Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Географічний факультетКафедра фізичної географії та раціонального природокористування
Курсова робота
Тримірне моделювання великих кратерів моря Ясності
Виконавці: Галюк М.М. Клим’юк Г.І.
Науковий керівник: Кирилюк С.М.
Чернівці – 2015 Зміст
Вступ
Розділ 1. Геологічна будова видимої півкулі Місяця
1.1 Хронологія вивчення поверхні Місяця
1.2 Геологічна будова Місяця
Розділ 2. Особливості геологічної будови, віку і геоморфології поверхні окремих ділянок видимої півкулі Місяця та їх моделювання
2.1 Методика тримірного картографування поверхні Місяця
2.2 Характеристика Моря Ясності
2.3 Геолого-геоморфологічна характеристика регіону кратерів Тімохаріс та Ламберт
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність. Місяць єдиний природний супутник Землі і найближче до нас небесне тіло. Незважаючи на достатню кількість вихідних матеріалів щодо вивчення Місяця його геологічній будові приділено недостатньо уваги. Місячна поверхня зберегла риси первісної будови тому її досконале вивчення дозволить краще зрозуміти еволюцію поверхні Землі.
Актуальним є вивчення розвитку місячної поверхні в різних геологічних ерах; виявити та описати процеси які відбувалися на поверхні Місяця в періоди його розвитку.
Завдання дослідження:
Ознайомитись з геологічною будовою Місяця.
Розробити методику тримірного картографування поверхні Місяця.
Географічно охарактеризувати територію дослідження – море Ясності.
Дати геолого-геоморфологічну характеристику кратерам Тімохаріс і Ламберт та здійснити їх тримірне картографування.
Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є – Місяць – природний супутник Землі, предметом – великі кратери моря Ясності.
Розділ 1. Геологічна будова видимої півкулі Місяця
1.1 Хронологія вивчення поверхні Місяця
Для вивчення поверхні Місяця було здійснено 65 офіційних запусків, в т.ч. автоматичних міжпланетних станцій, які були оснащені посадочними модулями, самохідними апаратами та пілотованими експедиціями (таблиця 1). Серед них колишнім Радянським Союзом було здійснено 28 запусків, США – 34, Японією – 2, Європейським Союзом – 1.
Таблиця 1
Хронологія вивчення поверхні Місяця автоматичними станціями та пілотованими експедиціями
Країна
Дата
Назва автоматичної станції
Країна
Дата
Назва автоматичної станції
02.01.1959
"Луна-1"
08.09.1967
"Surveyor-5"
03.03.1959
"Pioneer-4"
07.11.1967
"Surveyor-6"
12.09.1959
"Луна-2"
07.01.1968
"Surveyor-7"
04.10.1959
"Луна-3"
07.04.1968
"Луна-14"
26.01.1962
"Ranger-3"
15.09.1968
"Зонд-5"
23.04.1962
"Ranger-4"
10.11.1968
"Зонд-6"
18.10.1962
"Ranger-5"
21.12.1968
"Apollo-8"
02.04.1963
"Луна-4"
18.05.1968
"Apollo-10"
30.01.1964
"Ranger-6"
13.07.1969
"Луна-15"
28.07.1964
"Ranger-7"
16.07.1969
"Apollo-11"
17.02.1965
"Ranger-8"
08.08.1969
"Зонд-7"
21.03.1965
"Ranger-9"
14.11.1969
"Apollo-12"
09.05.1965
"Луна-5"
11.04.1970
"Apollo-13"
08.06.1965
"Луна-6"
12.09.1970
"Луна-16"
18.07.1965
"Зонд-3"
20.10.1970
"Зонд-8"
04.10.1965
"Луна-7"
10.11.1970
"Луна-17"
03.12.1965
"Луна-8"
31.01.1971
"Apollo-14"
31.01.1966
"Луна-9"
26.07.1971
"Apollo-15"
31.03.1966
"Луна-10"
02.09.1971
"Луна-18"
30.05.1966
"Surveyor-1"
28.09.1971
"Луна-19"
01.07.1966
"Explorer-33"
14.02.1972
"Луна-20"
10.08.1966
"Lunar Orbiter-1"
16.04.1972
"Apollo-16"
24.08.1966
"Луна-11"
07.12.1972
"Apollo-17"
20.09.1966
"Surveyor-2"
08.01.1973
"Луна-21"
22.10.1966
"Луна-12"
29.05.1974
"Луна-22"
06.11.1966
"Lunar Orbiter-2"
28.10.1974
"Луна-23"
21.12.1966
"Луна-13"
09.08.1976
"Луна-24"
05.02.1967
"Lunar Orbiter-3"
24.01.1990
"Hiten"
17.05.1967
"Surveyor-3"
25.01.1994
"Clementine"
04.05.1967
"Lunar Orbiter-4"
24.12.1997
"AsiaSat 3/HGS-1"
14.07.1967
"Surveyor-4"
07.01.1998
"Lunar Prospector"
19.07.1967
"Explorer-35"
30.09.2003
"SMART-1"
01.08.1967
"Lunar Orbiter-5"
14.09.2007
"Selene"
1.2 Геологічна будова Місяця
Термін (геологічна будова) у застосуванні до Місяця означає, як і для Землі, опис розповсюдження і співвідношень геологічних тіл (обмежених обсягів порід) в оболонці і на поверхні Місяця, а також створюваних ними поверхневих форм. геологічний місяць кратер
Проте основним матеріалом при вивченні геології Місяця служать фотографії її поверхні з орбітальних апаратів і карти, побудовані шляхом дешифрування цих фотографій, які слід називати геолого-морфологічними картами [44, 42]. Ці дані доповнюються зборами зразків у кількох місцях посадок і далеко не повними відомостями по сейсміці, гравітаційних аномаліях і геохімії поверхні за дистанційними вимірам. До справжнього моменту геологія Місяця вивчена краще, ніж у будь-якої іншої планети чи супутника сонячної системи, не рахуючи, звичайно, Землі.
Основними структурами на Місяці є материки і моря, ударні кратери і басейни, вулканічні утворення. Материки Місяця – це світлі височини, густо вкриті кратерами і структурами обрамлення місячних басейнів. Вони займають близько 84% всієї поверхні і підносяться у середньому на 3 – 4 км над западинами з темними морями.
Оскільки центр мас Місяця зсунутий у бік Землі від його геометричного центру [24], можна сказати, що материки зворотного боку Місяця на 4 – 6 км вище материків видимої сторони. У цілому материки складені породами габро-анортозитового ряду, які докладно описані нижче.
Материки утворюють верхню частину місячної кори, склад якої від анортозитів на поверхні до дунітів і троктолітів в основі кори. Потужність цієї кори оцінюється за даними мережі сейсмометрів, залишених на Місяці (Аполлонами) та реєструючих проходження хвиль від ендогенних та ударних місяцетрусів. Цих даних не завжди достатньо для однозначної інтерпретації, тому оцінка будови і потужності місячної кори у різних авторів не цілком узгоджуються (особливо це стосується кори зворотного боку і прілімбових частин). У центрі видимої сторони потужність кори в середньому становить 60 км, в районах морів Нектару і Східного збільшується до 80-100 км, а на зворотному боці може доходити до 100 – 150 км. Гравіметричні дані, отримані шляхом допплерівського стеження за швидкостями орбітальних апаратів, свідчать про зменшення потужності кори приблизно вдвічі в районах, округлих морів Дощів, Ясності, Східного та ін. [24, 42]. В основі кори намічається переривчастий горизонт з підвищеною швидкістю сейсмічних хвиль.
Моря, що займають інші 16% поверхні, – це темні базальтові рівнини з відносно рідкісними кратерами, розташовані в регіональних зниженнях, звичайно в округлих западинах місячних басейнів. Всюди морські базальти перекривають більш древні материкові структури. Різниця гіпсометричних рівнів материків і морів пояснюється ізостатичною компенсацією, оскільки щільність базальтів морів більше щільності анортозитів на 0,3 – 0,4 г / см. Однак, в деяких округлих морях присутні такі надлишкові маси (маскони), що дозволяє допустити можливість виливу на поверхню 20-км товщі базальтів. Ця оцінка представляється завищеною, так як зазвичай по незатопленим реліктам добазальтових кратерів у морях можна оцінити потужність затоплення базальтами лише першими кілометрами. Швидше за все маскони створені сумою мас поверхневих базальтів і підняттів мантії під цими морями, тобто зменшенням потужності кори в цих місцях, що було, мабуть, наслідком падіння астероїдів з утворенням гігантських чаш басейнів і подальшому ізостатичному вирівнюванні та супутнім вулканізмом. У розташуванні темних морів намічаються дві смуги: від Океану Бур до Моря Хмар і від Моря Дощів через Море Достатку до Моря Південного. Положення цих смуг, мабуть, визначається глобальними системами розривів, що полегшує вихід магми, але те, що базальти заповнили при цьому ланцюжок округлих басейнів, не являється доказом ендогенної природи цих басейнів; базальти своєю надмірною масою лише сприяли їх збереженн
