Драматургія Федеріко Ґарсія Лорки в українських перекладах: інтертекстуальність і католицька символіка

Питання особистої релігійності Лорки не раз хвилювало іспаномовний науковий дискурс. Але не можна розглядати це вузько, у рамках атеїзму

Драматургія Федеріко Ґарсія Лорки в українських перекладах: інтертекстуальність і католицька символіка

Статья

Литература

Другие статьи по предмету

Литература

Сдать работу со 100% гаранией
и ХХ ст. (наприклад, І. Франка, Дж. Фрезера та ін.), коли християнство стало розглядатись об’єктивно і в порівнянні з іншими релігіями, а також із міфами, проте не сакралізовано. Христос у цих студіях перестав бути Сином Божим (що відрізняло такі праці від богословських). Людина ХХ ст. тяжіла до точних наук, що позначилося на характері її пізнання Ісуса. Далі у Лорки Пугач каже: «Наше щастя — в розумному спокої, адже спин усіх рухів буде найкращою у світі гармонією» [10, с. 19]. Звідси логічне питання Янгола: «Хто це верзе? Ти, певно, послідовник Будди?» [10, с. 19]. У словах Пугача і Янгола — портрет людини ХХ ст., її пошуки, у тому числі захоплення буддизмом (яке припало на кінець ХІХ ст. і особливо розвинулось у 20-30-ті рр. ХХ ст., але здебільшого в Німеччині) і своєрідний ескапізм. Чи не натяк в Янгольських словах на майбутній екуменізм, якого Лорка вже не застав? Або деталь — ремарка: «Всі Привиди медитують» [10, с. 20]. Чи мається тут на увазі католицька медитація (а саме, єзуїтська як знана Лорці), чи це індуїстська, буддистська або інша медитація? Можливо, це узагальнена медитація чи індивідуальна (яка стосується лише конкретного Привида або Привидів).

У п’єсах Лорка часто протиставляє сову (пугача) і соловейка: перший птах — виразник темряви, другий — світла. Звідси (не)милозвучність голосів і зміст віщувань. Сам символ пугача(сови) амбівалентний, недарма є прислів’я: «Що одному сова співає, іншому — соловей» [1, с. 253]. Пугач, згідно з традиціями мистецтва різних народів та символікою християнства, у Лорки наочно демонструє антитезу темряву (яку втілює) і світла. Викликаючи до себе відразу, цей птах, таким чином, сприяє глибшій духовній любові до Ісуса Христа [1, с. 253] — недарма в «Майстрі і Маргариті» М. Булгакова Волянд каже Левію Матвію, що без тіней не існувало б і світла. Так само недарма у п’єсі Лорки згадується Христос. Також у міфології сова — це божество, але в юдаїзмі (знаному в Андалузії) — це й утілення нічного демона Ліліт [1, с. 253].

Фактично кожна ремарка цієї п’єси вимагає докладного філософського аналізу. Вражає й афористичність реплік, зумовлена характером самої іспанської літератури і специфікою романських мов. Тому з огляду на обсяг дослідження варто зосередитися тільки на найбільш гострих релігійних концептах, які демонструють розрив між теоретичним і практичним: автор виразно протиставляє вчених схоластів митцям, поетам. Про Бога Янгол стверджує: «Він безконечний і необмежений» [10, с. 22], на що Пугач відповідає: «У теорії безконечність і необмеженість можуть мати конечність і обмеженість» [10, с. 22]. Але Привид поета («бурмочучи щось собі» [10, с. 22]) промовляє незавершену фразу: «А на практиці.» [10, с. 22]. Тобто письменник ширший за поглядами, ніж богослов або вчений, і його інтуїція у пізнанні виходить за межі пізнаваного. Таким чином, натякається на духовну свободу.

Інше питання — трикстерство, на якому зосереджує увагу С. Коровченко. Дослідниця аналізує мотив крадіжки, подібний до міфічного: у п’єсі Привиди вкрали, відповідно, три Книги в руках у Сну: про Сумнів, Смуток, і Любов [10, с. 18]; злодіїв викрили і ув’язнили. Для С. Коровченко це й алюзія оповіді про гріхопадіння Адама і Єви. Відповідно, можна проаналізувати алегорії у християнському ключі. Сумнів — диявольське поріддя; засумнівавшись, людина втратила рай, але водночас ця риса й рухає прогрес уперед. Смуток — смертний гріх, поряд з розпачем. Любов — принцип християнства, мета кожної людини і найвища мудрість. Книги недарма перелічені саме у такій послідовності: від страждань той, хто пізнає, іде до Бога — Любові. В устах Смерті ці книги — «три чарівні ключі до чар неможливого» [10, с. 22], тобто чуда у душі та, ширше, — пізнання. Янгол з вогненним мечем (репліка: «Ви будете знищені!» [10, с. 23] — меч і фраза — це алюзія епізоду вигнання з раю) засуджує Привидів-злодіїв, але водночас і веде з ними духовні бесіди, допомагаючи злочинцям усвідомити їхні проблеми. Якщо розвинути релігійний дискурс, то втрачений рай охороняють херувими [19, с. 510], і тут Лорка стоїть на позиціях християнства.

Також у релігійному плані показова п’єса «Ієгова» («Jehova», 1920), яку Д. Дроздовський визначає як пародію. У цій п’єсі виразне поєднання власне біблійного і сучасного контекстів. Дещо може здатися блюзнірським, але насправді це тонкі пошуки Лорки-естета, який через удаваний сміх долав власний страх. Так, кремове тістечко, пожбурене електромагнітною хвилею Ієгові в обличчя [10, с. 57], нагадує епізоди з комедій про

Чарлі Чапліна, популярних у першій половині ХХ ст. Такий самий прийом — в інших фільмах цього періоду. Кинутий в обличчя торт — один з прийомів гумору, сьогодні вже примітивний (і, треба сказати, комедії німого кіно часто не відзначалися вишуканістю засобів). Також можна згадати іспанський, український та інший фольклор, де Господь Бог та різні біблійні персонажі (наприклад, апостоли) можуть поставити у зниженому ключі, проте така інтерпретація не означає атеїзму епічного оповідача та його авдиторії. Це один з елементів сміхової культури (як веселі дійства у соборі на Різдво, святкові обряди тощо). Інтерпретація Лоркою Ієгови нагадує вірш чилійської поетеси Габріели Містраль (автонім Лусіла Годой Алькаяга, 1889-1957) «Печальний (сумний, меланхолійний, похмурий) Бог» («El Dios triste», опублікований 1922) (див. додатки 1 і 2): справжній Господь не має спільного з вигаданим людьми, Він сам зістарився і втомився та потребує людської допомоги. (Схожу думку висловлює розстрига Лоренс Шеннон у п’єсі Теннессі Вільямса «Ніч ігуани», «The Night of the Iguana»: 1961: герой відмовляється розповідати про Бога, схожого на старого маразматика, злого від того, що в нього не складається пазл). Осінній пейзаж означає синкретичне мислення ліричної героїні (недарма в поетесі була індіанська кров, і авторка присвятила значний творчий доробок культурі цих племен), її Бог — і католицький, й індіанський, і просто індивідуальний, це постарілий і ослаблений Анімус. Такий синтез різних культур — іберійської та індіанської — нагадує і коріння творчості Лорки: власне іспанське, циганське, мавританське, єврейське. У вірші Містраль ілюстрація Божої старості та скорботи змученої душі як Господа, так і віруючої, — загальна картина в’янення природи. Бог Містраль — ліричний, а не старозавітний, не караючий. Проте, попри розбіжності у цих двох текстах (прикладах маскулінного письма — у Лорки — і фемінінного — у поетеси), наявна спільність у принципах зображення Бога.

Але який Бог Лорки? Фактично ця постать у драматурга має замало меланхолійності, натомість виявляє гнів. В «Ієгові» заголовний герой постає як старозавітний Бог, деміург, безжальний до людства (недарма його звуть саме Ієгова, а не Елогім чи іншими іменами). Натомість Новий Завіт як новий закон, милосердя, ще має відродитися. Цікавий часовий феномен: з п’єси хронологічно незрозуміло, чи вже Христос явився людству. За логікою, так, адже у творі — виразні натяки на сучасну Лорці іспанську культуру, захоплення інтелігенції, навіть висміювання новомодних течій, а також і містицизму — наприклад, великої подвижниці, філософа, поетеси святої Тереси де Хесус (Авільської), яку в п’єсі Ієгова і Янгол називають божевільною, що «зовсім скажена стала» [10, с. 60]. Ієгова пропонує прохолодний душ — ущипливий натяк на душ Шарко та інші методики, популярні у період написання п’єси. Тобто у творі Бог виступає і психіатром для тих, хто служить Йому або вірить занадто екзальтовано або взагалі невідповідно до істинної сутності християнства. У сприйнятті ХХ ст. модель поведінка, нормальна для релігійної постаті періодів Середньовіччя, Ренесансу і бароко, сприймається вже як ненормальна. Тут цікаво порівняти цю п’єсу і фільм Луїса Бунюеля «Вірідіана»: режисер поставив собі питання, як би поводилися святі у сучасних обставинах (на цю ж тему фільми «Насаріо» і «Симеон-стовпник»). Фанатично релігійна, вихована у монастирі, мріючи стати черницею, Вірідіана виявляється безпорадною в житті, якого не знає. Поводячись як середньовічна аскетична черниця або навіть як пустельниця доби перших християн (варто згадати терновий вінець, який тримала ця сомнамбула), піклуючись про невдячних жебраків, вона у фіналі трагічно сприймає те, що такий сценарій «не спрацьовує». Те ж саме можна сказати про ХХІ ст. андалузький католіцизм драматичний лорка

Твір «Ієгова» неможливо трактувати як атеїстичний ще й через великий вплив народного католицизму (поєднання християнства і місцевих, часто язичницьких, вірувань, мотивів, традицій, тощо) на романську культуру. (У цьому ж річищі мої праці розглядають творчість В. Вовк — синтез українського і латиноамериканського). У згадуваному фільмі Бунюеля «Вірідіана» жебраки в панській господі за столом сідають у формі постатей на картинах Таємної Вечері, причому пародіюють це свідомо. Такий хід режисер ужив як сценічний, але подібне розташування фігур і логічне з урахуванням традиції. Тому знущання з Ієгови Лорки не можна розуміти суто як вияви нігілізму, сміхової культури тощо. Варто згадати іспанські народні традиції поводження зі святими (а також святкування з язичницьким корінням у бароковий період як у храмах Іспанії, так і у церквах України, Польщі та ін. — докладніше: [13]), де є наближення у сприйнятті віруючих цих сакральних постатей, але насправді без блюзнірства (те саме, що сказано вище, — про образи Бога і святих у фольклорі). Так, покровитель дівчат, які хочуть вийти заміж, святий Антоній Падуанський (1195-1231), учень святого Франциска Ассізького, в Іспанії — шанована, але й амбівалентна постать. Якщо дівчата гніваються на свого покровителя, то гасять свічки, поставлені йому, обертають обличчям до стіни, можуть навіть «накинути мотузку на шию, але найчастіше спускають на мотузці до криниці» [6, с. 608]. Про цей звичай сказано у коплі (народній пісні):

Tu fuistes la que metistes

a San Antonio en el pozo

y le distes zambuyias,

pa que te saliera novio» [6, с. 608]

(тобто: «Ти була

Похожие работы

< 1 2 3 4 > >>