Царювання та політика Павла І

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



абаді. Шлях від Франції до Астрабада розраховували пройти за 80 днів, ще 50 днів було потрібно на те, щоб через Герат і Кандагар ввійти в головні області Індії. Похід збиралися почати в травні 1801 року і, отже, у вересні досягти Індії. Про серйозність цих планів говорить маршрут, по якому колись пройшли фаланги Олександра Македонського, і союз, укладений з Персією.

Павло I упевнений в успішному здійсненні франко-російського плану скорення Індії, що зберігались у глибокій таємниці. 2 лютого 1801 року в Англії впав уряд всемогутнього Пітта. Європа завмерла в чеканні великих подій.

Раптом з далеких берегів Неви прийшла звістка імператор Павло I мертвий.

Англія була врятована, і історія Європи пішла по іншому шляху. Неможливо вгадати, як би вона склалася, якщо не було б цієї трагедії, але ясно одне Європа позбулася б від спустошливих, кровопролитних воєн, які забрали життя в мільйонів людей. Обєднавшись, дві великі держави зуміли б забезпечити їй довгий і міцний світ!

Ніколи раніше Росія не мала такої могутності й авторитету в міжнародних справах. Цьому царюванню належить найбільш блискучий вихід Росії на європейській сцені [6,345], зтверджував В. О. Ключевский.

А. Коцебу: Наслідки довели, що він був далекогляднішим своїх сучасників у проведеному їм курсі зовнішньої політики... Росія неминуче відчула б благодійні її наслідки, якби жорстока доля не видалила Павла I від політичної сцени. Якби він був ще живий, Європа не знаходилася б тепер у рабському стані. У цьому можна бути упевненим, не будучи пророком: слово і зброя Павла багато значили на вагах європейської політики. [7,277]

 

Розділ 3. Військова реформа. Новаторство у війську

 

На інший же день після сходження Павла гвардія піддалася повному перетворенню у відношенні складу, організації частин і військової сили окремих одиниць. Зміст цих дій Павла залишається незрозумілим. Якщо існування привілейованої частини армії, що комплектувалася з аристократії, було в принципі збережено, то факт введення в неї усього Гатчинського наброду представляв явну нісенітницю. Це було щось у роді такого крайнього засобу, як ряд призначень у пери, що застосовується іноді при парламентських кризах в Англії. У даному випадку результат не повинний здаватися вдалим, навіть у відношенні особистої безпеки реформатора. Гатчинський елемент, замість того, щоб одержати верх над непокірливою частиною, куди його ввели, цілком поглинути її своєю дисциплінованою масою, навпаки, у ній зовсім розчинився, засвоївши собі звички цього відособленого середовища і послуживши тільки до пробудження в ній, шляхом реакції, прагнень до осуду уряду, що дрімали при спокійних умовах існування, присвяченого задоволенням.

Новий розподіл наявного складу в окремих частинах гвардії, чисельно збільшених шляхом нескінченного створення нових полків і батальйонів, не піддається ніякій оцінці. Воно дійсно швидко дало місце новим комбінаціям, що у свою чергу повинні були піддаватися безупинним змінам. Від початку до кінця царювання вся армія терпіла від цієї мінливості, єдиним поясненням якого може служити тільки характер Павла. Здавалося, государ усе ще грав оловяними солдатиками, якими так захоплювався в дитинстві, і групував їх по примсі своєї фантазії, не сходячи, однак, з деяких головних шляхів, намічених колись у Гатчині, під твердим керівництвом Петра Паніна. Зокрема, тільки створення нового артилерійського батальйону, що послужив міцною підставою для всієї гвардійської артилерії, почате під впливом Аракчєєва і його методичного розуму, є винятком. Створення цього батальйону, сформованого зі славнозвісної бомбардирської роти Преображенського полку, капітаном якої був Петро Великий, а також артилерійських загонів, що складалися при інших полках, відповідало цілком визначеному і послідовно проведеному рішенню.

Воно послужило початком для повної реорганізації цього роду війська, у змісті самостійного керування, а в березні 1800 року система ця була застосована до артилерії всіх армійських корпусів. Зовсім відділена в адміністративному відношенні від полків, артилерія була передана в особливе відомство. Тому що кожна рота у відношенні особового складу і матеріальної частини була тепер самостійною одиницею, то й у тактичному відношенні могла діяти зовсім незалежно. Легше, таким чином, мобілізуючись і допускаючись, без зміни своєї внутрішньої організації, зведення у великі маси, ці одиниці володіли в той же час більшою рухливістю і, на думку компетентних суддів, російська артилерія мала значну перевагу над більшістю своїх європейських суперниць, і тільки її матеріальна частина залишала бажати кращого. Вона залишалася, дійсно, сліпим наслідуванням пруського зразку, значно поліпшеного у Франції Грибовалем.

Військової історії цього царювання довелося відзначити ще іншу зміну, в основі якої було зовсім інше спонукання. Три ескадрони кінної гвардії, найкращі за своїм особовим складом, були в один чудовий день виділені, щоб сформувати Кавалергардський полк під начальством Уварова. Інші, розділені на пять ескадронів, складали окремий полк під командою великого князя Костянтина. Причини змін? Невдале загальне навчання, бажання офіцера, який користувався заступництвом мачухи головної фаворитки, мати під своїм початком полк і, у виді перебування великого князя Олександра на посаді генерал-інспектора піхоти, честолюбне прагнення його брата зайняти таку ж посаду в кавалерії, що, на його думку, повинно б

s