Медіатизація реальності шляхом конструювання архітектури інклюзивного українськомовного радіопростору

У науковій літературі присвяченій формуванню інклюзивного простору часто вживаються поняття «інтеграція» та «інклюзія» (або «Соціальна модель» за Н. Грозного),

Медіатизація реальності шляхом конструювання архітектури інклюзивного українськомовного радіопростору

Статья

Журналистика

Другие статьи по предмету

Журналистика

Сдать работу со 100% гаранией

Медіатизація реальності шляхом конструювання архітектури інклюзивного українськомовного радіопростору

Гиріна Т.С.

У статті досліджено теоретичні засади формування інклюзивного простору для соціалізації відособлених категорій слухачів засобами радіомовлення. Викладено потенціал сучасного українськомовного радіомовлення в умовах трансформації та конвергенції до включення у соціальний дискурс людей з особливими потребами (за станом здоров’я, похилого віку, дитячу радіоаудиторію). Автор пропонує ввести до наукової термінології визначення «електронного інклюзивного радіопростору» та вважати потребу його формування одним із ключових завдань медіафахівців у перспективі. У статті викладено етапи трансформації радіоефіру та рівні трансформації радіоконтенту на шляху до формування інклюзивного медіа простору.

Ключові слова: ексклюзія, інклюзивний простір, трансформація цифрових медіа, українськомовне радіомовлення.

Постановка проблеми. З набуттям незалежності інформаційно-комунікативний простір України почав інтегруватися у світовий медіаконтекст. Для радіослухача це ознаменувалося не лише падінням «залізної завіси», а й стало передумовою до включення у міжнародний порядок денний найкращих зразків ауді- ального мистецтва, традиції українського радіо, світ із здобутками якого був знайомий виключно завдяки зусиллям вдало організаційно оформлених осередків українців у різних країнах. Суб’єктність українськомовного радіомовлення, його конкурентоспроможність на міжнародній медіаарені нині визначається вербальними та акустичними традиціями й тенденціями до конвергентності на рівні міжкультурної комунікації. Відтак розв’язання наукової проблеми із визначення українськомовного радіомовлення як мультимедійного складника світового медіа- середовища, у тому числі в аспекті конкурентного та прибуткового сегменту українського ме- діаландшафту, потребує системного розгляду соціальної ролі радіомовлення, зокрема в частині формування інклюзивного простору для українців із особливими потребами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен інклюзії популяризувався в освітньому процесі, де включення учнів з особливими потребами до загального навчального, позашкільного середовища стало предметом широкого вивчення. Тема інклюзивної освіти закладена в ряді міжнародних документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (1948 р.), «Всесвітня декларація про освіту для всіх» (1990 р.), «Са- ламанкська декларація і програма дій щодо навчання осіб з особливими освітніми потребами» (1994 р.), «Світова програма розвитку освіти», яка була прийнята на Всесвітньому форумі з питань освіти у Дакарі (2000 р.), та інші договори, які є цінними з огляду на розуміння сутнісних підходів до рівності не лише в навчанні, а й у медіа. Теоретичні засади дослідження методик включення осіб з особливими потребами у соціальну систему суспільства розроблялися науковцями комплексно з 1960-х рр., коли «на зміну старої парадигми суспільно-державного усвідомлення «повноцінна більшість» — «неповноцінна меншість» приходить нова — «єдина спільнота, яка включає і людей з певними проблемами» [2, с. 8]. Тоді авторитетний на міжнародному рівні дослідник наслідків управління людськими ресурсами, омбудсмен Шведської асоціації дітей з обмеженими можливостями Б. Нір’є, [9] узагальнив практичний досвід директора національної служби для розумово відсталих у Данії Н. Банк-Міккелсона, та виступив із доповіддю, висновки якої є особливо цінними для загального розуміння шляхів розвитку радіомовлення у напрямку формування інклюзивного простору для особливо вразливих груп слухачів. За підсумками роботи із розумово відсталими тут викладено комплексні принципи, які вважаємо справедливими для різних категорій аудиторії. Вони передбачають дотримання звичного ритму життя, виконання традиційних обов’язків, відповідальність за них, набуття життєвого досвіду, розвиток, право на вибір та повагу до нього, правила, що ґрунтуються на загальних нормах поведінки для звичайних людей. У наступні роки ці судження лягли в основу загальної теорії інклюзії у різних сферах суспільного життя, у тому числі і в медіа, також вони представлені у теорії «нормалізації», яка «приділяє увагу таким аспектам «нормального життя», як нормальний добовий ритм, нормальні фази життєвого розвитку та нормальні стандартні економічні вимоги» [1].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. В умовах інтенсифікації гло- балізованого інформаційного простору потребує конструювання інклюзивного простору для соціально вразливих груп слухачів, серед них люди із особливими потребами, люди похилого віку, діти та ін.

Мета статті полягає у визначенні потенціалу радіомовлення у становленні інклюзивної соціальної комунікації в об’єднанні ментальних груп слухачів у радіопросторі, формуванні культури толерантності та взаєморозуміння.

Виклад основного матеріалу. Сучасні дослідження трактують інклюзивний підхід до отримання знань як «процес включення у систему освіти та зменшення її відторгнення таким чином, щоб ефективно реагувати на різноманітні потреби конкретної людини» [5]. На думку індійських дослідників Я. Каура та Б. Аврори адаптуватися має не людина до системи, а навпаки, ціла система трансформується для задоволення потреб меншості. Такий підхід вважаємо перспективним в умовах трансформації усталених норм роботи не лише освітніх установ, але й інститутів медіа, персоналізація у роботі яких може задовольнити потреби різних груп аудиторії. На прикладі африканських країн дослідники з Ефіопії Е. Мі- туку, Й. Алему та С. Менгсіту доходять висновку, що виключно спільними зусиллями членів родини, вчителів, держави та суспільства можна забезпечити ефективний процес інтеграції відособлених груп людей та окремих осіб та їхню соціалізацію [8]. На думку дослідниці допоміжних технологій в інклюзивній освіті Ф. Хуршед Ахмад, доступ до інформації усіма можливими способами в умовах від інтеграції в навчальні групи до тренування слухових навичок через аудіальний контент та право вибору, яким володіють і не-інваліди є основними засадами інклюзії [6]. Потенціал технологій як інструментарію включення людей з особливими потребами в суспільний контекст виклав у своїх роботах австралійський науковець Д. Конза [7, 8], а С. Пе- терс проаналізувала досвід СІНА, Канади, країн Європи у впровадженні технологій інклюзивного навчання в освітній процес. Дослідниця дійшла висновку, що «сила у різноманітності, і всі діти мають сильні сторони. Ми повинні інвестувати наші переконання, наші ресурси та наші інтелектуальні можливості у вирішення проблем інклюзивної освіти» [10].

У науковій літературі присвяченій формуванню інклюзивного простору часто вживаються поняття «інтеграція» та «інклюзія» (або «Соціальна модель» за Н. Грозного), а також протилежна їм «ексклюзія». Суміжне використання та близьке тлумачення термінів, на нашу думку, потребує додаткової уваги до суті процесів, адже тут вони протилежні і радіомовлення орієнтується тільки на один з сегментів. Інтеграція, на думку А. Кас- саха це «участь інвалідів на звичайних аренах взаємодії, як, наприклад, в дитячих садах і школах» [4 с. 116]. Вона, на думку І. Боровикової, може мати фізичну та адміністративну природу, поділятися на функціональну та громадську. Інклюзію ж доцільно розглядати у противазі з екс- клюзією, де перша є бажаним результатом або стратегією для боротьби з соціальною не включе- ністю», а друга, на думку А. Ріммермана — «прояв низької соціальної згуртованості» [11, с. 35]. Розроблена у дослідженнях Н. Грозної та поглиблена М. Чайковським на українському ґрунті «соціальна модель» подібно інклюзії визначає «ставлення до інвалідів, згідно з яким провідного значення набуває адаптація середовища до потреб людини з інвалідністю, створення системи соціальних зв’язків і розвитку її здібностей там, де вона живе, вчиться і працює» [3].

Інтеграція, як процес націлений на конкретного індивіда передбачає його підлаштування під систему освіти, соціалізації, комунікації на рівні медіа коли слухач вимушений сприймати не пристосований для нього контент. Це часто супроводжується імітацією дій чи розуміння очікуваного від людини соціумом на перших етапах, а далі призводить до поступового розриву комунікації та від’ємної соціалізації. Інклюзія ж набагато ширше поняття яке передбачає зміну сприйняття суспільством певних питань та орієнтація його на толерантне ставлення до різнихкатегорій людей, що, по суті, є трансформацією суспільного ладу, поглядів, створення сприятливого мікроклімату для аудиторії. Завдяки такому підходу зміни починаються на макрорівні і стосуються усього суспільства, його соціальних інститутів, чільне місце серед яких посідає україномовне радіо, яке працює над створенням спеціалізованих проектів, адресованих слухачам певних категорій (як то програма «Більшість меншостей» на радіо «Сковорода») які будуть цікавими і широкому загалу.

Тож розмірковуючи над інклюзивною освітою можна говорити виключно про навчання, а розглядаючи інклюзію охоплюємо ціннісну орієнтацію, адаптацію соціуму до проблем та умов життя різних категорій відособлених груп населення, що їх можемо класифікувати за фізичними характеристиками, віковими, соціальними тощо. Відтак проблемою, яка вирішується засобами радіомовлення у контексті формування інклюзивного простору не лише для дітей, а й для інших вразливих груп населення є досягнення потенційно можливих високих результатів у царині, що визначається індивідом чи групою як гранично оптимальні та бажані у процесі комунікації, соціалізації, самопрезентації із подальшим усвідомленим інтеграційним рухом у напрямку співвіднесення себе із соціальним інститутом та орієнтацію на зайняття в ньому бажаного місця (працевлаштування, навчання, дружба, стосунки тощо). Водночас поліфонізм структури радіоефіру, який і без того

Похожие работы

1 2 >