Виконавство на духових інструментах в сучасних умовах

Диригент оркестру — це чи не одна з найскладніших музичних професій. Він повинен володіти всім набором знань і умінь

Виконавство на духових інструментах в сучасних умовах

Статья

Психология

Другие статьи по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией

Київський національний університет культури і мистецтв

Виконавство на духових інструментах в сучасних умовах

Романовський В.І.

Анотація

Висвітлено питання наукового дослідження виконавства на духових інструментах в Україні та розвитку виконавських шкіл (вітчизняних і зарубіжних) гри на духових інструментах, розвитку майстерності диригентів духових оркестрів. Особливу увагу приділено літературі з виконавства на трубі, окреслено коло проблем, які потребують вирішення. Різні аспекти музичного виконавства, висвітлені в музикознавчих публікаціях, класифіковано за певними напрямами.

Ключові слова: музика, духові інструменти, духовий оркестр, диригент

Постановка проблеми

Сьогодні неможливо уявити інструментальне виконавство без духової музики. Духове музичне оркестри все переконливіше займає своє місце в загальній системі музичного виконавства. На базі духових оркестрів створюються ансамблі духових та ударних інструментів, які все частіше появляються на концертній естраді. Створюється багатожанровий репертуар, який окреслює відповідне коло художніх завдань, стимулює розширенню художніх, технічних і акустичних можливостей та робочого діапазону духових оркестрів і ансамблів. Усе це стало потужним поштовхом інтенсифікації розвитку методичної бази нових пошуків у формуванні професійних здібностей майбутніх диригентів духових оркестрів і ансамблів, відкрило нові перспективи досліджень у галузі музичної акустики. Сучасна музично-виконавська практика та прогресивна наукова думка шукають вирішення проблем, розвивають нові ідеї.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед новітніх вітчизняних і зарубіжних методичних розробок та історично-теоретичних досліджень з окресленої тематики виділимо навчальний посібник «Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства» В. Апатського, працю «Методика формування та вдосконалення звукотворчих компонентів виконавського апарату трубача» І. Гишки, дослідження «Історія духового музичного мистецтва України» В. Богданова, монографію «Духова музика в Україні (XVIII—XIX ст.)» Ю. Рудчука, дисертації Б. Мочурада «Концерт для труби з оркестром в аспекті жанрово-стильової еволюції», Ф. Крижанівського «Український концерт для тромбона в аспекті становлення та розвитку жанру», «Гроссбух труби» Ф. Кейма (Німеччина).

Виділення раніше невирішених частин проблеми

Підготовка духовика музиканта, як соліста, ансамбліста, оркестранта і диригента — це складний і тривалий процес, в якому студент знаходить комплексну систему чисто професійних і духовних цінностей. У цьому процесі важливо сформувати у студента стійку внутрішню мотивацію до здійснення активної творчої діяльності, що відповідає його власним прагненням, а також потребам музично-культурного середовища нашого суспільства.

Формулювання мети дослідження

У зв’язку з цими завданнями необхідно активно вести концертно-виконавську та педагогічну практику. Для цього необхідно створювати відповідні центри і бази практики. Організація спільних творчих колективів з місцевими адміністраціями (муніципальні оркестри та ансамблі з числа студентів кафедри); створення студентської філармонії та концертних бригад для проведення концертів в організаціях та навчальних закладах. Розглянемо ці питання детальніше.

Виклад основного матеріалу

Духові оркестри в Україні за останні 25 років пережили певні зміни як у комплектуванні так і в професійному відношенні. Створено у кожному обласному центрі і у більшості районних центрах високопрофесійні муніципальні духові оркестри. Підготовку диригентів духових оркестрів, керівників інструментальних і вокальних ансамблів здійснюють вищі спеціальні навчальні заклади, які мають високопрофесійний професорсько-викладацький склад, що володіє великим досвідом підготовки творчих працівників.

Наявність гострої потреби в сучасних науково-методичних розробках з проблем музичної освіти, з одного боку, і недостатня розробленість даної проблеми — з іншого, в нашому випадку — підготовки керівників оркестрових колективів, переконливо підтверджує її актуальність. Музичне мистецтво, його розвиток завжди знаходиться в прямій залежності від виконавського потенціалу музикантів, і композиторів-професіоналів У ролі виконавця тут може виступати або окремий виконавець на музичному інструменті, або цілий творчий колектив — оркестр, де потрібно ще один виконавець — диригент, керівник. У нашому випадку ми розглядаємо мистецтво диригента-керівника духового оркестру.

Диригент оркестру — це чи не одна з найскладніших музичних професій. Він повинен володіти всім набором знань і умінь в музичному мистецтві, бути майстром своєї справи, як часто називають диригента. Це серйозний, вдумливий керівник творчого колективу. Починаючи від високої культури виконання оркестром музичного твору і до самого дрібного організаційного питання — все це турботи диригента.

Духовий оркестр є музичний колектив, який об’єднує, як правило, виконавців на духових (дерев’яних і мідних) і ударних інструментах. Існують три типи духових оркестрів: малий мідний духовий оркестр, малий змішаний духовий оркестр і великий змішаний духовий оркестр. Кількісний склад учасників оркестрового колективу та види задіяних музичних інструментів визначають тип (різновид) духового оркестру — змішаний або однорідний, малий, середній або великий духовий оркестр.

На заняттях в оркестровому класі основну увагу необхідно приділяти розвитку почуття єдиного оркестрового метра, правильному дотриманню позицій, прийомів гри, штрихів і т.д. Допомагаючи оркестрантам опановувати навичками і прийомами оркестрової гри, диригент зобов’язаний незмінно підпорядковувати роботу над технікою виконання цілям художньої виразності твору. Для цього необхідно послідовно знайомити оркестрантів зі змістом виконуваних творів, їх формою і стилем — все це допоможе розкриттю музичних образів.

З самого початку педагог повинен приділити особливу увагу роботі над чистою інтонацією, і на початку кожного заняття відводити 30 хвилин для розігрування оркестру і вивчення гам і арпеджіо в різних штрихах, ритмі. Працювати над якістю звуку як окремо взятого інструменту, так і окремо взятої групи (мідні духові, дерев’яні духові, ударні інструменти). Домогтися точного виконання оркестрантами динамічних відтінків, поступово ускладнюючи виконавчі завдання. Особливу увагу диригент звертає на розвиток музичного слуху у виконавців оркестрового колективу. Важливою умовою під час розігрування оркестру є відчуття у оркестрантів загальної звучності оркестрового ансамблю, а саме: динаміки, метро ритму, інтонаційного строю. Під час виконання гам диригент нагадує про ладове тяжіння ступенів ладу. Для розвитку музичного слуху, під час виконання оркестром акордової фактури диригент пропонує проспівати свої акордові звуки і відтворити на інструментах. Це дає можливість контролювати студентами інтонаційний стрій.

Проблема розвитку музичного слуху (або, як прийнято говорити, чистоти інтонації) з давніх часів викликає інтерес багатьох музикантів. За останні десятиліття у нас в країні і за кордоном з’явилася значна кількість публікацій по цій важливій темі. На загальну думку, розвиненим інтонаційним слухом повинен володіти кожен музикант; в першу чергу це стосується вокалістів, струнників і духовиків, які в процесі виконання музичного твору «творять інтонації». Звісно ж не випадково, що саме музикантами — виконавцями на інструментах з нефіксованим або частково фіксованою висотою звуку — створюється найбільша кількість робіт, що стосуються навичок точного інтонування. (Досить назвати хоча б «Школу гри для духового оркестру», укладачі: М.М. Михайлов, Є.С. Аксенов, В.М. Халилов, С.А. Суровцев, Д.А. Браславский, або «Школу інтонації» для скрипки» О. Шевчика в 14 томах.

Автори подібних робіт вирішують одне спільне завдання, прагнучи навчити оркестрантів головному — читання нотних текстів (або сольфеджування) на основі розвиненого музичного слуху. Як відомо, метод навчання, який спирається на музично-слуховий досвід і музично-слухові уявлення, давно визнається найбільш плідним, але поки що не приносить бажаних результатів. Для того, щоб виробити певні навички, які сприятимуть розвитку точного звуковисотного слуху, необхідний пошук нових, більш досконалих способів передачі знань учням, в тому числі — за допомогою технічних засобів навчання. Можливо, об’єднання фахівців різного профілю навколо проблеми звуковисотності може привести до цікавих знахідок. Адже відомо, що музичні звуки мають здатність резонувати, відбиватися в людській підсвідомості; це дозволяє дізнаватися і відтворювати їх. Але для того, щоб зазначений процес був максимально успішним, необхідно дотримуватися головної умови: слух повинен сприймати інтонації з гранично точною висотою звуку.

Для того щоб бездоганно чисто інтонувати, музиканту недостатньо одного лише тонкого слуху, необхідно ще добре знати свій інструмент, і, зокрема, закономірності ладу в дерев’яній чи мідній групах. Знання виконавцем способів досягнення чистоти ладу і методів роботи над інтонацією різко підвищить художній рівень виконання. Слід враховувати деякі конструктивні особливості духових інструментів, які впливають на формування інтонаційної ладу.

На духових інструментах навіть найвищої якості, коли виконавець не стежить за інтонацією, відчутні звуковисотні відхилення. Навіть найсучасніші духові інструменти дають відхилення деяких звуків від нормальної настройки. Крім конструктивних особливостей вентильно-пістонного механізму, деякий вплив на стрій впливають і інші моменти, пов’язані з конічно-циліндровим профілем основного каналу мідних духових інструментів. Ця особливість будови корпусу зазначених інструментів викликає неточне звучання окремих ступенів основного натураль

Похожие работы

1 2 >