Синергія мовно-музичної інтонації актора та співака як шлях розкриття творчого задуму драматурга
Інтелектуальне підґрунтя власної виконавської діяльності сьогодні – вимога часу. У представників творчих спеціалізацій (актора, режисера, співака, майстра художнього слова) нагально постає проблема художньо-стильової відповідності виконавського процесу творчому задуму драматурга. Аналітичний розгляд твору, що виконується, обмірковування творчої стратегії його відтворення, на наш погляд, є невід’ємною складовою діяльності сучасного актора, режисера, співака. Найбільш дієвим шляхом, на наш погляд, тут є інтонаційний аналіз вербальної та музичної складових твору. Так, під «музичним інтонуванням вербальної складової» традиційно розуміються процеси, що мають відношення до акту осмисленого відтворення поетичного тексту, зву – ковисотно «чистого» виконання мелодії. Очевидно також, що у виконанні камерно-вокальних творів мається на увазі як мовна, декламаційна, складова, так і все, що додає до неї музика – ме – тро-ритмічна та звуко-висотна рухомість в рамках музичних параметрів ладу, форми, розміру та метру. Виконавський процес у театрі (оперному, драматичному, в естрадних жанрах) відчутно збагачений візуально-пластичними імпульсами, що ілюструють, розкривають змістові підвалини твору. Структуровані системи мовного, музичного та акторсько-пластичного шарів відчутно підсилюють одне одного, що динамізує виконання і сприйняття твору. Така динамізація може бути розглянута як наслідок синергійного процесу взаємодії категорій Мелосу (її носієм виступає музика) та Логосу (її носієм виступає слово), яке виникає у процесі виконання. Подібний ракурс вивчення видається новим та сучасним, оскільки в останні роки спостерігається зацікавленість новим міждисциплінарним напрямком, який отримав назву «синергетика».
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття «синергетика» розроблено у галузі точних наук у 80-х роках ХХ століття. Творцем синергетичного напрямку і винахідником терміна «синергетика» є професор Штутгартського університету і директор Інституту теоретичної фізики і синергетики Герман Хакен [11]. Синергія (від грецького sin – разом і ergos – працюючий) знайшла широке відображення в сучасному науковому знанні (роботи Р. Піотровського, І. При – гожина, І. Стенгерс, Г. Хакена та ін.). Поняття трактується як системний результат спільної дії декількох актантів – фізичних або біологічних сил, механізмів, організмів, людей, колективів і т.д. Синергетика це метод нового системного бачення світу, в його основі – осмислення динамічного підходу до процесів взаємного посилення імпульсів елементів структурованої цілісності. Засновник синергетики Г. Хакен розглядав її як міждисциплінарну галузь дослідження кооперативних процесів самоорганізації в системах різної природи. За твердженням М.С. Кагана, «синергійні закони мають дійсну універсальність, і, тому – філософсько-онтологічний характер» [4, с. 52]. Поняття «інтонація» має певну історію наукового дослідження і досить ретельно розроблено в музикознавстві та мовознавстві [2; 7; 12]. Це – ключове поняття вчення Б.В. Асаф’єва. Інтонація розглядалася вченим на широкому соціокультурному тлі як специфічно музичний вияв історично мінливою і суспільно детермінованої діяльності індивіда. У своїй книзі «Музична форма як процес» Асаф’єв метафорично описував інтонацію багатьма способами, в тому числі як «стан тонового напруги», як «якість осмисленого вимови», і визначав музику як «мистецтво интонованого змісту» [1, с. 6–7]. Цю теорію інтонації розвивав радянський музикознавець А. Сохор: інтонація це «висотна організація музичних звуків (тонів) в їх послідовності» [7, с. 561]. Рецепція інтонаційної теорії Асаф’єва-Сохора відзначається в працях Т. Чередніченко, В. Меду – шевського, Т. Цареградскої та ін. [7, с. 559–560].
Поняття енергії, в музиці, що розкривається у роботах А. Сокола, В. Іванова, Т. Сірятской [3], на наш погляд, не отримало поки належного розвитку і є актуальним в ракурсі розгляду нашої теми.
Інтонація, енергія та синергія можуть стати ключем до розуміння виконавського процесу. Такій напрям задано в окремих статтях (Хуан Цзя, В. Єргієва, С. Кислої).
Хуан Цзя розглядає інтонаційну синергію співака і концертмейстера у динамічному аспекті [12]. Цікавими є міркування автора статті щодо історично первинного вигляду інтонаційної си – нергії в музичному мистецтві Х. Цзя вважає, що він пов’язаний з ефектом посилення звуку і «виявляється не тільки в монументальних жанрах, але і в камерній вокальній музиці. У деяких випадках він виражений відкрито. Наприклад, в пісні «Im Rhein, im heiligen Strome» з циклу «Dichterliebe» Р. Шумана динаміка звучання партій соліста і фортепіано несе важливе смислове навантаження: в сприйнятті слухача повинен виникнути образ величного собору, який піднявся над широким плином Рейну. За умови лаконічно-суворої фортепіанної фактури, тут необхідна досить висока щільність і масивність звучання» [12, с. 36–37].
На думку автора, динамічна синергія співака та піаніста-концертмейстера впливає на всі властивості музично-інтонаційної форми. Найбільшою мірою від такої синергії залежать властивості метроритму, тембру, артикуляції, фразування і фактури.
І. Єргієв вказує на такий вияв синергії: «Світова практика сучасного академічного виконавства, що апелює до імен «першого ряду»: співачки А. Нетребко, піаніста Д. Мацуєва, віолончеліста Д. Шаповалова, скрипалів: В. Співа – кова, М. Венгерова, Н. Кеннеді, Д. Гаррета, баяністів: Р. Гальяно, С. Войтенко, ін., виявляє деякі якості психологічного впливу на аудиторію, її «захоплення» шляхом з’єднання елементів академічного виконавства з досягненнями сучасного театру, з ілюзорно-віртуальним простором, з різного роду голографічними і комп’ютерними ефектами [3, с. 30]. Синергія, на думку автора статті, впливає на виконавський процес, якій стає невід’ємною складовою явищ художньої культури Новітнього часу, яким притаманні: театральность, видовищність, прагнення до візуалізації, комунікативності, перформансу. Синергія різних сфер культури та видів мистецтва імплантується в органіку виконавства, і це, на думку І. Єргієва, дає право говорити про психоенергетичний інструмент виконавця [3]. На подібний акт вказують також дослідники Н. Давидов, А. Черно – іваненко, С. Саврук, М. Максименко, Л. Опарик [3, с. 32]. Все частіше в побуті музикантів, в тому числі в різних шоу проектах з’являється поняття «виконавська енергія» [3].
С. Кисла розглядає синергію Мелосу і Логосу у циклі романсів Юрія Шапоріна на тексти Олександра Пушкіна 1934–1937 років [5].
На наш погляд, категорія синергетики у повній мірі може бути застосована до розгляду теми статті та допоможе розкрити механізми посилення мовно-музичної інтонації у виконавському процесі актора та співака.
На жаль, при наявності навіть незначної кількості робіт відносно інтонації (як у музиці так у мовленні), синергійний ефект цих звукових феноменів взагалі не розглянуто у колі виконавської проблематики у музично-театральних жанрах.
Головною метою цієї роботи є розгляд механізму синергійного ефекту музики та слова, що сприяє розкриттю творчого задуму драматурга і відтворенню процесу стильовій відповідності виконуваного твору. При цьому збагачуються виразний, змістовий та мовно-музичний шари процесу інтонування та сценічної пластики актора та співака.
Подальша розробка поняття інтонація набуває особливого значення у ХХІ ст. Останнім часом навіть на основі вчення Асаф’єва створюється наука ан – тропофоніка – загальна теорії осмисленого звуковидобування, що охоплює спів і говоріння (Singing and Speaking). Так, під «інтонацією мовлення» розуміються процеси, що мають відношення до сукупністі просодичних характеристик речення: тону (мелодики мови), гучності, темпу мови і її окремих відрізків, ритміки, особливостей фонації [2]. Загалом, мовна інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування. Музична інтонація також багатозначне поняття, що в загальному випадку стосується відповідного відтворення висотного відношення тонів. При цьому, за терміном інтонація зберіглося значення музично і акустично правильного відтворення висоти звуку. Процес відтворення висоти звуку при цьому називається інтонуванням. Задача чистого інтонування актуальна насамперед для вокалістів.
У синергії вокального виконання мається на увазі підсилення суспільного резонансу енергії як чисто мовної, декламаційної складової, так і всього, що додає до слова – музика (звуко-ви – сотна модуляція в рамках музичного ладу, переміщення по звукоряду, метро-ритм, фактура).
Все, що відтворено виконавцем, підпорядковано метроритму «озвученого в музиці слова», гром – кості та динаміці скандування. Виникає навмисно акцентоване інтонування, ніж це прийнято в довільному побутовому мовленні, що підсилюється супроводом (грою на музичному інструменті, оркестром). Так досягається емоційна насиченість, виразність, яка підсилює враження від такого інтонування у самого співаючого і слухача. Таким чином, складне поняття синергіі реалізуються через процес музичного інтонування вербального тексту. Таким чином охоплюється певна траєкторія, яку моделює виконавець, вибудовуючи її між нотним і музичним текстом, який існує на папері, і кінцевим його звуковим втіленням. При цьому слово «інтонування» як похідне від «інтонація», особливо влучно характеризує градус енергії від суми всіх властивостей промовляння і музичного офор
