Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського
Аналіз змісту та методів виховання дітей в закладах шкільної освіти в Україні (1956-1959 роки)
Султанова Н.В.
Анотація
У статті автором представлено ретроспективний аналіз системи виховання дітей в закладах шкільної освіти у 50-ті роки ХХ століття в Україні. Розглянуто основні завдання виховання дітей в країні, мету, результат та засоби його досягнення. Обґрунтовано методологічне підґрунтя, на якому будується соціально - виховна робота з дітьми, які зростають поза родиною та навчаються і виховуються в школах-інтернатах. Розкрито особливості практичного втілення ключових аспектів суспільного виховання дітей в Українській РСР. Проаналізовано організаційно-методологічні умови, що сприяли ефективності використання педагогічних технологій соціального виховання дітей в історії української педагогічної думки.
Ключові слова: виховання, школа, методи виховання, суспільний характер виховання, школи-інтернати, діти.
Постановка проблеми
Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками тих реформаційних процесів, що сьогодні відбуваються у вкрай важливих галузях суспільного життя. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави [6, с.1].
Імплементація сьогодні реформи шкільної освіти та, головним чином, поступова оптимізація функціонування закладів інтернатного типу в країні, уможливлюється шляхом розробки та практичного обґрунтування нових варіантів змісту дидактики, виокремленню та застосування ефективних набутків з досвіду виховання дітей у вітчизняних закладах шкільної освіти. Отже, нині вкрай актуальними стають пошуки нових підходів та засобів виховання молодого покоління, сповненого почуттям гідності, патріотизму як базової якості особистості. Звернення до ретроспективного аналізу системи виховання дітей у вітчизняних закладах освіти кінця 50-х рр. ХХ століття сприятиме виокремленню та імплементації у площину сучасних педагогічних технологій доцільних методів та шляхів виховання дітей.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історико-педагогічні реалії засвідчують, що наприкінці XX століття вітчизняні вчені значно активізували наукові пошуки у галузі виховання підростаючого покоління. Осмисленню досвіду діяльності інтернатних закладів освіти в Україні на початку їхнього існування, розгляду проблем навчання, виховання, трудової підготовки, організації дозвілля та побуту дітей присвячено фундаментальні праці А. Бондаря, В. Вугрича, Ю. Грицая, Б. Кобзаря, А. Макаренка, Б. Мельниченка, Є. Постовойтова, В. Слюсаренка та ін.
виховання школа інтернат україна
Розробкою ідей соціального виховання дітей свого часу займалися такі дослідники та громадські й політичні діячі системи освіти як С. Ананьїн, П. Блонський, Г. Гринько, М. Грищенко, М. Гриценко, В. Дурдуківський, В. Дюшен, В. Зіньківський, О. Залужний, О. Музичеко, А. Макаренко, Я. Мамонтов, О. Попов, Я. Ряппо, С. Русова, М. Скрипник, К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Шацький, Е. Яновська та ін. Окремий науковий інтерес для нашого дослідження становлять монографії В. Покася, С. Свириденко, дисертаційні дослідження та наукові праці Л. Канішевської, О. Кузьміної, А. Наточого, Ж. Петрочко та ін.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зростаюча кількість наукових праць сьогодні, присвячених різним аспектам організації шкільної освіти вихованців інтернатних установ, реформуванню останніх та оптимізації, у зв’язку із цим, діяльності органів освіти та соціальних служб щодо соціально-педагогічного супроводу та патронажу, доводить, що проблематика виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування актуалізує потребу критичного переосмислення історичних витоків виховання дітей.
Це уможливлює прогностичне значення ретроспективного аналізу основних його концептуальних положень, адже, виявлення спадкоємності ідей, що стосуються позитивних сторін виховання у шкільних закладах дітей, надасть змогу визначенню орієнтирів його запровадження в умовах реформування освіти.
Мета статті. Головною метою цієї роботи є здійснення ретроспективного аналізу змісту та методів виховання дітей у системі вітчизняної шкільної освіти протягом другої половини 50-х рр. ХХ століття.
Виклад основного матеріалу. Система виховання підростаючого покоління в УРСР у 50-ті рр. ХХ століття характеризувалася стійкими тенденціями до взаємозв’язку із виробничими відносинами, які простежувалися у всіх сферах економічних формацій країни, особливо, в умовах соціалістичного характеру виробництва.
Виховання дітей вважалося справою суспільства і не розглядалося поза виробничих відносин та організацій, адже, спроби відірвати його деякими інноваторами сприймалися як прояви ідеалізму в педагогічній науці. "Тільки розгляд комуністичного виховання у зв’язку із соціалістичним засобом виховання забезпечить створення істинної науки педагогіки" [11, с.2-3].
Отже, основною закономірністю виховання дітей у Радянському Союзі, з точки зору означених поглядів, було виховання нового покоління людей як свідомих й активних будівників комунізму та захисників батьківщини. Участь вихованців у розбудові комунізму розглядалася в якості виробничої сили і означала для його будівників безпосереднє задіяння у виробництві для країни і суспільства матеріальних благ. У цьому виявлялась сутність та весь зміст і мета виховання дітей.
У зв’язку із цим, ключовими задачами виховання підростаючого покоління стають розвиток необхідних для досягнення його мети навичок, вмінь, формування на базі знань з основ наук комуністичних переконань та науково-матеріалістичного світогляду. Останнє передбачало боротьбу із світоглядом релігіозним, ідеалістичним, і саме на ній зосереджували увагу педагогічні фахівці навчально-виховних установ.
Вирішення проблеми виховання нового покоління та включення його у процес виробництва в якості виробничої сили передбачалося шляхом забезпечення професійної освіти та поглиблення політехнічного навчання.
Не залишались осторонь у виховному процесі ще й такі його складові як фізичне та моральне виховання. Адже, як для активної участі у розбудові соціалізму, так й для захисту вітчизни необхідні фізично здорові, сильні і витривалі молоді люди. Тому великого значення в країні приділяється фізичному вихованню дітей с самого раннього дитинства. Вивчаючи основи знань з вікової анатомії, фізіології, фахівці шкіл присвячують чимало зусиль фізичному розвитку дітей.
Щодо морального виховання дітей, слід зауважити знову ж таки на його доцільності у зв’язку із соціалістичними виробничими відносинами, які у 50-60-х рр. породжують вищу форму моралі, а саме комуністичну мораль. "У класовому суспільстві моральні погляди пануючого класу визначаються пануючими і правильними, а тому й обов’язковими для всіх інших класів, погляди яких вважалися аморальними" [11, с.6]. Ключовим критерієм комуністичної моралі, яку зрощували у дітей, було ставлення людини до побудови комунізму. Норми такої моралі регулювали виробничі відносини у дорослих, породжували ідеологічне підґрунтя у дітей. "Комуністично моральним ми вважаємо таку поведінку, таку діяльність, яка всіляко сприяє перемозі комунізма; всяку діяльність, всяку поведінку, які запобігають успіху у боротьбі за комунізм, ми вважаємо аморальними" [12, с.82].
Радянська школа своєю задачею ставила з перших днів шкільного життя виховання товариства, дружби та, головне, колективізму. Адже пануючий спосіб соціалістичного виробництва в УРСР характеризувався чітко вираженим колективізмом. Це тому, що для буржуазного способу виробництва, який критикувався та вважався неприйнятним, трудова солідарність робочих була крайнє ворожим фактором, що цементував її для загальної класової боротьби. Отже, за час перебування дітей у навчально-виховних закладах педагогічні будівники комунізму вважали за свій обов’язок підготувати їх до суспільно-корисної роботи після закінчення шкіл.
Організація колективної праці під час навчання дітей передбачалася шляхом суворого дотримання правил внутрішнього розпорядку як школи, так й поведінки у ній самих вихованців.
Разом із вище переліченими задачами виховання молодого покоління у радянській школі було й естетичне виховання, яке передбачало "розвиток у вихованців здатності розуміти, сприймати і відчувати прекрасне у природі, суспільному житті, мистецтві, а також у розвитку творчих здібностей в міру своїх сил" [І1, с.37]. Педагогічний колектив шкіл бачив вирішення проблеми естетичного виховання у тісному взаємозв’язку з вихованням культурності підлітків, юнаків та дівчат.
А саме, виховання вимогливого ставлення до свого зовнішнього вигляду, яке виявлялося в охайності й чистоті одягу, розвиток культури поведінки у суспільних містах, прояви вихованості під час звернень до дорослих та взаємного спілкування з ровесниками.
Необхідно зауважити, що виховання підростаючого покоління та підготовка його до життя було, в основному, справою і турботою суспільства.
У "розв’язанні на більш високому рівні завдання підготовки всебічно розвинутих, освічених будівників комунізму" [7, арк.3] мали бути максимально задіяні навчально-виховні заклади нового типу. Реалізуючи рішення ХХ з’їзду партії, Рада Міністрів СРСР і ЦК КПРС 29 червня 1956 року прийняли Постанову від 29 червня 1956 р. "Про організацію шкіл-інтернатів". Концептуальні положення даного рішення, що прозвучали у звітній доповіді Першого секретаря ЦК КПСС М. Хрущова підкреслювали необхідність виховання діт
