Етнополітичні процеси в Україні 1990-х років: провісники гібридної війни і геополітичних змін

Постановка проблеми. Розпад СРСР, ключову роль в якому відігравав український референдум про незалежність у грудні 1991 року, відкрив світові

Етнополітичні процеси в Україні 1990-х років: провісники гібридної війни і геополітичних змін

Статья

География

Другие статьи по предмету

География

Сдать работу со 100% гаранией

Національної академії наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса

ЕТНОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ 1990-Х РОКІВ: ПРОВІСНИКИ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ І ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЗМІН

Коцур В.В.

Постановка проблеми. Розпад СРСР, ключову роль в якому відігравав український референдум про незалежність у грудні 1991 року, відкрив світові країни, культури й народи, про існування яких було відомо лише фахівцям. Україна стала однією з найважливіших країн світу. Її більше не плутають з Росією. Весь світ знає, що Україна веде боротьбу за незалежність від імперії, за право самостійно визначати свою долю, за перемогу міжнародного права над правом сили [7, с. 11].

Відразу після розпаду Радянського Союзу частина російської політичної еліти заговорила про Україну як про «тимчасово втрачену територію», а від тоді як Росія почала «підніматися з колін» прагнула домогтися беззастережного домінування на пострадянському просторі [8, с. 5-6]. Ще у 1992 році Джеймс Мейс зауважував, що «насправді незалежність отримала не новітня державна формація, а стара УРСР з усіма успадкованими, застарілими, нежиттєздатними структурами», а проблема України — це Росія, яка має претензії до самої України. Росія, яка виводить свою історію з України і яка ніколи добровільно не відмовиться від претензій ні на територію, ні на наші духовні скарби, такі як християнство, історія, література [9, с. 13, 15-16].

Передбачення Джеймса Мейса підтвердилися не лише анексією Криму та розв’язанням Російською Федерацією війни на Донбасі, а й гібридною війною, яку в середовищі українських інтелектуалів, з якими спілкувався Джеймс Мейс, називали мережевою війною [9, с. 18].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Сьогодні, як відзначає дослідник В.М. Ткаченко, «настав час усвідомити, що Росія — це постійний виклик Україні, на який слід безперервно знаходити адекватну відповідь, формуючи українську національну ідентичність як рівнозначну фактору національної безпеки [12, с. 8]. Саме тому важливо звернутися як до уроків історії, так і до багаторічних інтелектуальних напрацювань декількох поколінь істориків, політологів, соціологів, долаючи упереджені судження тих, хто формує громадську думку на замовлення певних олігархічних груп як в Україні, так і за її межами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографію досліджуваної проблеми умовно можна поділити на декілька тематичних груп, які відображують різні напрями досліджуваної теми, і включають наукові, науково-публіцистичні праці істориків, політологів, журналістів.

Етнополітичні процеси в незалежній Україні висвітлювалися в численних дослідженнях: М. Панчука, О. Рафальського, О. Майбороди, В.Войналовича, В. Котигоренка, О. Калакури, Н. Кочан, Ю. Ніколайця, Є. Жупана, Н. Кічери, О.Ляшенка та ін.

Політичні права національних меншин України та ідеологізацію і політизацію «етнічного питання» в період державотворення відображують праці: Л. Польового, В. Шевчука, М. Тараненка та ін.

Аналізу політичної, економічної, державної, національної трансформації посттоталітарного суспільства в Україні й особливостям взаємодії державних органів, і організацій національних меншин присвячені публікації С. Кульчицького, О. Валевського, С. Яніцької, І. Гаха та ін.

Окремі аспекти участі національних меншин у політичному житті України проаналізовано у роботах: А. Демартино, Б. Бабіна, О. Калакури, О. Ляшенка.

Привертають увагу публікації вітчизняних учених, присвячені різноаспектним питанням організації етнополітичного менеджменту в Україні, зокрема, дослідження: В. Котигоренка, Г. Лу- цишин та В. Колісника.

Найвиразніше участь представників національних меншин України в етнополітичних процесах аналізувалася у працях зарубіжних дослідників В. Рейзінгера, А. Міллера, В. Леслі, К. Хілла, Е. Вільсона, С. Хангтінгтона, М. Татур та інших.

Окрему групу становлять публікації, що стосуються причини російсько-українського протистояння упродовж 1990-2000-х років, які призвели до війни, де певне місце відводилося «національному питанню». Насамперед слід назвати праці Б. Ложкіна «Четверта республіка: Чому Європі потрібна Україна, а Україні — Європа» (Харків, 2016), Є. Магди «Гібридна війна: вижити і перемогти. (Харків, 2016), Джеймса Мейса «Україна: матеріалізація привидів» (Київ, 2016), В. Ткаченка «Росія: ідентичність агресора» (Київ, , «Україна: quo vadis — куди йдемо?» (Київ, , Я. Потапенка «П’ята російсько-українська війна: від Майдану до Східного фронту (підходи, оцінки, інтерпритації» (Переяслав-Хмельниць- кий, 2017) та інші.

Мета статті. У даному огляді робиться спро- бува розкрити провідні тенденції етнонаціональ- них процесів в Україні 1990-х років, виявити елементи підготовки до майбутньої мережевої, гібридної війни Російської Федерації ще на етапі розвитку Української незалежної держави, запропонувати деякі рекомендації з урахуванням сучасних геополітичних реалій.

Я відзначалося з перших днів проголошення незалежності України політичне керівництво Кремля не сприймало її суверенітет і територіальну цілісність. Відомий український історик С.В. Кульчицький помітив, що «проблеми у відносинах з Росією почали виникати через дві доби після всеукраїнського референдуму. Для російської правлячої еліти його результати виявилися несподіваними. Прес-секретар президента РФ П. Вощанов заявив, що Росія залишає за собою право поставити нерозв’язану, на її думку, проблему кордонів з республіками, які проголосили незалежність» [8, с. 51]. Штучно поглиблювалася проблема Російською Федерацією невизнання кордонів України, її суверенітету, подальшого політичного устрою держави, її фінансово-економічного становища [8, с. 57-58] та військового потенціалу. Особливо гостро постала проблема Криму, зокрема статусу Чорноморського флоту [8, с. 52-53]. Наростали кризові явища в енергетичній сфері. В 1993 р. РФ підвищила ціни на енергоносії для України відповідно до світових стандартів [4, с. 63; 1, с. 36].

Водночас, під імперським прицілом опинилася гуманітарна сфера України [5, с. 67]. Уже в перші роки Української незалежності, Російська Федерація розгорнула масштабну інформаційно-пропагандистську кампанію проти національно-культурного відродження нашої держави, яка охопила майже всі її ціннісні основи. Активно навішувалися зневажливі ярлики та формувалися нові стереотипи навколо Української незалежності і, водночас настирливо нав’язувалися ідеї слов’янського союзу, «спільної історії» [14, с. 168], повернення до патерналістського типу держави [4, с. 3-4].

У якості механізму політичного тиску на Україну східний сусід використовував російську національна меншина, яка становила близько 20% усього населення країни та мовне питання. Тривале панування радянської влади на теренах України створило підґрунтя для формування шляхом зросійщення етнічних українців трьох потужних лінгво-етнічних груп: україномовних українців, російськомовних українців, російськомовних росіян, які прагнули виступити ядром творення нової держави. Водночас тяжіння частини українців з радянською свідомістю та етнічних росіян в бік РФ стало предметом помітної уваги з середини 1990-х років російського політичного керівництва, щодо потреб і настроїв співвітчизників (не громадян РФ) у країнах пострадянського простору [3, с. 22-24; 11, с. 214-217]. Дедалі частіше лунали звинувачення в бік України щодо «утисків» російського населення, примусової українізації, порушення прав і свобод українських росіян тощо. Однією із центральних тем у зовнішній політиці РФ стала російська культура, якій шовіністична пропаганда відводила особливе місце в українському культурному просторі — до представлення в всіх офіційних структурах з метою «повноцінного забезпечення різносторонніх інтересів росіян» [24, арк. 35-36; 23, арк. 29-30]. Окрім того, в РФ постійно наголошували, що для них неприйнятним є термін «національна меншина» стосовно росіян, які проживають в Україні [21, арк. 3]., адже «сьогоднішня російська держава», на думку російських пропагандистів, «має дніпровське коріння, спільну дніпровську купіль, ...спільну традицію, спільну ментальність, спільну історію, спільну культуру» [13, с. 51] При цьому ігрорується лінія вододілу про яку влучно сказав В’ячеслав Липинський: «основною різницею України від Москви є не мова, не плем’я, не віра. а інший, витворений віками устрій політичний, інший. метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства» [12, с. 17].

Українському суспільству нав’язувалися думки про доцільність написання шкільних підручників спільно з російськими авторами. Спочатку йшлося про створення спільної українсько-російської комісії з узгодження змісту підручників з вітчизняної історії. Проте справжня мета такої комісії полягала в створенні спільної робочої групи з написання шкільних підручників [6, с. 6], які мали б і надалі пропагувати російські цінності та зберігати вже утверджені стереотипи в українському суспільстві.

На тлі економічних і внутрішньополітичних негараздів другої половини 1990-х рр. в Україні помітно політизувалися рухи проросійського спрямування, які активно підтримувалися ззовні. Водночас рельєфніше проявлявся проімперський шовінізм, активізувалися антисемітизм і українофобія, особливо на півдні і сході України. Йдеться насамперед про Республіканський Рух Криму (РРК) [16, арк. 44-45], осередки донського козацтва та товариства так званих новоросів, дії яких несли загрозу єдності Української держави [15, арк. 45-46; 17, арк. 52].

У зв’язку з цим Управління у справах національних меншин у період з жовтня 1994 по травень 1995 року розробило «План заходів, спрямованих на інтеграцію АРК в Україну» та «План заходів щодо нейтралізації негативного впливу ЗМІ на російськомовне населення» [29, арк. 48]. Задля культурно-політичної інтеграції Криму в Україну передбачалося всіляко заохочувати прихід на п

Похожие работы

1 2 3 4 > >>