Приватно-спадкове капітанство Нова Лузитанія як форпост португальської колонізації північно-східної Бразилії

З огляду на постійно зростаючий економічний, політичний і демографічний потенціал цієї самобутньої країни західної півкулі, її активну участь в

Приватно-спадкове капітанство Нова Лузитанія як форпост португальської колонізації північно-східної Бразилії

Статья

История

Другие статьи по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией
зильського узбережжя від Пернамбуку до Ріо-де-ла-Плати. Рішення португальської корони відносно започаткування систематичної колонізації узбережжя приймалося в умовах, коли у грудні 1531 р. за підтримки короля Франції Франциска І у напрямку Бразилії відправився військовий корабель «Pelerine», експедиція якого становила пряму загрозу для португальських володінь в Південній Америці.

Після повернення Мартіма Афонси де Соузи в Португалію король Жоао ІІІ офіційно оголосив про поділ бразильського узбережжя на спадкові сектори, які були пожалувані 15 капітанам-донатаріям дворянського походження. Всі вони отримали від короля жалувані грамоти на спадкове володіння капітанствами. Одним із найуспішніших таких королівських бенефіціарів був фідальго Дуарті Коелью Перейра (1485—1554). Він був одним із перших фідальго, отримавших подібну королівську грамоту.

Важливу роль у колонізації північного сходу Бразилії відіграло спадкове капітанство Нова Лузитанія або Пернамбуку, яке відповідно до жалуваної грамоти дарування від 10 березня 1534 р., належало вищезгадуваному капітану-донатарію. Його батьком був португальський мореплавець Гонсалу Коелью, причетний до командування першою розвідувальною експедицією до берегів Бразилії у 1501 — 1502 рр. До отримання спадкового володіння в Бразилії, Дуарті приймав участь в експедиції свого батька до берегів Бразилії, відвідував Індію і Африку. У 1516—1517 рр. був послом короля Португалії В Сіамі. Приймав участь у військовому патрулюванні північно-східних берегів Бразилії і узбережжя Африки з метою інспекції діяльності португальських торговельних факторій.

Відповідно до жалуваної грамоти дарування Дуарті Коелью отримав від короля Жоао ІІІ у спадкове володіння ділянку північно-східного узбережжя Бразилії протяжністю 60 ліг [15, с. 68—81]. Південні межі його капітанства, відповідно грамоті, проходили по річці Сан-Франсіску, а на півночі сягали південного берегу річки Санта-Круз, яка огинає острів Ітамарака [15, с. 69].

Землі Пернамбуку стали привабливими для португальців в контексті заснування тут укріплених торговельних факторій завдяки поширенню в цій місцевості лісів червоного санда-лового дерева пау-бразіл. Однією з них була факторія «Marcos» (прикордонна факторія) на березі річки Ігарасу, що впадає в канал Санта-Круз, який огинає острів Ітамарака. До заснування вказаної факторії був причетний португальський капітан оборони узбережжя Крістовам Жакіш під час його першої військово-патрульної експедиції до берегів Бразилії у 1516 р. Під час другої експедиції Крістовам Жакіш заснував ще одну факторію, але вже на острові Ітамарака. Крім цих двох, існують відомості про заснування ще третьої факторії португальцем Перу Капіко на території мису Перкааурі в околицях сучасного бразильського міста Ресіфі. Невдовзі король наказав йому повернутися назад до Португалії.

Іншими словами, Дуарті Коелью було пожалуване королем феодальне спадкове володіння в Пернамбуку — місцевості, де вже була португальська присутність. Можна припустити, що Дуарті Коелью після прибуття в Пернамбуку, спочатку оселився в факторії Ігарасу, після чого прийняв рішення заснувати містечко Ігарасу поряд із факторією. Про цей факт свідчить давній португальський історик Вісенті ду Сальвадор, який зазначав у своєму історичному рукописі, що Дуарті Коелью прожив декілька років у факторії Ігарасу разом із дружиною. У них там народилися діти: Дуарті де Альбукеркі Коелью, Жоржі де Альбукеркі, донька Ігнес де Альбукеркі. Ще одна дитина померла [19].

Більшість дослідників погоджуються з індіанським походженням назви місцевості околиць мису Святого Августина. Зокрема, бразильський історик Ж.Ф.А. Праду вказує, що слово «пернамбуку» формується двома індіанськими словами: «пера» і «намбуку», що в перекладі позначає — «каміння з отвором» [18, с. 64].

Відносно часу прибуття Дуарті Коелью з колоністами в Пернамбуку, точна дата цієї експедиції залишається невідомою. Існують два листа Дуарті Коелью, адресовані королю Жоао ІІІ у 1546 і 1549 рр., які свідчать, що донатарій вже перебував на території Пернамбуку до моменту отримання жалуваної грамоти на володіння капітанством [17, с. 70—82]. У листі від 1546 р. Коелью називає своє капітанство «Новою Лузитанією». Аналіз обох листів засвідчує, що після прибуття в Пернамбуку капітана-донатарія, він ініціював заснування у капітанстві двох містечок на відстані 5 ліг один від одного (Ігарасу і Олінда), цу-крові заводи (енженьо), будівництво військових арсеналів і верфі для виготовлення кораблів. Він, також, розпорядився започаткувати освоєння цілини, вкритої густими тропічними лісами. Всі ці кроки португальські колоністи здійснювали в умовах домінування на цій землі суворих індіанців племені каете. Зазначимо, що корона не вкладалася фінансово у всі ці заходи. Облаштування капітанства здійснювалося повністю за фінансовий рахунок капітана-донатарія.

Цікаво відмітити, що коли індіанці побачили великі каравели під командуванням Дуарті Коелью, що наближалися у напрямку Пернамбуку, вони вигукнули: «Ігуара асу!», що в перекладі з мови індіанців того часу означає — «великий корабель» [17, с. 83]. Тому місцевість, де мешкали вказані індіанці, донатарій став називати «Ігарасою». Таку ж назву отримало і містечко, яке було там згодом засноване. Незадовго до заснування цього містечка Коелью розгромив французів і індіанців петігуарес на березі річки Журуза (згодом отримала назву — «Санта-Круз»), які були союзниками французів. Дата перемоги над нами — 27 вересня, коли католицька церква відмічає пам’ять святих великомучеників Косме і Даміана. На честь цих святих донатарій розпорядився побудувати церкву в містечку Ігарасу. Ця подія, як свідчить жалувана грамота дару-вання, сталася у 1530 р. Після цієї перемоги Дуарті повернувся до Португалії просити дозволу короля організувати нову велику експедицію з метою остаточно закріпитися в Пернамбуку. Орієнтовно це могло відбутися у 1531 або 1532 р.

Керуючись датами появи жалуваної грамоти дарування і форальної грамоти (10 березня і 24 вересня 1534 р. відповідно), можна припустити, що вони були доставлені Дуарті Коелью в Пернамбуку у наступному році, оскільки, як свідчить форальна грамота камари містечка Олінди від 12 березня 1537 р., донатарій прийняв у володіння капітанство Пернамбуку 9 березня 1535 р. [17, с. 84].

Коли капітан-донатарій заснував містечку Ігарасу, він налагодив дружні стосунки з індіанцями племені табайарес, які погодилися долучитися до португальського гарнізону містечка. Щодо обставин, пов’язаних із заснуванням містечка Олінда, донатарій, перебуваючи на березі океану, був дуже зачарований красою цього краю. Існує свідчення, що він вигукнув: «Чарівне місце для заснування містечка!» (порт. — «O linda situaçâo para se fundar uma villa!») [17, с. 95]. Саме від цього виразу і закріпилася назва цього містечка. Головою містечка Ігарасу капітан-донатарій призначив свого старого друга по плаванню в Індію Афонсу Гонсалвеша, який пізніше загинув разом з багатьма колоністами внаслідок атаки на містечко індіанців каете.

В цьому контексті слід відмітити, що містечка Ігарасу і Олінда постійно потерпали від атак ворожого індіанського племені каете. У відповідь союзні португальцям індіанці племені табайарес атакували ініданців каете. Це полегшувало португальцям завдання щодо укріплення фортифікацій містечок. Вождь племені табайарес, якого звали Табіра, мав військовий талант, завдяки якому вдавалося приборкувати індіанців каете. Спільними зусиллями португальці з індіанцями табайарес відігнали ворогів у внутрішні дикі райони — «сертани». Це сприяло розширенню території для подальшої її колонізації.

У 1548 р., як свідчить історик Б.Г. Гама, населення містечка Ігарасу складало 99 колоністів, 30 африканських рабів, певна кількість союзних індіанців. Це в умовах, коли в ближніх сертанах перебувало близько 12 тисяч індіанців каете [17, с. 95]. Ворожі індіанці вирішили у 1548 р. взяти в осаду містечко Ігарасу. Колоністи в таких умовах, безумовно, не могли займатися господарством, постійно тримаючи оборону містечка. Вирощувати плантації місцевої рослини маніоки, також, не були здатні. Тому португальці відправляли у напрямку острова Ітамарака як сусіднього спадкового капітанства капітана-донатарія Перу Лопеша де Соузи свої човни по річці для доставки в Ігарасу продовольства і амуніції. Таким своєрідним було їхне осадне положення. Але річка була настільки вузькою, що ворожі індіанці могли її легко перекрити стовбурами дерев, що гальмувало постачання необхідної провізії в містечко Ігарасу. Осада тривала 30 днів, і коли індіанці каете зрозуміли марність своїх зусиль, прийняти рішення відступити. На відміну від Ігарасу, містечко Олінда перебувало в кращих стартових умовах для господарювання колоністів завдяки своїй близькості до океану.

Відмітимо, що поряд з приватною, фактично необмеженою, владою капітана-донатарія в капітанстві, функціонував королівський апарат чиновників — адміністраторів і фіскалів. Всі королівські чиновники в капітанстві були в підпорядкуванні капітана-донатарія, але при цьому звітували королю. Серед чиновників, що прибули у капітанство для формування адміністративно-фіскального апарату, слід назвати королівського алмошаріфа (королівського скарбника) алмошаріфаду (королівського фіскального округу) Пернамбуку Вашку Фернандеша, якого призначив на цю посаду король Жоао ІІІ своїм наказом від 3 жовтня 1534 р. На жаль, в цілому, щодо компаньонів донатарія, які супроводжували його в експедиції до капітанства, даних дуже мало. Втрачено документ, який би висвітлив нам перелік чиновників, що керували капітанством у часи Дуарті Коелью. португальський колонізація бразилія

Відомий факт, що правою рукою і компаньйоном капітана-донатарія в капітанстві був брат його дружини Жероніму де Альбукеркі. Жероніму багато прикладав зусиль у справі заселення і освоєння Пернамбуку. Як свідчить дослідник Ж.Ф. де А. Праду,, компаньон донатарія заохочував португальців вступати у брачні союзи з ін

Похожие работы

< 1 2 3 >