музичне мистецтво естради: до проблеми формування
Хлопотова А.А., Юрчук В.В.
Київський національний університет культури і мистецтв
Войченко О.М.
Київський університет культури
В статті розкрито основні етапи та передумови формування музичного мистецтва естради. Навіть за часів давнього світу можна поділити музику на ту, що апелює до раціонального та емоційного начал. Зазначено, що безпосередні витоки естрадної музики пов’язані з розвитком мистецтва, орієнтованого на емоційно-афективну сторону. У добі середньовіччя з появою світського музикування і творчістю трубадурів, труверів та мінезингерів закладаються певні ознаки вокальної творчості, які будуть згодом притаманні й естраді сьогодення. Наголошено, що соціокультурні чинники сприяли виникненню різних аспектів мистецької практики - певних жанрів, закладів культури, тематики. Головною ознакою музичного мистецтва естради є орієнтація на широкі слухацькі смаки, інтерес до сфери почуттів, лірики, можливість викликати реакцію у аудиторії, балансуючи на межі «низького» та «високого».
Ключові слова: музичне мистецтво, естрада, пісня, розважальне начало.
музичний мистецтво естрада емоційний
Постановка проблеми
Музичне мистецтво естради є важливою частиною сучасної культури. Різноманітність стильових напрямків, інтерес публіки, значна економічна доцільність цього напрямку зумовлюють її актуальність для сьогодення. Одним з важливих підходів до розуміння явища є висвітлення тих чинників, які спричинили його появу та аналіз основних сутнісних рис. Відповідно виокремлення причин та специфіки формування музичного мистецтва естради є завданням, вирішення якого має велике теоретико-практичне значення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Питання, пов’язані з розробкою специфіки музичного мистецтва античності розглядаються в праці С. Калмикової та А. Тормахової. Формування жанру естрадної вокальної музики розкривається в праці Л. Азарової. Проблеми становлення масових жанрів в музиці ХХ століття аналізуються в роботі В. Конен. Окремі аспекти, пов’язані з витоками естрадного мистецтва, можна віднайти в розробках Т. Ліванової. Методологічне значення у питанні розкриття історичних передумов формування естрадної вокальної музики Франції має праця А. Попової, Г. Гаценко. Естрадний театр та інші заклади, пов’язані з естрадним мистецтвом є предметом дослідження О. Уварової.
Виділення раніше невирішених частин проблеми. Існує ряд досліджень, присвячених аналізу естрадного мистецтва. Проте більшість з них пов’язано з методологічними аспектами, в той час як історичний ракурс залишається недостатньо дослідженим.
Формулювання мети дослідження
Мета дослідження полягає у висвітленні основних чинників формування музичного мистецтва естради та окреслення етапів його розвитку.
Виклад основного матеріалу
Музичне мистецтво є багатовекторним. Його розвиток практично ніколи не відбувався лінійно, а зазвичай супроводжувався одночасним формуванням різних явищ, частина з яких здобула більше наукового обґрунтування, а решта — набагато меншого чи взагалі не була досліджена. Подібна ситуація пов’язана з рядом чинників соціокультурного характеру. Так розвиток професійного мистецтва, що був тісно пов’язаний з системами нотації, в силу наявності фіксованого тексту привертав увагу науковців. Проте народна культура, представлена танцями та піснями різної тематичної спрямованості (мається на увазі не стільки фольклор, скільки міська музика, призначена для побутового виконання) досить довго не викликала інтересу науковців. В першу чергу за рахунок того, що зрідка підлягала нотації, а частіше відтворювалась на пам’ять. В. Конен відмічає, що те, що ми зараз відносимо до естрадної музики має надзвичайно давнє коріння та не обмежується виключно XX століттям. «Регтайм, блюз, джаз, рок та інші масові жанри наших днів йдуть у своїй художній суті до іншої культури, що має самостійні і дуже давні витоки. Від другої половини минулого століття вона досягла величезного значення, а на порозі XX століття стала уособлювати масову музичну свідомість нашого часу» [3, с. 16].
Виникає питання стосовно того, як можна охарактеризувати естрадну музику? Якщо цілий спектр різнорідних явищ може бути віднесеним до цього напрямку, то мають бути певні критерії, які її відрізняють від інших. Вітчизняний дослідник Л. Азарова відмічала, що провідною ознакою може бути функціональне призначення даної музики. Насамперед, її спрямованість за розважальне начало. «Вокальна й інструментальна музика на естраді нерозривні. Отже, ми доходимо висновку, що естрадна вокальна музика — це музика, призначена для співу, нескладна за змістом, проста за формою, доступна для сприйняття широкою слухацькою аудиторією й призначена в основному для культурно-розважальних цілей. Крім того, джерелом естрадної вокальної музики є масова пісня, старовинний романс (циганський романс), сучасна лірична й народна пісня, пісня в танцювальних ритмах з розвиненим інструментальним супроводом» [1]. Хоча подібний чинник начебто спрощує зміст естрадного мистецтва та дещо знижує його статус, зауважимо певну доцільність подібного підходу. Звісно, між джазовим мистецтвом та поп-музикою буде набагато більше відмінних рис, і перше буде характеризуватися більшою складністю, особливо в напрямках бі-боп, авангардний джаз і т. п. Проте обидва музичні напрямки спрямовані на слухацьку аудиторію, на контакт з нею.
Можна казати, що витоки естрадної музики були пов’язані зі світським мистецтвом. За часів давніх цивілізацій музика відігравала провідну роль у житті суспільства. Існували форми, пов’язані з супроводом ритуалів — храмова музика, яка частіше була вокальною. Одночасно могла розвиватись світська музика, призначена для супроводу бенкетів чи певних церемоній у палацах. Відомостями про розвиток музичного мистецтва були опосередковані дані, отримані з літературних джерел, зображень на стінах палаців, саркофагів, гробниць, предметах побуту. Окремої згадки заслуговують дані, представлені в філософських трактатах грецьких авторів, які пропонують використовувати різну музику для виховання чеснот, для насолоди слуху, задля морального очищення. «Античні мислителі розглядали музику як найважливіший засіб впливу на моральний світ людини, як засіб виправлення і виховання характерів, створення певної психологічної налаштованості етосу особистості. Відповідно до цього антична музична естетика розробила досить чітку класифікацію етичних властивостей музичних ладів, ритмів, мелодій, інструментів, виділяючи ті з них, які представлялися більш придатними для виховання мужньої, героїчної особистості» [2, с. 42].
За доби стародавнього світу існувала грецька музика декількох типів — діонісійська та аполонічна. Якщо для аполонічної було притаманне превалювання розумового начала, більша строгість та певна «академічність», то діонісійська, що була екстатичного характеру, пристрасною та такою, що апелює до емоційного начала, могла вважатись витоками естрадного мистецтва. Дуалістичність грецького мистецтва відмічав німецький мислитель Ф. Ніцше: «Свій твір Ніцше починає з ідеї про єдність і постійну боротьбу в давньогрецькій культурі двох начал — аполонівського і діонісійського. Ці ж два начала, дві сили, як вважає він, живуть і змагаються у лю- дині-творці, митці» [6, с. 89]. Діонісійське начало пов’язане зі сп’янінням, в ньому все суб’єктивне зникає, це пробудження природних сил, тобто те, що зазвичай притаманне для естрадної масової музики. Відповідно музику «діонісійську», яка мала характер, пов’язаний з афективним началом у людині, що виконувалась у певних ладах з відповідною ритміко-мелодичною забарвленістю можна віднести до витоків естрадної музики.
Наступний етап розвитку музики, яка може бути пов’язана з передумовами формування естрадного мистецтва, наявний у світському мистецтві доби середньовіччя. Попри те, що середньовічна культура сприймалась як час, в який найбільшого розвитку здобуває релігійне мистецтво, для якого притаманний символічний характер, глибокий духовний зміст та уникнення акценту на естетичній стороні творів, наявними є позитивні зрушення і в іншій музиці. Саме за цієї культурно-історичної доби відмічається бурхливий розвиток народної культури — карнавальної, сміхової, пов’язаної з розважальним мистецтвом. «Тим часом тільки широкий історичний погляд дає можливість зрозуміти місце і значення нових масових жанрів в музиці XX століття. Їх виникненню передував багатовіковий ланцюг естетичних явищ, що беруть початок в європейському середньовіччі» [3, с. 9].
Виникає такий пласт світсько-придворної музичної культури, як творчість трубадурів та труверів, а дещо пізніше й мінезингерів. Характер їх музикування, що пов’язаний зі світськими жанрами, а також тематика, яка змальовує радощі земного життя, часто пов’язана з любовною лінією, ідеєю служіння прекрасній дамі і безпосередньо виступає тим музичним шаром, що стає основою сучасного естрадного мистецтва. Т. Ліванова виділяє ряд жанрів, в яких працюють трубадури — це різноманітні пісні, альба, пастурель, пісні-діалоги, більшість з яких втілюють любовну тематику. «В музично-поетичному мистецтві трубадурів виділилося кілька характерних жанрових різновидів вірші-пісні: альба (пісня-світанку), пастурель, близькі їй весняні reverdies, сирвента, chanson de toile (Вільний переклад — «пісня прядки»), пісні хрестоносців, піс- ні-діалоги (tenson і jeu-parti), плачі, танцювальні пісні. Це перерахування не є суворої класифікацією. Любовна лірика втілюється і до альбому, і в пастурелі, і в «піснях прядки», і в танцювальних піснях» [4, с. 63]. Зазначимо, що в надрах історії зберігаються імена цих виконавців. Серед перших трубадурів можна згадати Гійома VII, графа Пуатьє, герцога Аквітанського та гаскон- ця-бідняка Маркабрюна. Крім них у праці Ліва- нової наводяться такі трубадури, як Джуафре Рюдель, граф Ангулемський, Бернарт де Вен-
