Актуальні питання виховання народної манери співу
При осягненні певного комплексу знань важливу роль відіграє формування компетенцій, пов’язаних з різними аспектами обраної навчальної дисципліни. В умовах сьогодення виникають передумови для переосмислення тих методичних підходів, що були сформовані протягом XX століття. Хоча деякі компоненти освітнього процесу мають залишатися традиційно незмінними, проте ряд інших потребують певного перегляду та вдосконалення. Серед комплексу музичних дисциплін виконавська вокальна майстерність посідає важливе місце, і, відповідно, потрібна особлива увага до форм актуалізації методики її навчання. Велике значення має приділятися тим проблемним питанням, які постають при освоєнні вокалістами народної манери співу та шляхам їх вирішення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасному вітчизняному музикознавстві є ряд робіт, де приділяється увага аналізу певних аспектів, пов’язаних з розробкою навчання народній манері співу. В статті Є. Хекало здійснюється дослідження значення підготовки виконавців народної пісні для історії розвитку пісенної культури сьогодення. В. Жадько зосереджує дослідницьку увагу на ролі українського народного співу в контексті вітчизняного фольклорного мистецтва. Питання, пов’язані з впровадженням народної манери співу у сферу естрадного музичного мистецтва, окреслюються в розробці В. Тормахової. Ж. Кривенко у своєму дисертаційному дослідженні розкриває необхідність застосування тембрового підходу при навчанні народному співу, яке підтверджується практикою, апробованою на рівні коледжу мистецтв.
Виділення раніше невирішених частин проблеми. Вищезгадані дослідження представляють значний інтерес для формування більш оновленої методики виховання співу в народній манері, проте потребують доопрацювання. Відповідно існуючі методичні підходи вимагають ретельного перегляду, виділення проблемних моментів, що потребують вдосконалення та внесення новаторських елементів.
Формулювання мети дослідження. Метою дослідження виступає аналіз актуальних питань, пов’язаних з процесом виховання народної манери співу та формування настанов, які сприятимуть його удосконаленню.
Виклад основного матеріалу. Виховання фахівців, які співають у народній манері є напрямком підготовки, який представлений в ряді вітчизняних навчальних закладів, як на кваліфікаційному рівні підготовки «бакалавр», так і «магістр». Проте, сучасні дослідники наголошують на проблемних моментах, які унаочнюються в останні роки. Серед них є зниження інтересу до народного вокалу з боку молоді, зменшення можливості навчатися за рахунок бюджетних коштів та тотальному зростанні зацікавленості естрадним мистецтвом. «Перша проблема – це обмежена кількість навчальних закладів, в яких навчають спеціального виду вокального мистецтва – народного співу (в Україні всього три ВНЗ готують фахівців народного співу). Друга – відсутність науково обґрунтованої методики навчання народного співу. Ще одна проблема – зменшення кількості бюджетних місць на навчання за даним профілем у ВНЗ України, а також зростання всезагального попиту на сучасну поп – музику, що позначається на кількості виконавців народної пісні» [4, с. 237]. Проте, на нашу думку, за умови певних трансформацій в сучасній освітній сфері, можливе зростання зацікавленості в даній спеціалізації вокального виконавства.
Досить влучним є твердження сучасної дослідниці Ж. Кривенко, яка наголошує на дуалістичному характері народного вокалу: «Народно-співацьке мистецтво засноване на синтезі протилежних начал: професійного та аутентичного, традиційного та новаторського, етнічного та загально значимого» [2, с. 1]. Відповідно двоїстість народного вокалу, а саме та частина, що пов’язана з професійним вихованням, потребує постійного перегляду. Існуючі підходи щодо формування компетенції в сфері «народний спів» задля досягнення кращої результативності та актуалізації даної спеціалізації вимагають оновлення. «Збільшення інтересу до народної пісні, до народно-співацького мистецтва, до його філософської, психологічної та антропологічної інтерпретації, а також пошук перспектив його подальшого розвитку потребують більш глибоких та комплексних дослідницько-педагогічних зусиль, що поєднували як гуманітарні, так і сучасні технічні методи, диференційовані підходи, новий рівень осягнення природи народної пісенності, практико-педагогіч – ну спадковість з метою збереження національно – культурних традицій» [2, с. 1].
Зазвичай, основними компонентами, які представлені в процесі виховання компетенції є засвоєння специфіки вірного дихання, вміння співати на опорі, формування потрібного звуку. Доцільно виокремити також інші складники більш загального характеру: формування вокально-виконавських умінь і навичок, розвиток навичок сольного співу з супроводом, співу у ансамблі, співу у хоровому колективі. «Згідно з програмою навчання за фахом «народний спів» вивчається такий обсяг дисциплін: сольний спів, хоровий клас, методика викладання вокалу, методика роботи з вокальним ансамблем, основи обробки народної музики, вокальний ансамбль, транскрипція народної музики, історія народномузичного виконавства, методика постановки голосу. Одним із важливих завдань у процесі становлення співаків з народною манерою є формування навичок і вмінь колективного (хорового) співу, саме тому при кафедрах створюються навчальні ансамблі, хорові колективи» [4, с. 237]. Відповідно окрім вивчення фаху можна виділити ряд теоретичних знань, пов’язаних з вивченням народнопісенної фольклорної спадщини, її ритуально-обрядової сторони, аспектами розвитку вітчизняної культури. Також при освоєнні народного співу необхідно здійснювати загальний розвиток умінь, пов’язаних з голосовим апаратом (голос, регістри, діапазон, тембр), психологічною готовністю до концертної діяльності, розвитком слуху, музичної пам’яті та смаку.
Сучасний дослідник Є. Хекало вказує на те, що навчання народному співу має системний характер та виходить за межі лише вокальної майстерності. В його основі закладено й театралізовану діяльність і знання історії культури загалом, фольклору зокрема. «Народний спів – це вид музичного мистецтва, в якому поєднується низка дисциплін і видів народної творчості: фольклористика, етнографія, музично-поетична творчість, побутова хореографія, фольклорний театр, декоративно-прикладне мистецтво, історія тощо. Тому народне виконавство є водночас об’єктом українознавчої науки» [4, с. 235].
Основою для навчання виступає індивідуальний підхід, поєднаний з ансамблевим та хоровим співом. Саме різні за кількістю учасників виконавські склади будуть сприяти формуванню слухового апарату, розвитку вміння співати гуртом, яке набагато більш відповідає народному музикуванню, аніж сольний спів. Сучасні дослідники виділяють ряд практичних вимог, які мають бути присутніми на індивідуальних уроках. «Педагог з уважністю підходить до виховання голосу, намагаючись допомогти співаку пізнати його неповторність, красу тембру і внутрішнє «я», свою мистецьку роль. Практичне ілюстрування власним голосом, показ правильного звукоутворення, співацької опори, дихання і інші методи використовуються для пояснення специфіки народного звуку» [1, с. 190].
Зауважимо, що хоча естетичний бік музикуванні відіграє неабияку роль, базисною залишається вокальна досконалість. Задля того, щоб досягнути високої майстерності, необхідні вправи, спрямовані на розвиток дихання, дотримання чистоти інтонування, вміння вірно артикулювати. Подібне завдання потребує навчально-методичного матеріалу, який би відповідав специфіці предмету дисципліни. Нажаль, існує брак робіт, розрахованих на виховання народної манери співу. Достатньо плідним та перспективним було б укладення збірки із розспівками для самостійного опрацювання матеріалу, типовими творами, розрахованими на усунення певних проблем інтонаційного, ритмічного характеру, спрямованих на поступовий розвиток мистецтва співу.
Проте, можна зазначити, що в останні роки виникає необхідність використовувати окрім вже сталих підходів, дещо інші, таким чином поєднуючи традиційне на новаторське начала. Варто відмітити, що в умовах сьогодення необхідним є застосування інтерактивних методів із залученням комп’ютерно-інформаційних технологій. Можливості даного підходу є чималі. Насамперед мається на увазі використання не лише аудіо матеріалів, які можуть залучатися задля демонстрації практики співу на слух. За рахунок використання відео файлів, які містять приклади співу у народній манері різними виконавцями, можлива більша впливовість на свідомість студента. Нагадає мо, що не вся інформація добре сприймається на слух, адже з психологічної точки зору у людини може превалювати певний орган чуття – тому деякі психологи вважають доцільним поділ людей на аудіалів, візуалів, кінестетиків та дігіталів. Саме тому за рахунок задіяння відео, можна продемонструвати специфіку роботи голосового апарату. Причому подібні візуальні матеріали можуть використовуватись з різною дидактичною метою – задля виявлення помилок у якихось співаків (у разі їх наявності), акцентуванні уваги на позитивних аспектах виконання чи демонстрації цікавого зразка, який поки не був занотований. Подібні пропозиції висуваються в роботі Ж. Кривенко, проте робиться наголос на тому, що візуалізація записів може сприяти аналізу спектрографії вокального виконання: «Засвоєння студентами аутентичних традицій тембрового звучання голосу при виконанні народних пісень різних жанрів, як демонструє педагогічна практика, відбувається переважно на слух, в той час як сучасні комп’ютерні технології спектрографії дозволяють активно включати і візуальний канал сприйняття тембру голосу співака, що сприяє оптимізації процесу навчання народному співу» [2, с. 1].
Ще одним прикладом застосування інформаційно-комп’ютерних технологій при навчанні народного вокалу може виступати знайомство з манерою співу, яка прийнята в іншій етнічній традиції. Зазвичай, увага звертається
