Родина Пархоменків як представник Чернігівської школи українського кобзарства

В контексті української народної культури першої половини ХХ сторіччя досліджується творчий шлях видатного кобзаря Чернігівщини Терентія Пархоменка і наслідувачки

Родина Пархоменків як представник Чернігівської школи українського кобзарства

Статья

Разное

Другие статьи по предмету

Разное

Сдать работу со 100% гаранией

Київський національний університет культури і мистецтв

РОДИНА ПАРХОМЕНКІВ ЯК ПРЕДСТАВНИК ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ШКОЛИ УКРАЇНСЬКОГО КОБЗАРСТВА

Єсипок В.М., Іваніїш АА.

Анотація

чернігівський кобзар пархоменко репертуар

В контексті української народної культури першої половини ХХ сторіччя досліджується творчий шлях видатного кобзаря Чернігівщини Терентія Пархоменка і наслідувачки його творчості, представниці унікальної гілки українського кобзарства - жіночої кобзарської культури - його дочки Євдокії Пархоменко. Аналізується репертуар і творчий спадок чернігівських кобзарів, розповідається про гастрольні подорожі. Ключові слова: кобзар, бандура, Чернігівщина, Чернігівська кобзарська школа, Терентій Пархоменко, Явдошка Пархоменко.

Аннотация

Есипок В.Н., Иваниш А.А.

СЕМЬЯ ПАРХОМЕНКО КАК ПРЕДСТАВИТЕЛЬ ЧЕРНИГОВСКОЙ ШКОЛЫ УКРАИНСКОГО КОБЗАРСТВА

В контексте украинской народной культуры первой половины ХХ столетия исследуется творческий путь выдающегося кобзаря Черниговщины Терентия Пархоменко и представительницы уникальной ветви украинского кобзарства - женской кобзарской культуры - его дочери Евдокии Пархоменко. Анализируется репертуар и творческое наследие черниговских кобзарей, рассказывается о гастрольных путешествиях.

Ключевые слова: кобзарь, бандура, Черниговщина, Черниговская кобзарская школа, Терентий Пархоменко, Явдошка Пархоменко.

Annotation

Yesipok V.M., Ivanish A.A.

PARKHOMENKI’S FAMILY AS A REPRESENTATIVE OF CHERNIGIVSK SCHOOL OF KOBZARIAN IN UKRAINE

In the context of the Ukrainian folk culture of the first half of the 20th century, the creative path of the outstanding kobzar of Chernigov Terentiya Parkhomenko and imitators of his work, the representative of the unique branch of Ukrainian kobzarstva - the female kobzar culture - his daughter Evdokia Parkhomenko, is being explored. The repertoire and creative heritage of Chernihiv kobzars are analyzed, tours are described.

Keywords: kobzar, bandura, Chernihiv oblast, Chernihiv kobzar school, Terenty Parkhomenko, Yavdoshka Parkhomenko.

Постановка проблеми

У жовтні 2017 року виповнилося 145 років від дня народження легендарного кобзаря, уродженця Чернігівщини Терентія Пархоменка. Передчасно (всього у 38 років) і трагічно, як і більшість кобзарів, він пішов із життя. Духовна, просвітницька, консолідуюча роль кобзарів лякала владу усіх часів, тому носіїв кобзарсько-бандурно-лірницької культури нищили. Разом з ними знищувався і безцінний духовний спадок України — думи, історичні пісні, звичаї, мова, історична правда.

Однак, не зважаючи на переслідування та цілеспрямоване нищення, кобзарство вижило і зберіглося до наших днів. Розділяючи думку сучасного дослідника чернігівської кобзарської школи О. Васюти, зауважимо: «Ми не можемо не помічати того, що кобзарство України... набирає все більшого громадянського звучання і щоденно примножує свій духовний потенціал. Можливо, вперше, за всю багатовікову історію свого розвитку, кобзарство перестало зазнавати утисків з боку існуючої влади і поступово стає важливим чинником державотворення, вагомим фактором формування і згуртування певних кіл нашого суспільства навколо національної ідеї, яка повинна стати наріжним каменем духовного життя України в третьому тисячолітті» [1, с. 3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Кобзарське мистецтво Чернігівщини досліджується в окремих працях Пантелеймона Куліша, Миколи Лисенка, Олександра Малинки, Василя Ємця. Всебічний огляд їхнього доробку здійснив Олег Васюта [2], узагальнивши досвід розгортання кобзарювання як явища музичної культури і поширення кобзарського інструментарію на Чернігівщині та відображення музичного спадку регіону в працях відомих діячів української культури. «До визначення ролі регіональної специфіки національного мистецтва, зокрема, кобзарського та бандурного виконавства, звертались М. Долгов, О. Васюта, І. Куровська, Т. Чернета, В. Чуркіна» [4, с. 5]. Творчі біографії кобзарів, бандуристів, лірників, майстрів кобз, бандур і лір усіх часів, окремих учасників ансамблів та капел бандуристів подані у енциклопедичному довіднику Б. Жеплинського і Д. Ковальчук [3], в якому містяться деякі біографічні дані про родину кобзарів Пархоменків.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

«Між тим, бандурне виконавство України ще не отримало ґрунтовної системної розробки у сучасному мистецтвознавстві» [4, с. 5], безперечно, що «...осмислення питань кобзарства для нас є не менш актуальним, ніж це було за часів М. Максимовича, П. Куліша, М. Лисенка» [1, с. 3]. В цьому контексті надзвичайно актуальним є розвиток досліджень регіонального спрямування, зокрема, історії кобзарства Чернігівщини, як одного із найпотужніших в Україні кобзарських осередків кінця ХІХ — першої половини ХХ сторіччя.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

в контексті української народної культури першої половини ХХ сторіччя дослідити творчий шлях і спадок видатного кобзаря Чернігівщини Терентія Пархоменка і наслідувачки його творчості — його дочки Євдокії Пархоменко.

Виклад основного матеріалу дослідження

З давніх давен Чернігівщина являється історичним осередком кобзарства в Україні. «Вже наприкінці XIX століття в... краї чітко виокремилися Ніжинський, Борзнянський, Сосницько-Менський, Чернігівський, Козелецький, Остерський, Глухівський, Новгород-Сіверський, Прилуцький осередки кобзарства. Навіть побіжний погляд на вищенаведений список говорить про те, що ним охоплена вся Чернігівщина з півдня до півночі. Саме на Чернігівщині сформувалася неповторна школа кобзарського мистецтва, яку Гнат Хоткевич вважав за найстарішу і найповажнішу в Україні» [1, с. 4].

Серед плеяди талановитих її синів одне з найпочесніших місць займає кобзар Терентій Макарович Пархоменко. Родом він із села Волосківці Менського району. Деякий час жив і в селі Борківці. На основі уточнених даних народився у 1872-му, а помер 1911 року, не проживши й сорока літ.

На десятому році життя, втративши від хвороби зір, Терешко самотужки навчився грати на кобзі та лірі. Батько, сільський тесля, прагнув якось влаштувати його життя і знайшов для сина кобзаря — учителя А. Гойденка в Синявці. Потім Пархоменко вчився ще у полтавського кобзаря М. Кравченка. Років зо п’ять ходив по Україні разом з Гойденком. На початку свого жебрацького життя грав на лірі.

Пархоменко швидко набув популярності і ще молодим став кобзарським учителем — панотцем. У Пархоменка вчилися Петро Ткаченко з Синявки, Оврам Гребінь з Березня, дочка Євдокія та інші.

Поводирем Пархоменка спочатку був підсліпуватий хлопець з Березня Василь Потапенко. Він був письменним, і це допомагало кобзареві при знайомстві з друкованими текстами пісень.

У майстерному виконанні Пархоменка вони втрачали свою книжність. Згодом поводирями кобзаря були його дочка Євдокія і Оврам Гребінь. Пройшовши науку в Пархоменка, всі його поводирі стали хорошими музикантами.

До репертуару Терентія Пархоменка належали думи: «Про трьох братів Азовських», «Про вдову і трьох синів», «Смерть Богдана Хмельницького», «Федір Безрідний», «Про козака Голоту» та інші, 28 релігійних псальмів, всього близько 60 різних творів. О. Васюта наголошує: «У репертуарі Т. Пархоменка — 7 дум, історичні («Пісня про Морозенка»), сатиричні, побутові пісні, 28 псалмів. Більшість дум вивчав з книжок (читав поводир), мелодії добирав сам та за допомогою М. Лисенка й О. Сластіона» [1, с. 19].

«Думу про втечу трьох братів з Азова» записав від кобзаря фольклорист А. Приходько, вона була надрукована у книзі М. Сперанського «Южно-русская песня и современные ее носители» в 1904 році. Ця дума повна трагізму і боротьби різних людських характерів.

Збірки дум і народних пісень та твори Т. Шевченка, що друкувалися, мали вплив на репертуар Пархоменка. Сам за походженням з козаків, він був немов зв’язуючою ланкою традицій козацьких кобзарів із сучасними йому суспільними і мистецькими явищами.

Жив кобзар у тяжких матеріальних умовах. Дружина його теж осліпла. Нелегко було прогодувати п’ятьох дітей. У 1902 році, коли він співав на базарі в Києві, його запримітив композитор М. Лисенко і запросив до себе на кілька тижнів. Тут кобзар збагатив свій репертуар, удосконалив виконавську майстерність. Зокрема, навчився співати пісень про Залізняка та Морозенка. Люди з захопленням слухали ці пісні, а також про Байду, Саву Чалого, Кармалюка, та ін. «О. Малинка наводить дані про те, що своєю працею кобзар Т. Пархоменко заробляв близько 200 крб., але після успішного виступу на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові, де він співав на етнографічному музичному вечорі, його почали запрошувати на різні зібрання, що значно покращило матеріальний стан народного музиканта» [2, с. 10].

На нашу думку, ні про кого з кобзарів не було надруковано стільки наукових досліджень, як про Пархоменка. Про нього писали Д. Ревуцький у книзі «Українські думи та пісні історичні», Г. Хоткевич у статтях «Терешко Пархоменко. Спомини» та «Дещо про бандуристів і лірників». Ним цікавилися Іван Франко, Борис Грінченко. Леся Українка у листі з Ялти до сестри Ольги в 1908 році просила дістати їй книгу М. Сперанського про Т. Пархоменка. У Львівському виданні книги М. Возняка «Історія української літератури» є згадка про нього і вміщена фотографія кобзаря.

Зокрема, Гнат Хоткевич писав: «Пархоменко був хороший кобзар і успіху свого заслуговував. Він удостоївся честі, якої не мав, та напевно, і мати не буде ніхто з кобзарів», а професор Сперанський називав його художником — музикантом, поетом — душею, надзвичайним явищем.

О. Малинка підкреслює виняткові музичні здібності і чудову пам’ять кобзаря, що дозволяло йому досить легко опанувати грою на бандурі та лірі, володіти надзвичайно багатим

Похожие работы

1 2 >