Правова природа та характерні особливості колективних суб’єктів права

Правова природа та характерні особливості колективних суб’єктів права

Соіч О.В.

Статтю присвячено обговоренню сутнісних ознак поняття колективного суб’єкта права, яких воно набу­ває у чинному законодавстві та в науковій літературі. Зокрема, порівняно зміст понять «організація» та «юридична особа». На основі вивчення підходів вчених цивілістів та адміністративістів виділено ознаки трудових колективів та професійних спілок як колективних суб’єктів права. Правову природу поняття розкрито через характеристику правосуб’єктності та компетенції. Запропоновано авторське уточнення дефініції колективного суб’єкта права.

Ключові слова: суб’єкт права, колективний суб’єкт, юридична особа, правосуб’єктність, компетенція.

Статья посвящена обсуждению сущностных признаков понятия коллективного субъекта права, при­обретаемых им в действующем законодательстве и в научной литературе. В частности, проведено сравнение содержания понятий «организация» и «юридическое лицо». На основании изучения под­ходов ученых-цивилистов и административистов выделены признаки трудовых коллективов и про­фсоюзов как коллективных субъектов права. Правовую природу понятия раскрыто посредством характеристики правосубъектности и компетенции. Предложено авторское уточнение дефиниции коллективного субъекта права.

Ключевые слова: субъект права, коллективный субъект, юридическое лицо, правосубъектность, ком­петенция.

The article is devoted to the discussion of the essential features of the notion of the collective subject of law, which it acquires in the current legislation and in the scientific literature. In particular, was made a comparsion of the content of the concepts of «organization» and «legal entity». Based on the study of the approaches of scientists of civilizations and administrators, it defined the signs of labor collectives and trade unions as collective subjects of law. It disclosed the legal nature of the concept of collective subject through the characteristics of legal personality and competence. Also it proposed an author’s refinement of the definition of a collective entity.

Keywords: subject of law, collective subject, legal entity, legal personality, competence.

Постановка проблеми. Особливість вивчен­ня категорії колективного суб’єкта права полягає в тому, що дослідження її сутності про­ходить крізь призму різних галузей права та не­можливе в повній мірі без з’ясування теорети- ко-правових аспектів державного будівництва та місцевого самоврядування. Так, у вузькому розумінні вона розкриває себе у категорії «юри­дична особа»; з ширшої точки зору — як будь-яка організація, що є суб’єктом адміністративних пра­вовідносин, у т. ч. органи державної влади. Окремі дослідники (зокрема, В. Авер’янов) характеризу­ють коло колективних суб’єктів права як органі­заційні утворення, які наділені певними правами й обов’язками; такий погляд дозволяє відносити до їх числа трудові колективи та їх підрозділи (Д. Бахрах). Таким чином, колективні суб’єкти права можуть виступати учасниками різних від­носин, правове регулювання яких, втім, може виявитися неефективним через складність само­го суб’єкта. Відсутність ґрунтовних загальнотео­ретичних досліджень зумовлює потребу аналізу правової природи колективних суб’єктів права. право трудовий колектив адміністративний цивільний

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика тлумачення сутності понять пра­вового статусу, правосуб’єктності та її складо­вих знайшла своє місце в ґрунтовних працях таких науковців як С. Алєксєєв, В. Копєйчиков, А. Малько, О. Мурілова, Т. Фоменко та бага­тьох інших. Всебічна характеристика складу адміністративних правовідносин нада­валась у працях таких вчених як А. Васильєв, Д. Бахрах, Ю. Битяк, С. Гончарук, Т. Коломоєць, В. Колпаков, Т. Мацелишин та багатьох інших.

Потрібно відзначити, що на сьогоднішній день не існує єдиного підходу до бачення сутності та особливостей загальної категорії суб’єктів ко­лективного права, в межах якого були б врахова­ні головні прояви їх багатоманітності.

Мета статті полягає в обговоренні правової при­роди поняття колективний суб’єкт права, зокрема, таких характеристик як правосуб’єктність та ком­петентність, а також уточнення його сутності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Особливістю вживання в юридичній літературі поняття колективного суб’єкта права є його розу­міння як суміжного із поняттями «юридичної осо­би» [10, с. 37-38; 14, с. 43] та «організації» [17, с. 67].

У довідково-енциклопедичних джерелах на­водяться такі тлумачення поняття «організація»: у широкому значенні — як «об’єднання осіб, які є суб’єктами права» [5, с. 399]; та у вузькому зна­ченні — як «окремої установи, що покликана вико­нувати задані функції, розв’язувати певне коло за­вдань у рамках відповідної структури» [19, с. 287].

Наведені визначення закріплюють такі ха­рактеристики цього поняття: а) «суб’єкт», яким є об’єднання людей; б) «середовище функціо­нування організації», яким є відповідна сфера суспільних відносин; в) «структура», яка забезпечує планування матеріальних та трудових ре­сурсів, управління досягненням цілей організації. Безумовно, всі ці ознаки важливі для розумін­ня сутності поняття колективного суб’єкта пра­ва, проте з юридичної точки зору, їх недоліком є відсутність конкретизації ознак, за якими вста­новлюється правовий статус та правова основа функціонування новоствореного суб’єкта права; відсутність конкретизації відповідності між пра­вами цього об’єднання, та сферою суспільних відносин, в якій воно бажає досягнути своєї мети. Втім, саме такий погляд на проблематику дозво­ляє розглядати будь-яке об’єднання осіб як ко­лективний суб’єкт права.

На відміну від наведеного, поняття «юридич­на особа» знайшло своє законодавче закріплення. Ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі — ЦКУ) визначає її як «організацію, створену і зареє­стровану у встановленому законом порядку; яка наділяється цивільною правоздатністю і дієз­датністю, може бути позивачем та відповідачем у суді» [186]. Наведений зміст доповнює дефініція Великого юридичного словника за рахунок таких характеристик: а) наявність майна; б) здатність відповідати за зобов’язаннями, у т. ч. всім належ­ним майном, тощо [5].

На перший погляд, поняття юридичної осо­би є дуже близьким за змістом до організації, оскільки у дефініції міститься чітко сформульо­вана формула «юридична особа — це організація». Проте подальший аналіз норм ЦКУ дозволяє ар­гументовано заперечити можливість їх ототож­нення: по-перше, у ч. 1 ст. 80 ЦКУ визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання майна; по-друге, у ч. 4 ст. 81 перед­бачено, що юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу); по-третє, у ст. 83 зазначено, що товариства та установи (як організаційно-правові форми юридичної осо­би) можуть створюватися лише однією особою.

Наведені положення розходяться з ознакою створення «організації», яке може відбутися без появи «нового об’єднання суб’єктів права» як та­кого, оскільки:

відбувається лише «об’єднання майна суб’єктів права» на основі укладеної між ними угоди (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про господар­ські товариства» [6]);

підставою створення юридичної особи може бути акт розпорядження правовласника своїм майном, або особи яка має відповідні ад­міністративно-управлінські повноваження щодо розпорядження майном юридичної особи (в обох випадках — одного суб’єкта права), наприклад, в порядку санації, реструктуризації, банкрут­ства суб’єкта господарювання;

створення юридичної особи може відбу­ватися одноособово у передбаченому законом порядку, і тому її діяльність переслідуватиме підприємницькі цілі лише одного суб’єкта пра­ва — засновника.

Разом з тим, положення цивільного законо­давства збагачують зміст поняття організації. По-перше, її засновниками та учасниками мо­жуть виступати не лише фізичні, але й юридич­ні особи. Так, у Законі України «Про громадські об’єднання» визначено таку організаційно-пра­вову форму як «громадська спілка», створити яку можуть юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути як юри­дичні особи приватного права, так і фізичні осо­би. По-друге, необхідно звернути увагу на нор­му ч. 5 ст. 1 Закону, яка передбачає можливість здійснення громадським об’єднанням діяльності без здобуття статусу юридичної особи [7]. Отже, з точки зору цивільного законодавства ці понят­тя не є ідентичними.

Оцінюючи застосування понять «організація» та «юридична особа» у значенні колективного суб’єкта права, відзначимо, що перше відповідає, переважно, його сутнісним ознакам, а друге до­повнює його зміст необхідними дефініціями щодо визнання державою прав такого суб’єкта. Проте, з огляду на такі ознаки — чи зумовлене створен­ня юридичної особи появою «нового об’єднання суб’єктів права»; чи представляє юридична особа інтереси одного суб’єкта права — можемо конста­тувати, що «юридичні особи» не завжди є колек­тивними суб’єктами права по суті.

Поняття колективних суб’єктів не має норма­тивно-правового визначення, та знаходить своє тлумачення виключно в працях вчених, насампе­ред адміністративістів. Так, Ю.М. Фролов вважає обґрунтованим виділення поряд із індивідуаль­ними суб’єктами, загальної групи колективних суб’єктів права, які слід розглядати як відносно усталені об’єднання людей, що характеризують­ся певним ступенем єдності волі та цілей, а та­кож внутрішньою організацією [17, с. 70].

В. Авер’янов пропонував виділяти групу ко­лективних суб’єктів поряд із фізичними та юри­дичними особами, беручи за критерій відповід­ності відсутність ознак юридичної особи, але, водночас, наявності у таких суб’єктів певних прав та обов’язків, так чи інакше передбачених нормами адміністративного права [1, с. 191].

Д. Бахрах визначає колективних суб’єктів як організовані, відособлені групи людей, наді­лені правом виступати у відносинах з інши­ми суб’єктам