою, умінням цілісно мислити партитурою і, звичайно ж, артистизмом [5].

Дуже важливим також є вміння коректно робити критичні зауваження членам колективу, так як багато болісно реагують на них. Особисті якості диригента, його авторитет часом є основою психологічного впливу на членів оркестрового колективу. У тому випадку, якщо вплив на оркестрантів надає керівник, що користується авторитетом і вселяє довіру, то кожне його зауваження і пропозиція стає вагомим і переконливим, заражає бажанням працювати і, таким чином, підпорядковують своєму впливу [6]. Отже, здатність диригента до спілкування є однією з граней його таланту. Безумовно, кожен диригент знаходить свій власний стиль управління оркестровим колективом, спирається на своє бачення цілей і завдань диригентської діяльності, на власні уявлення, інтуїцію. У той же час артисти оркестру, будучи професійними виконавцями, вважають за краще працювати під грамотним і психологічно комфортним керівництвом. Тому сучасний диригент духового оркестру повинен володіти не тільки прекрасними творчими і музичними здібностями, глибокими професійними знаннями, умінням створювати свою власну цікаву і змістовну інтерпретацію оркестрового твору, а й володіти великим комплексом професійно важливих якостей: педагогічні, психологічні, організаторські та ін. Все це повинно сприяти створенню високопрофесійного творчого колективу однодумців.

Список літератури:

    Гайнугдинов И.К. Психология: Учебное пособие / И.К. Гайнугдинов Ростов на/Д.: Феникс, 2008 348 с.

    Готсдинер А.А. Музыкальная психология. М., 1993. 190 с.

    Грум-Грижимайло Т.Н. Об искусстве дирижера / Т.Н. Грум-Грижимайло. М., 1973. 132 с.

    Кондрашин К. Мир дирижера. Ленинград, 1976. 192 с.

    Овсянкина Г.П. Музыкальная психология. М.: Издательство «Союз художников», 2007. 240 с.

    Петрушин В.И. Музыкальная психология: Учебное пособие для преподавателей и студентов. М. Академический проект, 2006. 400 с.

Похожие работы

< 1 2