Шпаргалка по предмету Международная экономика (МЁжнародна економЁка)

Необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала світову економіку в 30-ті

Шпаргалка по предмету Международная экономика (МЁжнародна економЁка)

Реферат

Экономика

Другие рефераты по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией

3. Еквівалентність обміну, тобто взаємовигідність ек. звязків для 2-х і більше партнерів.

Деякі автори ще виділяють такі гол. принципи МЕВ як:

- неконфронтаційність МЕВ, тобто розвиток МЕВ на основі компромісних кроків назустріч один одному;

- розвиток МЕВ на наук. грунті, у відп-сті з обєкт. з-нами, на базі наук. досліджень і прогнозів, щоб не допускати дизбалансу світ. ек-ки;

- спільне вирішення глоб. проблем людства.

У суч. міжн. праві діють такі заг. принципи міжн. співроб-ва:

  1. принцип суверен. рівності держав;
  2. принцип невтручання, що означає заборону прямого чи посередгього втручання з довільних причин у внутрішні та зовнішні політ., ек. та інші справи довільної держави;
  3. принцип рівноправності та самовизначення народів;
  4. принцип співроб-ва держав для забезпечення міжн. миру і безпеки, розвитку ПС, культури і т. д.;
  5. принцип поваги прав людини;
  6. принцип добросовісного (сумлінного) виконання міжн. зобовязань.

Специфічні принципи розвитку МЕВ конкретизують зміст заг. приципів.

Основні з них:

  • кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політ., соц., ек. й культ. c-ми;
  • повинен бути вільний доступ до моря і від нього для країн, що його не мають;
  • взаємна і справедлива вигода для співроб-ва;
  • надійність і конвертованість валют;
  • вчасні міжнар. розрахунки;
  • вчасне погашення боргів і справедл-сть при наданні позик;
  • підтримка платіжного балансу ;
  • повага до права власності та інші.

В законод-ві Укр. визначені наступні принципи:

- суверенітет народу Укр.;

- свобода ЗЕД;

- юр. рівність і недискримінація;

- верховенство закону;

- рівний захист укр. та іноз. субєктів;

- еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні та виіезенні товарів.

На розвиток МЕВ, а отже і на реалізацію принципів розвитку МЕВ великий вплив справляє політ. серед-ще. Так, із-за політ. причин ожна країна по відношенню до інших може застосовувати преференції, режими найбільшого сприяння, інтегруватися з ними. А з іншого боку, можливі тарифні та нетарифні барєри, ембарго, бойкот, блокада.

Розвиток МЕВ багато в чому залежить від взаємної адаптивності політ. устроїв, зокрема, демократичних та недемократичних.

Міжнар. політика є своєрідним мех-змом задоволення або узгодження інтересів субєктів міжн. відносин.

Адекватна реалізація принципів МЕВ можлива в стабільному політ серед-щі. При цьому важливу роль відіграє політ. стаб-сть країн (це невелика імовірність зміни політ. статусу країни протягом тривал. часу у вигляді виникн-ня соц. конфліктів і політ. актів типу тероризму, путчів.) Діалектичну протилежність до політ. стаб-сті складає політ. ризик, що передбачає можл-сть: політ. змови й політ. перевороту; конфіскації майна; націоналізації і навіть експропріації обєктів приват. власності; нац-ного, класового неприйняття, неприйняття на грунті релігії та інше.

В світогоспод. практиці є ціла с-ма упр-ня ризиками через засоби їх уникнення, мінімізації, страх-ня.

 

5. КЛЮЧОВІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК І ПОКАЗНИКИ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ.

У практиці порівняльного макроекономічного аналізу головним показником розвитку національних економік є ВНП на душу населення. За ним країни поділяються на 3 групи: 41 країна, де економіка має низький (до 580$) рівень доходів на душу населення; 58 країн середнього рівня з доходом від 581 до 5999$ (причому середнім у світі є рівень 2335$ на душу населення); 28 країн з високим доходом (більше 6000$).

Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається через порівняння 4 конкретних показників з їх граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості.

Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації національної економіки взагалі необхідно визначати такими показниками, як:

1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів послуг і темпи його зростання у порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продукту в світі;

2) обсяги і динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);

3) обсяги і динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавного злиття і поглинання компаній) у порівнянні із загальними даними про централізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття і поглинання);

4) обсяги і динаміка великих, складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) у порівнянні із загальними масштабами подібних проектів ( внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика, що існує;

5) обсяги всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом (необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і окремо, оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин значно вище, ніж у сфері послуг);

6) дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

7) обсяги і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівнянні із загальними обсягами і динамікою усіх їх операцій;

8) обсяги і динаміка міжнародних фондових ринків у порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізняти основні сегменти цих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання (державні і приватні), акції, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), операції своп і репо;

9) обсяги і динаміка валютних ринків у порівнянні із загальними масштабами грошових ринків.

Значення кожного з цих показників, очевидно, неоднозначне, і тому доцільно придати кожному з них певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш динамічній, але у той же час і дуже незалежній і частково відірваній від реального сектора економіки. На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.

В принципі, на базі таких же показників можна розрахувати індекс інтернаціоналізації щодо окремих країн і регіонів, ступеню їх інтеграції у світову економіку. При цьому, однак, потрібно враховувати деякі істотні обставини і обмеження. Процеси інтернаціоналізації розгортаються передусім і в найбільшій мірі у середовищі промислово розвинутих країн, що входять в Організацію економічної співробітництва і розвитку (ОЕСР, 29 країн), і разом з ними в групі нових індустріальних країн. Країни, що розвиваються, беруть участь у цьому процесі у набагато меншій мірі, а так звані найслабше розвинуті країни (зараз до цієї групи, за визначенням ООН, входить 51 країна) майже зовсім не беруть участь у ньому. У зв'язку з цим середні загальносвітові показники занижують рівень і значення інтернаціоналізації для одних країн і завищують його для інших. Тому доцільно буде розглядати дане явище передусім щодо розвинутих країн.

 

6. Тенденції глобалізації та регіоналізації у розвитку світової економіки та їх оцінка.

Вперше про глобалізацію заговорили американці. Цей термін було вжито у статті Т.Левітта, опублікованій у “Гарвард бізнес рев'ю” у 1983 р. він позначив цим словом феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими мультинаціональними корпораціями (МНК).Ширшого значення новий термін набув у Гарвардській школі бізнесу, і головним популяризатором терміна став консультант цієї школи японець К.Оме, який опублікував у 1990 р. книгу “Світ без кордонів”. Вважаючи, що світова економіка віднині визначається взаємозалежністю трьох центрів “тріади” (ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний націоналізм окремих держав став безглуздим, у ролі ж сильних акторів на економічній сцені виступають “глобальні форми”.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як і будь-які інші процеси у ринковій економіці, все найістотніше починає розвиватися і розвивається насамперед на рівні самостійних господарюючих суб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки із своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси та синдикати. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут постачання виробництво.

На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і не однонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”. Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніх десятиліть.

На думку західних вчених, основою г

Похожие работы

< 1 2 3 4 5 6 > >>