Правова природа та характерні особливості колективних суб’єктів права

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика тлумачення сутності понять пра­вового статусу, правосуб’єктності та її складо­вих знайшла своє місце в

Правова природа та характерні особливості колективних суб’єктів права

Статья

Юриспруденция, право, государство

Другие статьи по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
и як єдине ціле, персоніфіковано [2, с. 66].

Узагальнюючи думки представників науки ад­міністративного права відзначимо, що, в цілому, вони наводять ті ж сутнісні ознаки, що й вчені-ци- вілісти. Разом із тим, необхідно звернути уваги на ряд ознак, які доповнюють вже отримані резуль­тати. Так, на нашу думку, слід розрізняти право­вий статус, цілі організації господарського това­риства та його трудового колективу. Так, метою господарської діяльності (а це стосується пере­важної більшості юридичних осіб) — є отримання прибутку, в той час як члени трудового колекти­ву, де факто, переслідують різні цілі приймаючи участь у діяльності того чи іншого підприємства. Саме тому розглядати унітарне підприємство, засноване та кероване одноосібним власником в якості колективного суб’єкта права, немає під­став. Але разом з тим, його трудовий колектив, профспілкова організація можуть розглядатися у цьому статусі за сукупністю ознак (табл. 1).

Огляд чинного законодавства дозволяє ви­окремити інші види колективних суб’єктів пра­ва, правовий статус яких відповідає наведеним ознакам, зокрема: політичні партії; громадські організації та громадські спілки; релігійні органі­зації; територіальні громади, представницькі органи місцевого самоврядування, органи самоорга­нізації населення та ін.; об’єднання співвласників багатоквартирного будинку1.

Наведений перелік не є вичерпним, проте його склад характеризує багатоманітність сутнісних та організаційно-правових форм функціонування колективних суб’єктів права.

Наступним етапом є вивчення проблематики правосуб’єктності та компетенції колективного суб’єкта права як його основних характеристик.

На думку О.А. Паращевіної, поняття колек­тивного суб’єкта права є похідним від категорії «суб’єкт права» та виступає його підвидом по­ряд із поняттям індивідуальний суб’єкт права. Розвиваючи цю думку дослідниця припускає, що оскільки народження людини є безумовною під­ставою визнання її як суб’єкта права, настільки й виникненням колективного суб’єкта права має вважатися юридична фіксація у порядку перед­баченому законом [13, с. 653-654].

Визнання державою легітимності колективно­го суб’єкта є передумовою набуття ним можли­вості приймати участь у певних правовідносинах. Якщо внутрішній зміст існування колективного суб’єкта полягає у реалізації інтересів групи осіб в певних суспільних відносинах, то з право­вої точки зору його діяльність опосередковуєть­ся у володінні певними правами та обов’язками. Таким чином, «поняття суб’єкта права зумовлює правосуб’єктність адресата права як юридично значущої особи, яка володіє абстрактною можли­вістю бути суб’єктом прав і обов’язків» [12, с. 96].

Як відомо, структуру поняття правосуб’єктності складають категорії правоздатності та дієздат­ності. Відповідно до сучасної концепції розви­тку вітчизняного цивільного законодавства ко­лективний суб’єкт права (як юридична особа, організація) здатна мати такий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа (окрім тих, які за своїм змістом можуть належать лише лю­дині). Такий підхід до визначення обсягу право­здатності закріплює як майнові, так і особисті немайнові права (зокрема, право на інформацію, таємницю кореспонденції та ін.). Окремо слід розглядати право колективних суб’єктів зверта­тися до державних органів, установ, підприємств та організацій відповідно до їх компетенції (га­лузевої належності) в рамках досягнення цілей функціонування суб’єкта, яке характеризує про­цесуальний обсяг їх правосуб’єктності. В цілому ж, правоздатність колективних суб’єктів пра­ва є спеціальною, тобто визначається цілями їх функціонування, засобами досягнення, які вста­новлюються законодавством, та (або) установчи­ми документами організації.

Дієздатність колективного суб’єкта характе­ризується тим, що набуття, припинення та здій­снення прав і обов’язків може відбуватися через його учасників, або через його органи, які створю­ються та діють в установленому законодавством порядку. Цивільним законодавством також перед­бачено, що суб’єкт бере участь у правовідноси­нах через своїх учасників (посадових осіб, органи управління, керівників, працівників, тощо). Отже, діяльність цих осіб у межах їх представницьких повноважень, або посадових обов’язків з правової точки зору є діяльністю самого суб’єкта.

Відносно деліктоздатності колективних суб’єктів потрібно відзначити, що відповідаль­ність колективного суб’єкта права відбувається відносно: держави та суспільства, третіх осіб, права яких могли бути порушені діями колек­тивного суб’єкта права (у межах інститутів кри­мінальної чи адміністративної відповідальності); його учасників (за повноту представництва, за­хисту, реалізації їх інтересів), або його працівни­ків (за забезпечення належних умов праці та ви­конання пов’язаних із використанням найманої праці зобов’язань).

Узагальнення вищенаведеного дозволяє роз­глядати правосуб’єктність як правову катего­рію, котра набувається колективними суб’єктами права з моменту їх визнання, або державної ре­єстрації, та реалізовується через діяльність за­сновників, учасників, працівників, уповноваже­них представників.

У широкому розумінні поняття компетенції, інколи деякими авторами, розглядається як су­купність встановлених нормативно-правовими актами завдань, функцій, прав і обов’язків (по­вноважень) державних органів, посадових осіб [15, с. 126].

Визначену сферу мають усі розглянуті колек­тивні суб’єкти права. Так, до компетенції трудо­вих колективів відноситься участь в управлінні підприємством, яку вони приймають через скликання загальних зборів, рад трудових колективів; органи місцевого самоврядування користуються повноваженнями та владною компетенцією, які делеговано державою; господарські товариства здійснюють фінансово-господарську діяльність через органи управління, посадових осіб, тощо.

Однак, як справедливо зазначає Т.О. Санжа- рук, «не завжди законодавчі вимоги до посади чітко конкретизуються в положеннях і посадо­вих інструкціях. Компетенція визнається і вста­новлюється передусім нормами конституційного, адміністративного, фінансового, кримінального та міжнародного публічного права. Вона визнача­ється статутними і тематичними законами та ін­шими актами, положеннями та ін. Реалізується компетенція за допомогою норм всіх галузей права, що є важливим моментом для правозасто- совної діяльності» [15, с. 127].

Висновки. Таким чином, категорія колек­тивних суб’єктів права є багатоманітною за суб’єктним складом, організаційно-правовими формами діяльності, галузевою належністю джерел права, якими регулюється їх діяльність. Втім, здійснена спроба теоретико-правового до­слідження дозволила виявити чимало спільних ознак. Зокрема: ними є сутнісні характеристики окремих суб’єктів, узагальненні характеристики правосуб’єктності та компетенції.

Узагальнення всього вищенаведеного, та вра­хування виявлених сутнісних ознак колектив­них суб’єктів права дозволяє сформулювати їх визначення як об’єднання осіб-суб’єктів права, створеного ними навколо досягнення спільної мети, захисту спільних інтересів та прав, котре на підставі передбачених законом умов визнання державою, або на підставі державної реєстрації набуває необхідних прав та обов’язків для ви­конання свого безпосереднього призначення. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в обговоренні критеріїв класифікації колектив­них суб’єктів права на основі ознак цивільного та адміністративного права.

Список літератури

    Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2-х т. / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голо­ва). - К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - Т. 1: Загальна частина. - 584 с.

    Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. - 3-е изд., пересмотр. и доп. / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. - М.: Норма, 2007. - 816 с.

    Бахрах Д.Н. Административное право России / Д.И. Бахрах. - М.: БЕК, 2000. - 640 с.

    Бачило И.Л. Функции органов управления / И.Л. Бачило. - М.: Юрид. лит, 1976. - 198 с.

    Большой юридический словарь / под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 704 с.

    Закон України «Про господарські товариства» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт] / За­конодавство України. - 2016. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1576-12/ (24.05.2016). - Назва з екрану.

    Закон України «Про громадські об’єднання» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт] / За­конодавство України. - 2016. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 (24.05.2016). - Назва з екрану.

    Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. No 1045-ХІУ: із змінами, внесеними згідно із Законом No 901-УІІІ від 23.12.2015 р. [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт] / Законодавство України. - 2016. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/1045-14 (24.05.2016). - Назва з екрану.

    Кодекс законів про працю: станом на 10 травня 2016 р.: відповідає офіц. тексту. - Харків: Право, 2016. - 124 с.

    Коломоєць Т.О. Юридичні особи як суб’єкти адміністративного права: питання генезису дослідження у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині / Т.О. Коломоєць, П.С. Лютіков / / Вісник Запорізького національного університету. - 2010. - No 3. - С. 73-76.

    Лазарев Б.М. Компетенция органов управления / Б.М. Лазарев. - М.: Юрид. лит., 1972. - 280 с.

    Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства / В.С. Нерсесянц. - М.: Изд-во Ифра-М, Норма-М., 2010. - 816 с.

    Паращевіна О.А. Деякі проблеми класифікації колективних суб’єктів права // Актуальні проблеми держави і права. - 2011. - No 62. - С. 651-658.

    Российское административное право. Учебник / Ю.С. Адушкин, З.А. Багишаев, В.М. Манохин. - М.: Юристъ, 1996. - 472 с.

    Санжарук Т.О. Правовий статус як властиві

Похожие работы

< 1 2 3 >