Відкриття іншого: екзотичні образи в нарисовій літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори

Задля опису, відображення дійсності, що відкривається, нової та невідомої, віддавна мандрівники, іммігранти послуговувалися нарисом. Цей жанр є доволі популярними

Відкриття іншого: екзотичні образи в нарисовій літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори

Статья

Литература

Другие статьи по предмету

Литература

Сдать работу со 100% гаранией
Криворізький державний педагогічний університет

Криворізький державний педагогічний університет

Відкриття іншого: екзотичні образи в нарисовій літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори

Варданян М.В.

Анотація

Досліджено жанрову специфіку нарису в літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори. Розглянуто подорожній та портретний нариси П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба. Центральною постаттю у нарисах є образ дослідника Австралії та Океанії М. Миклухи-Маклая. Визначено, що у текстах поширений мотив культура/цивілізація, крізь який письменники експлікували фігури Чужого. Стверджується, що через образ Іншого автори закликають до вироблення терпимості до чужої несхожості та толерантності.

Ключові слова: дитяча література, українська діаспора, екзотичні образи, нарисова література, Інший.

етнообраз австралія література вакуленко

Постановка проблеми. У вирії сьогодення людина, головно дитина, з одного боку, має змогу відкривати для себе нове, невідоме про світ, країни, а, з іншого, — повинна вміти сприймати, зрозуміти це інше, Не-своє. У світлі означеної проблеми актуальності набувають нариси для дітей та юнацтва письменників українського зарубіжжя. Вони не лише мають відмінні від материкової літератури тематичні обрії, відкривають екзотичні країни Австралію та Нову Гвінею, а й є проекцією власне авторського досвіду відкриття Іншого, приймання та розуміння його топографії задля встановлення міжкультурного діалогу та співіснування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці Свого — Іншого присвячена низка публікацій, серед яких дослідження з філософії діалогу Є. Більченко «Чужий. Інший. Ближній» [2] та феноменологічна студія Б. Вальденфельса «Топографія Чужого» [6], у яких висвітлюється картина світу простору Свого та Не-свого, їхнє співіснування, співпереживання Іншого.

Задля опису, відображення дійсності, що відкривається, нової та невідомої, віддавна мандрівники, іммігранти послуговувалися нарисом. Цей жанр є доволі популярними серед українців, які по Другій світовій війні, розпорошені світом, на всіх континентах, відкривали світ Свого та Іншого. Під нарисом українська інтелігенція в екзилі розуміла як есе, що має історичний, релігійний чи науковий аспект (В. Дідюк «Нарис історії Конгресу Українців Канади в Торонто», митрополит Иосиф Сліпий «Філософічні нариси», Д. Козій «Глибинний етос. Нариси з літератури та філософії» тощо), так і літературний жанр, у якому працювали І. Багряний, І. Боднарчук, П. Ваку- ленко, Діма (Діамара Камілевська), Ю. Лаврінен- ко, Л. Полтава, Л. Храплива-ГЦур, Д. Чуб та ін.

Осмислюючи жанр нарису І. Безпечний підкреслив, що нарисовець «у своїй творчості подає картини з побуту і звичаїв, політичного, економічного, соціального життя якогось народу на певному щаблі його історичного розвитку» [1, с. 218]. Водночас для нарису характерна постійна присутність на першому плані автора, який роз’яснює, коментує та узагальнює події, тим самим авторська концепція в подорожньому нарисі поєднує різні епізоди в єдине художнє ціле [7, с. 60]. Узагальнюючи дослідників жанру нарису, О. Бондарук визначає такі складові нарисового жанру: а) це специфічна документально-художня форма; б) у ній варіативно і залежно від авторського завдання дозуються і поєднується матеріал фактографічний, дослідницький і художній; в) нарис має свої національні ознаки, позначені традиціями, що існують у літературі конкретної країни; г) при всій варіативності тем, які висвітлюють письменники, у нарисі превалює момент знайомства з явищем і його дослідження [3, с. 46]. Визначені аспекти покладені в основу аналізу нарисів, що здійснюється в цій статті.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Нарисова література української діаспори не ставала предметом ґрунтовного дослідження науковців. У той час вона представлена всіма жанровими різновидами нарису: подорожній, портретний, побутовий, проблемний, соціально-тематичний. Загалом у ній переважають за тематикою нариси, в яких викривається тоталітарний режим (чуже-не-своє, вороже), та нариси, в яких подається культурне, політичне життя українців у країнах осідку (відкриття Іншого). Своєю екзотикою привертають увагу твори П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба, націлені на дослідження того пласту життя, що не був об’єктом пильної уваги в еміграції. Йдеться про тогочасну українцям дійсність п’ятого континенту — Австралію, а також Нову Гвінею. Нарис став для письменників тим жанром, що здатний фіксувати подробиці життя українців в Австралії та місцевих аборигенів.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є аналіз художніх етнообразів Австралії та Новій Гвінеї у нарисовій літератури для дітей та юнацтва письменників українського зарубіжжя з позиції теоретичних концепцій про Іншого. Вивчення цих образів у творчій спадщині П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба пов’язане з вираженням духовних пошуків письменників, а також визначенням національної ідентичності та осмисленням іншого культурного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи шлях українського літературного та видавничого процесу в Австралії, А. Михайленко у передмові до книги «Рідні голоси з далекого континенту» визначає двоїстість внутрішнього стану українців, прибулих до країни 1949 року. З одного боку, оригінальні враження від екзотичної країни, а, з іншого, — ностальгія та спогади про материнську землю, Україну [9, с. 11]. Цей дуалізм укладач книги відобразив у її структурі, що має розділи з символічними назвами: «Материнське серце» та «їдучи на чужину». Як пише сам дослідник: «У перших книжках, особливо в поетичних, надибуємо захоплення справді казковою країною, де ростуть дивовижні дерева, водяться незвичайні звірі, де все вражає і дивує. Мабуть, оті перші враження на якийсь час відігнали болісні думки про покинуту рідну землю, ба навіть про своє тогочасне становище в чужій країні» [9, с. 11].

Ця ідея пронизує також збірку оповідань, нарисів, віршів Д. Чуба «Стежками пригод». І якщо друга частина книги під назвою «З рідного поля» включає твори, пов’язані з Україною, її образами та постатями, головно Т. Шевченка, то першій розділ — «З австралійських пригод» — це згусток вражень від Австралії, яка стала прихистком для багатьох українців. Іншими словами — відтворено образ Австралії очима українців та передано настрої тогочасної епохи. У такий спосіб нари- совець окреслює життєсвіт українців поділеним на рідний та чужий світ, зокрема рідна земля — Україна та новий край — Австралія. Так, у візії європейських біженців з України у «Австралійський ведмедик» образ Австралії розкривається як дивної країни, «де інакші дерева і птахи (...), де сонце ходить зліва, де навіть жаби інакше квакають, ніж в Україні» [11, с. 8]. Власне самі назви творів цієї збірки «За нами гналася смерть»,«Випадкова зустріч», «Пригода з кенгуру», «Це трапилося в Австралії», «Пригода з крокодиленям», «У хащах австралійського лісу» розкривають Австралію як країну цікаву та небезпечну водночас, пізнання якої починається зі знайомства з природою. Етнообраз Австралії у баченні Д. Чуба — це загальний образ первісного світу, де людині та місцевим мешканцям фауни таким, як кенгуру, плазуни, бугаї, крокодили, доведеться співіснувати разом.

Схожі настрої та настанови зустрічаємо і в нарисах про Нову Гвінею. У «Папуа Нова Гвінея», «В джунглях Нової Гвінеї» П. Вакуленка [4; 5], «З новогвінейських вражень» Д. Чуба [12] та «Каарам-Тамо — людина з місяця» Л. Полтави [8], в яких поєдналися елементи художності та документальності. Автори подають як біографічні дані про реальну особу М. Миклуху-Маклая, дослідника Австралії та Океанії, в яких він провів більшу частину свого життя, так і власні роздуми про цивілізацію та первісний світ, враження від Нової Гвінеї, її поетичні описи. Але водночас у цих подорожніх та портретних нарисах звучить ідея українськості: в образі головного героя Маклая, проблемі колонізації та мотиві відновлення незалежності України, яка має самобутню культуру.

Отож, увага українців в екзилі до постаті ученого-антрополога М. Миклуха-Маклай зумовлена кількома чинниками. По-перше, цю людину діаспорянці зараховували до гурту своїх як етнічно (українець за походженням, славного козацького роду), так і езистенційно (вигнанець, мандрівник). По-друге, автори не лише описали юному читачу екзотичні країни, а й в образах Маклая, папуасів, європейців експлікували фігури Чужого. По-третє, через образи невідомого Іншого митці прагнули як до вироблення терпимості до чужої несхожості, переживання чужого як свого, і навпаки, а також формування власної ідентичності. Названі аспекти актуалізовані у вищеназваних нарисах через бінарну опозицію культура / природа.

Таке протиставлення цивілізації / природи оприявлено вже у початковому обрамленні нарису Л. Полтави: «Той світ вабив не тільки своєю екзотичністю, красою і багатством: там, на островах Тихого океану, жили племена папуасів, чорношкірих людей, які ще не знали заліза, навіть не вміли добувати вапно. Із Європи пливли кораблі, приїздили білі люди, привозили свою цивілізацію. А наука втрачала останню нагоду вивчити життя первісних-людей дикунів» [8, с. 4]. У цьому уривку автор відтворює опозиційність двох відмінних світів, а їхня самість / чужість розкривається через образ мандрівника Маклая, який належить до першого та прагне оволодіти другим.

Як твердить Б. Вальденфельс, три аспекти відрізняють Чуже від Свого — місце, володіння та рід [6, с. 15]. Так, виявом сакрального світу папуасів є острови Тихого океану. Цей Інший світ, що чарує, манить та водночас стає місцем таємничим, джерелом небезпеки, розкривається у нарисах із двох позицій.

Першим є погляд тогочасної Європи, яка, з одного боку, репрезентує себе як носія культурних цінностей, а, з іншого, її країни мають схильність до колонізації та нетерпимості. У європейського

Свого Чужий — то дикунство, виражене у звичаях, мовах, ритуалах

Лучшие

Похожие работы

1 2 3 > >>