Правова природа та характерні особливості колективних суб’єктів права
Соіч О.В.
Статтю присвячено обговоренню сутнісних ознак поняття колективного суб’єкта права, яких воно набуває у чинному законодавстві та в науковій літературі. Зокрема, порівняно зміст понять «організація» та «юридична особа». На основі вивчення підходів вчених цивілістів та адміністративістів виділено ознаки трудових колективів та професійних спілок як колективних суб’єктів права. Правову природу поняття розкрито через характеристику правосуб’єктності та компетенції. Запропоновано авторське уточнення дефініції колективного суб’єкта права.
Ключові слова: суб’єкт права, колективний суб’єкт, юридична особа, правосуб’єктність, компетенція.
Статья посвящена обсуждению сущностных признаков понятия коллективного субъекта права, приобретаемых им в действующем законодательстве и в научной литературе. В частности, проведено сравнение содержания понятий «организация» и «юридическое лицо». На основании изучения подходов ученых-цивилистов и административистов выделены признаки трудовых коллективов и профсоюзов как коллективных субъектов права. Правовую природу понятия раскрыто посредством характеристики правосубъектности и компетенции. Предложено авторское уточнение дефиниции коллективного субъекта права.
Ключевые слова: субъект права, коллективный субъект, юридическое лицо, правосубъектность, компетенция.
The article is devoted to the discussion of the essential features of the notion of the collective subject of law, which it acquires in the current legislation and in the scientific literature. In particular, was made a comparsion of the content of the concepts of «organization» and «legal entity». Based on the study of the approaches of scientists of civilizations and administrators, it defined the signs of labor collectives and trade unions as collective subjects of law. It disclosed the legal nature of the concept of collective subject through the characteristics of legal personality and competence. Also it proposed an author’s refinement of the definition of a collective entity.
Keywords: subject of law, collective subject, legal entity, legal personality, competence.
Постановка проблеми. Особливість вивчення категорії колективного суб’єкта права полягає в тому, що дослідження її сутності проходить крізь призму різних галузей права та неможливе в повній мірі без з’ясування теорети- ко-правових аспектів державного будівництва та місцевого самоврядування. Так, у вузькому розумінні вона розкриває себе у категорії «юридична особа»; з ширшої точки зору — як будь-яка організація, що є суб’єктом адміністративних правовідносин, у т. ч. органи державної влади. Окремі дослідники (зокрема, В. Авер’янов) характеризують коло колективних суб’єктів права як організаційні утворення, які наділені певними правами й обов’язками; такий погляд дозволяє відносити до їх числа трудові колективи та їх підрозділи (Д. Бахрах). Таким чином, колективні суб’єкти права можуть виступати учасниками різних відносин, правове регулювання яких, втім, може виявитися неефективним через складність самого суб’єкта. Відсутність ґрунтовних загальнотеоретичних досліджень зумовлює потребу аналізу правової природи колективних суб’єктів права. право трудовий колектив адміністративний цивільний
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика тлумачення сутності понять правового статусу, правосуб’єктності та її складових знайшла своє місце в ґрунтовних працях таких науковців як С. Алєксєєв, В. Копєйчиков, А. Малько, О. Мурілова, Т. Фоменко та багатьох інших. Всебічна характеристика складу адміністративних правовідносин надавалась у працях таких вчених як А. Васильєв, Д. Бахрах, Ю. Битяк, С. Гончарук, Т. Коломоєць, В. Колпаков, Т. Мацелишин та багатьох інших.
Потрібно відзначити, що на сьогоднішній день не існує єдиного підходу до бачення сутності та особливостей загальної категорії суб’єктів колективного права, в межах якого були б враховані головні прояви їх багатоманітності.
Мета статті полягає в обговоренні правової природи поняття колективний суб’єкт права, зокрема, таких характеристик як правосуб’єктність та компетентність, а також уточнення його сутності.
Виклад основного матеріалу дослідження. Особливістю вживання в юридичній літературі поняття колективного суб’єкта права є його розуміння як суміжного із поняттями «юридичної особи» [10, с. 37-38; 14, с. 43] та «організації» [17, с. 67].
У довідково-енциклопедичних джерелах наводяться такі тлумачення поняття «організація»: у широкому значенні — як «об’єднання осіб, які є суб’єктами права» [5, с. 399]; та у вузькому значенні — як «окремої установи, що покликана виконувати задані функції, розв’язувати певне коло завдань у рамках відповідної структури» [19, с. 287].
Наведені визначення закріплюють такі характеристики цього поняття: а) «суб’єкт», яким є об’єднання людей; б) «середовище функціонування організації», яким є відповідна сфера суспільних відносин; в) «структура», яка забезпечує планування матеріальних та трудових ресурсів, управління досягненням цілей організації. Безумовно, всі ці ознаки важливі для розуміння сутності поняття колективного суб’єкта права, проте з юридичної точки зору, їх недоліком є відсутність конкретизації ознак, за якими встановлюється правовий статус та правова основа функціонування новоствореного суб’єкта права; відсутність конкретизації відповідності між правами цього об’єднання, та сферою суспільних відносин, в якій воно бажає досягнути своєї мети. Втім, саме такий погляд на проблематику дозволяє розглядати будь-яке об’єднання осіб як колективний суб’єкт права.
На відміну від наведеного, поняття «юридична особа» знайшло своє законодавче закріплення. Ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі — ЦКУ) визначає її як «організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку; яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді» [186]. Наведений зміст доповнює дефініція Великого юридичного словника за рахунок таких характеристик: а) наявність майна; б) здатність відповідати за зобов’язаннями, у т. ч. всім належним майном, тощо [5].
На перший погляд, поняття юридичної особи є дуже близьким за змістом до організації, оскільки у дефініції міститься чітко сформульована формула «юридична особа — це організація». Проте подальший аналіз норм ЦКУ дозволяє аргументовано заперечити можливість їх ототожнення: по-перше, у ч. 1 ст. 80 ЦКУ визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання майна; по-друге, у ч. 4 ст. 81 передбачено, що юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу); по-третє, у ст. 83 зазначено, що товариства та установи (як організаційно-правові форми юридичної особи) можуть створюватися лише однією особою.
Наведені положення розходяться з ознакою створення «організації», яке може відбутися без появи «нового об’єднання суб’єктів права» як такого, оскільки:
відбувається лише «об’єднання майна суб’єктів права» на основі укладеної між ними угоди (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» [6]);
підставою створення юридичної особи може бути акт розпорядження правовласника своїм майном, або особи яка має відповідні адміністративно-управлінські повноваження щодо розпорядження майном юридичної особи (в обох випадках — одного суб’єкта права), наприклад, в порядку санації, реструктуризації, банкрутства суб’єкта господарювання;
створення юридичної особи може відбуватися одноособово у передбаченому законом порядку, і тому її діяльність переслідуватиме підприємницькі цілі лише одного суб’єкта права — засновника.
Разом з тим, положення цивільного законодавства збагачують зміст поняття організації. По-перше, її засновниками та учасниками можуть виступати не лише фізичні, але й юридичні особи. Так, у Законі України «Про громадські об’єднання» визначено таку організаційно-правову форму як «громадська спілка», створити яку можуть юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути як юридичні особи приватного права, так і фізичні особи. По-друге, необхідно звернути увагу на норму ч. 5 ст. 1 Закону, яка передбачає можливість здійснення громадським об’єднанням діяльності без здобуття статусу юридичної особи [7]. Отже, з точки зору цивільного законодавства ці поняття не є ідентичними.
Оцінюючи застосування понять «організація» та «юридична особа» у значенні колективного суб’єкта права, відзначимо, що перше відповідає, переважно, його сутнісним ознакам, а друге доповнює його зміст необхідними дефініціями щодо визнання державою прав такого суб’єкта. Проте, з огляду на такі ознаки — чи зумовлене створення юридичної особи появою «нового об’єднання суб’єктів права»; чи представляє юридична особа інтереси одного суб’єкта права — можемо констатувати, що «юридичні особи» не завжди є колективними суб’єктами права по суті.
Поняття колективних суб’єктів не має нормативно-правового визначення, та знаходить своє тлумачення виключно в працях вчених, насамперед адміністративістів. Так, Ю.М. Фролов вважає обґрунтованим виділення поряд із індивідуальними суб’єктами, загальної групи колективних суб’єктів права, які слід розглядати як відносно усталені об’єднання людей, що характеризуються певним ступенем єдності волі та цілей, а також внутрішньою організацією [17, с. 70].
В. Авер’янов пропонував виділяти групу колективних суб’єктів поряд із фізичними та юридичними особами, беручи за критерій відповідності відсутність ознак юридичної особи, але, водночас, наявності у таких суб’єктів певних прав та обов’язків, так чи інакше передбачених нормами адміністративного права [1, с. 191].
Д. Бахрах визначає колективних суб’єктів як організовані, відособлені групи людей, наділені правом виступати у відносинах з іншими суб’єктам