Методика формування у підлітків мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. У зв’язку з цим зазначимо, що ще й досі недостатньо ґрунтовно розкрито

Методика формування у підлітків мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом

Статья

Педагогика

Другие статьи по предмету

Педагогика

Сдать работу со 100% гаранией

Методика формування у підлітків мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом

У статті представлена методика формування в учнів загальноосвітніх навчальних закладів позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом. Розкриваються психолого-педагогічні умови її реалізації. Означені етапи розвитку мотивації та тривалість кожного з них. Викладена технологія розвитку самосвідомості учнів. Представлений аналіз видів рухової активності школярів та факторів, що на неї впливають.

Протягом останніх років в Україні склалася тривожна ситуація в сфері фізичного виховання молоді, що позначилося погіршенням здоров’я та рівня фізичної підготовленості дітей та учнівської молоді. Це насамперед пов’язано з кризовим станом системи фізичного виховання населення, яка не відповідає сучасним вимогам та міжнародним стандартам. Основними причинами кризи, на наш погляд, є знецінення соціального престижу фізичної культури і спорту, здорового способу життя; бюрократизація процесу підготовки й перепідготовки кадрів у сфері фізичного виховання; недооцінка в навчально-виховних закладах освіти соціальної, оздоровчої і виховної цінності фізичної культури; залишковий принцип фінансування розвитку фізичної культури і спорту. А отже, досить низький рівень позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом, ведення здорового способу життя в учнів загальноосвітніх закладів, що спонукає науковців до розв’язання даної проблеми [1; 2; 3; 4; 6].

Вивчення особливостей формування мотивації учнів загальноосвітніх навчальних закладів до занять фізичною культурою і спортом сьогодні є актуальною проблемою. Результати досліджень в цій сфері мають як теоретичний інтерес (вивчення спортивних уподобань учнів, з’ясування факторів, які впливають на формування спортивних інтересів і свідомості школярів тощо), так і суто практичний (обґрунтування психолого-педагогічних механізмів впливу занять на формування мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом, ведення здорового способу життя) [5; 7; 8; 9; 10].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. У зв’язку з цим зазначимо, що ще й досі недостатньо ґрунтовно розкрито психологічні й педагогічні механізми мотивації щодо сприйняття цінностей фізичної культури як чинника гармонійного розвитку особистості; не з’ясовано структурні елементи свідомого ставлення дітей та учнівської молоді до фізичної культури, спорту, здорового способу життя; практична педагогіка, теорія і методика фізичного виховання, на наш погляд, потребує наукового обґрунтування структурних компонентів розвитку позитивної мотивації, а також методики її формування на уроках фізичної культури, в умовах позакласної роботи, при виконанні домашніх завдань із фізичної культури, в умовах сімейного фізичного виховання.

Метою дослідження є визначення й експериментальна перевірка ефективності процесу формування у підлітків загальноосвітніх навчальних закладів позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом. У дослідженні брали участь 243 учні загальноосвітніх шкіл м. Слов’янська і Краматорська віком 11-17 років.

Виклад основного матеріалу. Для розв’язання цієї проблеми на основі багаторічних теоретичних та експериментальних досліджень нами була розроблена методика формування в учнів позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом.

У процесі розробки та наукового обґрунтування означеної методики ми спиралися на положення теорії “мотивованого диференційно-інтегрального системного підходу до психофізичного вдосконалення людини в нормі та патології”, яку розробив В.Г. Григоренко [3, с. 15; 4, с. 11].

Основу авторської методики склала етапна систематизація таких її структурних компонентів, як: мета та завдання мотиваційного розвитку учнів; психологічні й педагогічні механізми сприйняття учнями різного віку фізичної культури і спорту; інформація про якісний стан психофізичного розвитку та стан здоров’я; репрезентація та сприйняття структурних компонентів фізичної культури і спорту (міжпредметні зв’язки); комплексні дидактичні засоби та методи впливу на формування позитивної мотивації.

Структурування компонентів означеної методики було представлено як етапи її практичної реалізації, а саме:

перший — підготовчо-мотиваційний етап фізичного виховання учнів;

другий — мотиваційно-пізнавальний етап фізичного виховання;

третій — мотивований рефлексійно-оцінний етап фізичного вдосконалення учнів.

Перший етап тривав півтора місяця (12 уроків фізичної культури та 18 навчально-тренувальних занять); другий — три місяці (24 уроки фізичної культури та 36 навчально-тренувальних занять); третій — один місяць (8 уроків фізичної культури та 12 навчально-тренувальних занять).

Протягом кожного етапу вирішувались конкретні завдання щодо формування в учнів позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом з реалізацією наступних психолого-педагогічних умов розвитку мотивації, а саме

    оцінка та свідоме уявлення учнями власних фізичних і психічних можливостей в сфері фізичної культури і спорту;

    орієнтація учнів на продуктивну й свідому діяльність в умовах уроків фізичної культури та спортивної підготовки;

    реалізація міжпредметних зв’язків з метою репрезентації рівня фізичної культури і спорту;

    формування позитивних психологічних установок у кожного учня щодо власних психофізичних можливостей, рівня рухової обдарованості;

    розвиток у кожного учня свідомого ставлення щодо виховних і розвивальних можливостей фізичної культури і спорту;

    систематичне підкріплення успішності рухової діяльності учнів стабільною динамікою покращення результатів;

    набуття учнями певного ступеня розвитку фізичних якостей, рухових навичок й умінь, навичок спілкування з однолітками та дорослими як основи позитивної “Я” концепції дитини;

    інтеграція мотивів до систематичних занять фізичною культурою і спортом в широкі соціальні мотиви підлітка;

    свідоме розуміння учнями причинності власних психофізичних досягнень, задоволення від рухової діяльності, сподівання у власні можливості.

Методика формування в учнів позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою і спортом включала також технологію розвитку самосвідомості. На наш погляд, це є вагомим аргументом, так як самосвідомість не фіксує особистість учня так би мовити в статичному стані, а відображає процес безперервного розвитку. У зв’язку з цим педагог, розуміючи психолого-педагогічні механізми формування уявлень про власні можливості учнів, значущість занять фізичними вправами, має можливість ефективно впливати на самосвідомість учнів і становлення їх особистості, виховувати віру у власні можливості. Це дає підставу розглядати фізичну культуру і спорт не тільки як фактор забезпечення свідомості дитини, а й як важливу детермінанту структури мотиваційного компоненту її особистості.

У процесі дослідження було встановлено, що підлітки не мають бути пасивними об’єктами впливу вчителя. Необхідно, щоб вони самі проявляли активність, спрямовану на оволодіння навчальним матеріалом. У зв’язку з цим перед учителем постає завдання щодо забезпечення високої навчальної активності учнів, а отже й позитивної мотивації (інтерес до занять фізичними вправами, цілеспрямованість учнів до розвитку вольових, психічних і фізичних якостей, задоволення від уроків фізичної культури). Важливо при цьому дотримуватись дидактичних принципів, які забезпечують не тільки успішне навчання, а й збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Активність, яку проявляли учні під час уроків, ми поділяли на пізнавальну й рухову:

    пізнавальна активність пов’язана з проявом уваги, сприйняттям навчального матеріалу, осмислюванням інформації та її запам’ятовуванням і відтворенням;

    рухова активність пов’язана з безпосереднім виконанням фізичних вправ.

Під час прояву пізнавальної та рухової активності учнів нас цікавила насамперед психічна що знаходить інтенсивне відображення в моторній активності підлітків.

Турбуючись про підвищення активності учнів на уроці, ми керували цим процесом, підпорядковуючи прояв активності педагогічним завданням, тобто стимулювали організовану активність учнів, створювали такі ситуації, щоб в учнів не було приводу й часу проявляти неорганізовану активність. Нами було встановлено, що чим більше місце займає пізнавальна активність, тим вищий рівень організації уроку. При незадовільній організації уроку понад 50% рухів та рухових дій, які здійснюються учнями, не збігається із завданнями уроку.

Для підвищення ефективності уроків нами було реалізовано методичну установку, яка полягала в тому, що організована рухова активність школярів визначає моторну щільність уроку фізичної культури, але при цьому досягнення високої моторної щільності не повинно бути самоціллю для вчителя. У зв’язку з цим, по-перше, необхідно виходити із завдань уроку, а саме з того, що підвищення рухової активності школярів не повинно впливати на їхню пізнавальну активність; по-друге, враховувати рівень фізичних можливостей (необхідність інтервалів відновлення після виконання серії фізичних вправ). Тому педагогічна щільність уроків знаходилася в межах 85-90%, а моторна — 55-60%.

Соціальна та біологічна сутність активності людини визначала й чинники, що впливають на навчальну активність школярів на уроці фізичної культури.

До соціальних чинників ми віднесли оцінку діяльності учня на уроці вчителем та однокласниками (81,7%); задоволеність учня уроками фізичної культури (83,4%); наявність в учня інтересу до фізичної культури (57,5%). До біологічних чинників було віднесено потребу в рухах (72,8%) та стимулювання моторно-вісцеральних і рефлексів (65,7%).

Отже, ступінь активності учня на уроці визначається сукупністю цих факторів, однак п

Лучшие

Похожие работы

1 2 >