діалог етно- та поп-культури у музичному мистецтві ХХ - ХХІ століть

Ці принципи і досі актуальні, більше того, сама теорія нотаційного перекладення — транскрипції міфу, й здійснення його уже в

діалог етно- та поп-культури у музичному мистецтві ХХ - ХХІ століть

Статья

Культура и искусство

Другие статьи по предмету

Культура и искусство

Сдать работу со 100% гаранией

ДІАЛОГ ЕТНО- ТА ПОП-КУЛЬТУРИ У МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ ХХ - ХХІ СТОЛІТЬ

Кисла С.В.

Київський інститут музики імені Р.М. Глієра

Стаття присвячена актуальній проблематиці єдності етнокультурних та масових реалій музичної культури в просторі сучасного культуротворення. Надається аналіз артефактів популярної культури, естради та етнокультурної реальності музичного мистецтва. Діалог поп-культури та етнокультури визначається у контексті глобальних проблем сучасності.

Ключові слова: культура, музика, поп-культура, фольклор, треш.

Статья посвящена актуальной проблематике единства этнокультурных и массовых реалий музыкальной культуры в пространстве современного культуротворчества. Предлагается анализ артефактов популярной культуры, эстрады и этнокультурной реальности сегодняшнего музыкального искусства. Диалог поп-культуры и этнокультуры определяется как многоуровневый, решён в контексте глобальных проблем современности.

Ключевые слова: культура, музыка, поп-культура, фольклор, треш.

The article is devoted actual to the problems of unity of to the problems and mass realities of musical culture in space of modern cultural creation. The analysis of facts of art of popular culture, stage and ethnically cultural reality of musical art is given. The dialog of popular culture and ethnically cultural is determined in the context of global problems of contemporaneity.

Keywords: culture, music, popular culture, folklore, grind.

Постановка проблеми. Усвідомлення принципів музичної драматургії творів популярної музики, що відображають засади прямих фольклорних взаємодій з музичним мистецтвом на теренах популярної культури, загалом націлені на технології визначення «етнічного» та «по-пулярного» в контексті реалій музичного мистецтва сучасності. На наш погляд, певне мистецьке всотування принципів інтонування фольклорного мелосу ґрунтується на загальних підставах стильової єдності музики усної традиції. Головні риси як фольклоризму, так і попвиконавців в музиці — це єднання саме виконавців і слухачів. Беручи до розгляду особливе існування культури усної традиції (популярна масова та етнокультура), відмітимо наступне. Інституалізація фольклорних шкіл відбувається як гуртовий засіб навчання, коли із слова в слово, без засобів нотації передається мелодія, яка побутує як усна традиція.

Ці принципи і досі актуальні, більше того, сама теорія нотаційного перекладення — транскрипції міфу, й здійснення його уже в сучасних технологічних аранжуваннях потребує певної реконструкції генеалогії засобів нотації. Починаючи від перших кроків крюкової фіксації звуковий подій і до лінійного засобу нотації, стає зрозумілим, що ранні виміри нотування були синкретичними, синтетичними. Більше того, сучасна кліпова свідомість, яка зорієнтована на підсвідоме, повертає нас в ранні засоби нотації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження І. Ляшенка [5], І. Юдкіна [8] і, зокрема, роботи, пов’язані саме з фольклором в народно-професійному вимірі музикування Л. Черкашиної [7], Л. Корній [3] характеризують той стан стурбованості, який виникає вже в 90-х роках ХХ ст. Перебудова і широкі «шлюзи» інформаційного простору західної іншофольклорної та іншокультурної реальності осмислюються в контексті самоідентичності української культури.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Особливої якості на початку ХХІ століття набуває поєднання популярного мистецтва з фольклорними витоками. При наявності зазначених ґрунтовних досліджень все ще актуальною залишається проблема діалогу популярної та етнічноозначеної культури як бази сучасного музикування.

Мета статті — визначити проблеми діалогу поп-культури та етнокультури як системотворчого чинника образних трансформацій в сучасній музичній культурі.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Дослідження з етнокультури провокують той феномен, котрий І. Ляшенко визначає як етно-культурологічний, а сам феномен етнокультура-ції, тобто — регенерації досвіду етнокультурного простору мистецтва і етнокультурних мистецьких традицій. Це явище стає проблемою як наслідок виникнення сучасних технологій художньої культури. Ці технології, починаючи з традиційних видів мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво), і закінчуючи естрадою, шоу-бізнесом, — тією чи іншою мірою стають маркерами певної стурбованості саме тому, що людина може жити в просторі тотальної відкритості.

Сама тотальна відкритість загальних комунікацій «зменшила» земну кулю. Так, простір місцеперебування людини звужується і виникає спокуса зміни місць, а звідси — зміни культурних кодів. Цей процес стає все актуальнішою настановою. Він веде до наслідування модних мелодій, які приходять з ритмами, образами, записами; спонукає до симбіозів, сполучень, інтеграції культури на етнокультурному рівні, де саме етнокультурний простір стає засадою єднання і, водночас, константою національної ідентифікації.

Багато дослідників, зокрема І. Юдкін [8], вказують, що на межі ХУІІІ — ХІХ століть саме поєднання урбанізованого фольклору і потреби в заповненні вільного часу формами аматорства, моделюють своєрідну формульну, клішовану реальність сучасного простору. Такий віртуальний світ є ритуалізованим і орієнтованим на дію, вчинок, як й етнокультура в цілому, але це вже більш притаманно формам художньої аматорської діяльності, аматорства у гарному розумінні, яке адаптує в собі етнокультурні впливи і професіоналізм музикування.

Реп та розлоге расові різноманіття масової культури — це реалії сьогоднішньої контркультури. В просторі популярної культури це не так вже і безконфліктно, як хотілось би. Існує світ гламуру та світ суворої реальності. Роз’яснимо цю тезу сучасного світу та культури. Поруч із гламурними канонами, що маркують світ людини, яка успішно існує в світі, мандрує на яхтах і отримує задоволення від кожного дня, існує людина репресована, котра занурюється в інші реалії — реалії психоделічної музики, що були популярні у 60-ті роки минулого століття. Виникає ще один поштовх контркультури, який наче б то був давно забутий, але у 80-ті роки ХХ ст.

знов став актуальним. Нерівність, яка зростає між людьми, матеріальна безодня між бідними і заможними створює своєрідну культуру бідних.

Нові «катакомби» реп переживає вже три десятиліття і вони залишаються актуальними у наші часи. Важливо, що проблема масової культури пов’язана з феноменом кітчу. Кітч, окрім всього, відбиває масові емоції радості від натурального єднання красивої картинки і реального світу Це — його симуляція, заміна в просторі видовищних адеквацій. Перевага у зорових та слухових мистецьких подіях видовища, розваги, насолоди, споживання, стають тотальними проблемами культури. Ж. Бодрійяр, Р. Барт — це метри, які лише зазначили цю проблему. Нині з’явилось багато нових дослідників, котрі її розгортають, зокрема Тетяна Гундорова в дослідженні кітчу літератури дає характеристику популярної культури як протиставлення низових інтроверсій високій культурі. Вона намагається показати, що поп-культура, кітч є певною конфліктологією культури гламуру і культури політичної коректності [2].

Варто також зазначити, що масова культура, популярна культура розмиває межі між професійною культурою і етнокультурою. Це є культура серединного рівня, за визначенням

B. Прокоф’єва (цит за [2, с. 87]). Дослідження О. Соколова «Вступ в музичну композицію ХХ століття» стає досить цікавим аргументом щодо розуміння музичної композиції, зокрема, авангардної, постмодерної реальності сучасного співбуттєвого, полістилістичного виміру тих музичних практик, які активно культивуються і приходять у простір рок-музики, у простір популярної музики та ін. [6].

Важливо також зазначити, що поп-культура в українському вимірі фактично була маркована саме етнокультурними дослідженнями І. Ляшенка. У них, так чи інакше виникає проблема урбанізації, яку зазначає той же І. Юдкін, та проблема сучасної музичної соціології, котру характеризує Л. Черкашина, — проблема колективного, індивідуального в сучасній етномузикології, якою займається О. Мурзіна і, зокрема, проблема музичного жанру, що позначає С. Шип. Ми навели цей контекст фольклорних презентацій музики для того, щоб підійти, власне, до проблеми музичних визначень естради, шоу-бізнесу і всього того, що характеризує сценічний простір поп-культури.

C. Коротков в книзі «Історія сучасної музики» дає достатньо оригінальний нарис сучасного стану музикування, який здійснюється саме в просторі метакультурного паралелізму музичних практик [4]. Цей автор здійснив своєрідний пошук культурних вимірів рок-культури на рівні харківської провінційної сцени, де він як музичний критик і як пропагандист рок-, поп-музики здійснював своєрідні програми, що несли в собі, з одного боку, характер інформаційного ознайомлення зі світовою практикою поп-культури, а з іншого, — вводили українського слухача в контекст сучасних музичних реалій.

Втім, виникає той аспект поп-культури в широкому розумінні, означений як поп-арт, який заперечує модернізм, авангард і фактично ідентифікує себе з постмодернізмом. Такі дослідники, як В. Бичков, свідчать, що визначення «поп-», «пост-» в культурі є самодостатніми [1, с. 82]. Вони певною мірою є ширшими за ті культурні феномени, які описуються у монографіях більшості дослідників [2]. Більше того, в рамках розгортання в часі культурних артефактів та непередбаченості логіки культурогенезу важко уявити, що буде здійснюватися найближчим часом в культурі і в популярній культурі, зокрема.

Етномистецькі виміри не ототожнюються з лише фольклором, з архаїчною реальністю, а є більшою мірою явищами, культивованими в рамках мистецької реальності або мистецьких практик тієї чи іншої культури, реалій, які пов’язані з конкретним етносом, мелосом (у даному випадку — афро-американським, українським або будь-яким іншим мелосом).

Таким

Похожие работы

1 2 >