До проблеми становлення регіональної культури Полтавщини ХІХ століття

Об’єктом дослідження регіональної культури виступає регіон — етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічними

До проблеми становлення регіональної культури Полтавщини ХІХ століття

Статья

География

Другие статьи по предмету

География

Сдать работу со 100% гаранией
дено ботанічний сад (обладнаний оранжереями, парниками, сушильнями) з метою забезпечення першої полтавської аптеки необхідною лікарською сировиною [16, с. 176].

Стимулюючи дії місцевого дворянства у розвитку шкільництва, 1802 року губернатор О. Б. Куракін запросив на посаду директора училищ Полтавської губернії відомого поета і громадського діяча, виконувача обов’язків полтавського генерального судді В. В. Капніста і надав приміщення генерал-губернаторського будинку для відкриття першої у Полтаві чоловічої гімназії (1808). Нагадаємо, що вихованцями Полтавської Першої чоловічої гімназії у різні роки були: український публіцист, історик, літературознавець, фольклорист і письменник М. П. Драгоманов; український драматург і театральний діяч М. П. Старицький; видатний математик, академік Петербурзької АН М. В. Остроградський; український письменник і громадський діяч Л. І. Глібов; український фізик М. Д. Пильчиков; етнограф і мистецтвознавець В. П. Горленко; художник і скульптор Л. В. Позен; патріарх Мстислав та інші.

О. Б. Куракін досить прихильно ставився до історичного минулого Полтавщини. За його підтримки було прийнято рішення про спорудження у центрі міста монумента Слави — колони з орлом у пам’ять 27 червня 1709 року, були запроваджені щорічні урочисті панахиди на вшанування воїнів Петра І, похованих у Шведській могилі.

Одним із найвпливовіших представників центрального уряду Малоросії, який пов’язав свою діяльність з Україною, був військовий і державний діяч Микола Григорович Репнін-Волконський. Під час свого губернаторства на Полтавщині (18161834) він обіймав посаду військового генерал-губернатора Малоросії і керівника господарською частиною Полтавської та Чернігівської губерній. Відомий історик О. Лашкевич так характеризував М. Г. Репніна-Волконського: «Це був високогуман- ний адміністратор. Він любив свій край, турбувався про благоустрій всього населення, охороняв інтереси кріпосних та енергійно відстоював ще існуючі права козацтва, у зв’язку з чим накликав на себе підозру у сепаратизмі, що зовсім не узгоджувалося з його піднесеними намірами, духом та обставинами того часу» [5, с. 49-50].

З метою прилучення губернського дворянства на бік імперії Репнін виносив ідею заснування у Полтаві кадетського корпусу — середнього навчального закладу для дворянських дітей — і власноруч написав правила для його вихованців. Навчання у кадетському корпусі забезпечувало молодим дворянам військову кар’єру і посаду в цивільних установах. Для Малоросії це було надзвичайно важливим питанням, бо ще з минулого століття у російський Дворянський кадетський корпус заборонялося приймати вихідців з України не дворянського походження [16]. Із заснуванням у Росії 1830 року губернських кадетських корпусів за Полтавським закріплювалися також Катеринославська, Слобідсько-Українська та Курська губернії [2, с. 56].

За клопотанням князя у Полтаві 1818 року було відкрито інститут шляхетних панянок, який спершу перебував під опікою та на утриманні дружини генерал-губернатора Варвари Олексіївни як пансіон для дітей зубожілих полтавських дворянських родин [4, с. 16]. Цей навчальний заклад надавав середню освіту дівчатам. Він був першим на Лівобережній Україні (у Києві Інститут шляхетних дівчат засновано у 1837 році) та шостим у Росії. Відтепер малоросійське дворянство навчало дітей вдома, не відправляючи їх до російських столиць.

Прихильник ідей епохи Просвітництва М. Г. Репнін-Волконський усіляко сприяв розвитку української культури на Полтавщині. Нагадаємо, що губернатор підтримував діяльність Полтавського театру і дозволив постановку п’єс українською мовою, розпочав збирати кошти для викупу з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна. За його підтримки вперше побачило світ друковане видання п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» і розпочав свою працю «История Малой России» відомий історик Д. Бантиш-Каменський. Сам М. Репнін написав до книги розділ про битву під Берестечком. Губернатор мав добрі стосунки з полтавською знаттю і неодноразово бував у Д. Трощинського в Кибинцях, де переглядав вистави домашнього театру; товаришував з Капністами, у помісті яких (Яготин, 1842) познайомився з Т. Шевченком.

Загалом державницька політика, яку впроваджували генерал-губернатори князь О. Б. Куракін і М. Г. Репнін-Волконський, була спрямована на інтегрування малоросійської провінції у тогочасний економічний і соціокультурний простір Російської імперії, тобто певною мірою поряд із зростанням економічного потенціалу краю така діяльність могла би нівелювати своєрідні, властиві саме Полтавському регіону, особливості розвитку культури. Однак висока освіченість цих діячів, широкі обрії світосприйняття, симпатії до українства і толерантність у стосунках з місцевою елітою врешті-решт позначився для Полтавщини істотними прогресивними соціокультурними наслідками. В економічній сфері ці наслідки характеризувалися розробкою новітніх технологій виробництва й удосконаленням методів господарювання, організацією нових високотехнологічних підприємств, зокрема через запозичення досвіду німецьких колоністів. До речі, їх запрошення до співпраці у сфері економіки мало важливе значення і для розвитку місцевої культури, яка збагачувалася інонаціональними впливами. Помітні позитивні зміни спостерігаємо й у розбудові соціокультурного простору Полтави, розвитку різних культурних сфер, зокрема архітектури, садово-паркового мистецтва, а також медицини й фармакології. Завдяки суттєвій фінансовій підтримці губернськими керівниками діячів української культури у регіоні істотно пожвавлюється музичне виконавство, театральна справа, освіта. Саме на Полтавщині — вперше на території Лівобережної України — відбувається впровадження європейських форм освіти: відкриваються навчальні заклади нового типу (Інститут шляхетних дівчат).

Розглянемо докладніше стан розвитку освітньої справи. Згідно з урядовими реформами 1802-1804 років щодо єдиної для всієї Російської імперії системи освіти, за якими передбачено заснування нижчих, середніх і вищих шкіл, на Полтавщині почала складатися мережа культурно-освітніх закладів; широкого розвитку набула початкова і середня освіта. У цей час на Лівобережній Україні почали функціонувати перші українські університети — у Харкові (1805 — заснований зусиллями місцевого дворянства під керівництвом В. Каразіна) і в Києві (1834). Усього в губернії на той час діяло 2446 навчальних закладів, де налічувалося 137028 учнів (106620 юнаків і 30408 дівчат). Середню ланку освіти репрезентували: Полтавський інститут шляхетних дівчат; Полтавський кадетський корпус (1840), вісім гімназій, з яких п’ять жіночі, три реальні училища; п’ять жіночих прогімназій; Полтавська духовна семінарія; три жіночі єпархіальні училища. Початкову освіту надавали парафіяльні школи та народні училища. У 1830 році у Полтаві була заснована перша громадська бібліотека, вперше почали виходити періодичні видання. Виникнення періодичних видань на Полтавщині належить до періоду, який у полемічній дискусії українських дослідників-бібліографів отримав назву «доби української преси іншими мовами» (1816-1834). Першими газетними виданнями у регіоні були «Полтавские губернские ведомости» (1838-1919) та «Полтавские епархиальные ведомости» (1863-1918).

Подальше становлення соціокультурного середовища Полтавщини (середини і другої половини ХІХ століття) відбувалося під впливом розвитку громадівського руху й ідей народництва, що розповсюджувалися в Україні з середини ХІХ століття. Ліберальні й демократичні ідеї учасників «Громад» реалізувалися, насамперед, у культурно-освітній роботі, в організації освітніх гуртків і недільних шкіл, влаштуванні театральних вистав і народних читань, видавництві популярної літератури для народу, збиранні та вивченні українського фольклору, колекціонуванні старожитностей. Діяльність громад підтримував перший в Україні громадсько-політичний і літературний журнал «Основа», одним із засновників якого був український громадський діяч, учений, журналіст і педагог В. Білозерський (1825-1899). Він безпосередньо був пов’язаний із Полтавщиною й упродовж 1846-1847 років працював учителем у Полтавському кадетському корпусі. Важливим осередком у справі відродження української культури, поширення ідей просвітництва серед населення у регіоні стала полтавська нелегальна «Громада», яку очолював Віктор Лобода.

Серед фундаторів цієї організації — відомий письменник О. Кониський та викладач кадетського корпусу, духовний наставник М. Драгоманова Д. Пильчиков. Представниками полтавської «Громади» у різні роки були хірург, педагог і суспільний діяч Микола Пирогов, українська громадська діячка, один із фундаторів Національного товариства імені Т. Шевченка у Львові Єлизавета Милорадович, педагог О. І. Стронін та інші. За ініціативи полтавської інтелігенції 1858 року в Полтаві було відкрито першу в Україні недільну школу. Показово, що навіть після урядової заборони 1862 року частина таких шкіл продовжувала функціонувати на Полтавщині нелегально, поширюючи серед народу демократичні ідеї української національної освіти і культури. До провідних осередків розповсюдження народної освіти в губернії належали школа В. В. Лесевича у селі Денисівка Лубенського повіту (1864) і школа Г. Закревського у селі Березова Рудка Пирятинського повіту (1866).

Полтавські українофіли активно протистояли тогочасним урядовим наказам (Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876), за якими заборонялося поширення українського літературного друкованого слова, і продовжували розповсюджувати книжки, часописи, закордонні національні видання українською мовою. За доповідною начальника полтавської поштово-телеграфної контори губернатору, тільки у 1878 році поштові служби вилучили кілька десятків «вкладень недозволеного змісту» [1].

Проте, починаючи з 80-х років ХІХ століття, не лише суто українські діячі, а й ті, хто зі службового обов’язку стояв на сторожі царських законів, пропонували перегляд цензурних правил проти українського с

Похожие работы

< 1 2 3 >