До проблеми становлення регіональної культури Полтавщини ХІХ століття

Об’єктом дослідження регіональної культури виступає регіон — етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічними

До проблеми становлення регіональної культури Полтавщини ХІХ століття

Статья

География

Другие статьи по предмету

География

Сдать работу со 100% гаранией

До проблеми становлення регіональної культури Полтавщини ХІХ століття

Литвиненко А.І.

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Анотація

регіональна культура полтавський

У статті висвітлено етапи становлення регіональної культури Полтавщини ХІХ століття. Доведено, що формування регіональної культури полтавського краю мало багато ознак загальнонаціонального культуротворення. Початковий етап соціокультурного формування регіональної культури (1800-1830) був пов’язаний з діяльністю генерал-губернаторів князів О.Б. Куракіна і М. Г. Репніна-Волконського і характеризувався посиленням впливу в суспільстві місцевого українського дворянства, вагомими досягненнями в економіці, освіті, культурі та мистецтві. Упродовж другої половині ХіХ століття (другий етап) формування регіональної культури Полтавщини відбувалося під впливом широких суспільно-політичних рухів, спрямованих на пропаганду національних ідей, просвітництва й освіти серед народу. Високоосвічена і ліберально налаштована інтелігенція краю намагалася реалізувати власну просвітницьку діяльність усупереч урядовим заборонам, царським утискам і переслідуванням.

Ключові слова: регіональна культура, Полтавщина ХІХ століття, соціокультурне середовище.

Постановка проблеми

Дослідження культури окремих регіонів України, їх генезису, структури, розвитку й функціонування є актуальним і важливим напрямком сучасної гуманітаристики. Культура кожного регіону унікальна, вона синтезує в собі ціннісності, форми й способи життя людей в умовах конкретної території і на їх основі вибудовує свій продуктивний варіант культури, тісно пов’язаний з національною культурою, тобто — культуру регіональну. «Регіональна культура — варіант загальнонаціональної культури і воднораз самостійне явище, що володіє характерними закономірностями розвитку та логікою історичного існування. Їй притаманний свій набір функцій, продукування специфічної системи соціальних зв’язків, власний тип особистості, здатність впливати на загальнонаціональну культуру загалом» [8, с. 8]. Осмислення феномену регіональної культури необхідне як для встановлення її ролі в процесі загальнонаціонального культуротворення, так і для з’ясування вагомості здобутків української культури в європейському та світовому вимірі.

Об’єктом дослідження регіональної культури виступає регіон — етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічними особливостями його населення є самобутнім, зафіксованим в історичних документах і відтвореним у крайовій символіці, історичній пам’яті людей та етнічній самосвідомості [13, с. 60].

Мета дослідження — схарактеризувати етапи формування регіональної культури Полтавщини ХІХ століття.

Виклад основного матеріалу

Початком становлення Полтавщини як окремого соціокультурного регіону з його природно-географічними, економічними, історико-культурними особливостями слід вважати територіальну визначеність краю, що складалася історично. На думку відомого українського історика А. Пономарьова, «визначальним моментом зародження регіону є його назва, особливо, коли вона зафіксована документами і зберігається в пам’яті людей <...> а наявність кордону (чи то державного, адміністративного, або соціального чи природного) як одного із визначальних індикаторів регіону — однією з умов формування регіонального типу культури» [13].

Перша літописна згадка про Полтаву належить до 1174 року — часів Київської Русі (VI — ХІІІ ст.), коли значна територія полтавських земель входила до складу Переяславського князівства (Середнє Подніпров’я). Незважаючи на те, що історичні відомості про існування поселень на території Полтавського краю сягають глибокої давнини (початок VII століття), лише у літописі ХІІ століття вказано на існування селища Лтави або Олтави (сучасної Полтави) на річці Ворсклі [10, с. 293].

Значення Полтавщини як окремого регіону поступово зростає у добу Гетьманщини (ХVII — VIII ст.), коли на території краю (Центральне Лівобережжя) формувалися й активно діяли полки визвольної армії Богдана Хмельницького (Полтавський полк, Миргородський полк, Лубенський полк, Гадяцький полк, Переяславський полк, Прилуцький полк). Особливо відомим Полтавський край став на початку ХVIII століття після перемоги російської армії над шведськими військами (битва під Полтавою 1709 року). Незважаючи на те, що загалом для України події Полтавської битви сучасні історики оцінюють неоднозначно, як «полтавську катастрофу» [11], для самої Полтавщини вони мали позитивні наслідки: широка популярність краю сприяла його активному соціокультурному розвитку.

Потужне формування регіональної культури розпочалося наприкінці ХVIII століття у період поновлення державної автономії України у межах Російської імперії [6]. Датою фактичного утворення Полтавщини як окремого регіону, на нашу думку, є 1802 рік, коли Полтавська губернія вийшла зі складу губернії Малоросійської і здобула територіальну й економічну незалежність. За даними «Списка населённых мест Российской Империи», за площею території новоутворена губернія посідала тридцять дев’яте місце серед 65 губерній і областей Російської імперії. Водночас у порівнянні з деякими Європейськими країнами Полтавська губернія територіально перевищувала Грецію на 16,86 кв. миль; Швейцарію і Голландію — майже у півтора рази; Бельгію — більш ніж у 1,5 рази; Віртембергське королівство — у 2,5 рази; утричі — Саксонське королівство і Велике герцогство Баденське і майже у шість разів — Велике герцогство Гессенське [15, с. 3].

До сприятливих кліматичних умов і багатих природних ресурсів полтавського краю, що завжди були запорукою високих темпів розвитку промисловості і сільського господарства, на початку ХІХ століття додалися ще й економічні фактори — колонізація півдня України, зростання обсягів торгівлі і завоювання нових торговельних центрів на Півдні. Зокрема, 1852 року до Полтави із Ромен було переведено один із найбільших на Лівобережній Україні ХУІІІ століття Іллінський ярмарок («это знаменитое торжище», як охарактеризував його Т. Г. Шевченко у своїх щоден- никових записах). Ярмарок посідав перше місце у Великоросійській імперській державі з торгівлі вовною і був важливою ланкою торговельної мережі країни [12].

Позитивно на розвиток регіональної культури Полтавщини вплинули й ті обставини, що саме Полтава упродовж 1800-1830 років стала центром управління вищої російської адміністрації Лівобережної України (Малоросійського генерал-губернаторства). Тогочасні керівники губернії — князь О.Б. Куракін та військовий генерал-губернатор М. Репнін-Волконський були високоосвіченими діячами з прогоресивними поглядами і міцними державницькими позиціями. Вони будували свою діяльність на симпатії до українства й розумінні місцевих проблем, що мало позитивний вплив на розбудову культури краю загалом. Водночас і найвидатніші представники української аристократії ХІХ століття були маєтково та службово пов’язані з Полтавщиною. Провідними осередками української культури, мистецтва і навіть української політики на Полтавщині свого часу вважалися великопанські садиби Д. Трощинського (Кибинці), Капністів (Обухівка), Муравйових-Апостолів (Хомутець), Ґалаґанів (Сокиринці).

Велике прогресивне значення у соціокультурному формуванні Полтавського регіону відіграв перший малоросійський генерал-губернатор, перший губернатор Полтавської губернії, провідний діяч Російської імперії, князь Олександр Борисович Куракін. Обравши центром генерал-губернаторства і місцем свого постійного перебування Полтаву, він розпочав активне будівництво адміністративного та суспільного центру міста — круглої площі з прилеглими до неї торговими рядами. З цією метою до Полтави на посаду губернського архітектора був запрошений вихованець московської архітектурної школи М. А. Амвросимов. За його проектом, реалізованим у 1803-1805 роках, місто розбудовувалося на зразок північної російської столиці, Полтаву навіть стали називали «малим Петербургом» [12, с. 692-693].

Перші враження від перебування в Полтаві О. Б. Куракін висловив у своїх листах із Малоросії. Полтавське дворянство на кожному кроці засвідчувало «удовольствие видеть среди себя»; полтавський господар найнятої квартири виявляв «примеры угодливости», а культурний рівень місцевої знаті приємно вразив князя. Відвідавши один із полтавських балів, О. Б. Куракін зі здивуванням констатував, що там панував гарний смак, не гірший, ніж в обох російських столицях, що панни надзвичайно виховані, люб’язні та веселі, добре танцюють кадриль [9, с. 45].

Князь Куракін вважав себе першовідкривачем Малоросії, багатства якої мали прислужитися імперії [16]. Його діяльність була спрямована передусім на поліпшення економічного розвитку краю і відзначалася активним залученням до роботи на українських землях німецьких колоністів з метою ознайомлення селян і козаків із досконалішими способами господарювання, розвитком фабричної промисловості. За його ініціативи із Саратовської губернії — запрошено кілька німецьких родин — спеціалістів з випалювання цегли й уже в 1803 році на околиці Полтави з’явилися дві невеликі цегельні, де українські кріпаки переймали досвід німецьких майстрів. У 1808 році цар Олександр І схвалив пропозицію О. Б. Куракіна про запрошення в Росію німецьких сукноробів. Відтоді було започатковане сукновальне виробництво у Кременчуці, Костянти- нограді та Полтаві. У Кременчуці було засновано чотири валяльні фабрики, у тому числі підприємства Геліцера і Рупрехта, де виготовляли сукно для війська, і панчішна фабрика Фейхенбаха. У Полтаві 1810 року колоніст Кіршстен за допомогою механіка В. Енгеля спорудив сукновальню. Для будівництва тут німецької слободи було виділено 12 десятин землі. Перша група поселенців у складі 137 осіб прибула до Полтави у серпні 1809 року [3, с. 346-347]. За сприяння О. Б. Куракіна за проектом московського фахівця у Полтаві було закла

Похожие работы

1 2 3 > >>