Суб'єктивна та об'єктивна сторони розбою

Враховуючи особливу небезпеку такої форми нападу на громадян, як розбій, у наш час особливої актуальності набуває подальше вдосконалення діяльності органів

Субєктивна та обєктивна сторони розбою

Курсовой проект

Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
шкодити йому в заволодінні чужим майном.

Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоровя особи, яка зазнала нападу.

Розбій усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоровя, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

 

2. Субєктивні ознаки розбою

 

Ознаками субєктивної сторони є вина, мотив та мета злочину.

Вина обовязкова ознака субєктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути субєктивної сторони складу злочину, а значить і кримінальної відповідальності. У діючому КК України передбачені дві форми вини: умисел і необережність[6, с. 45].

Мотив і вина це факультативні ознаки субєктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собі певні мотиви і вину. Мотивом злочину визнається внутрішнє спонукання, яким керується субєкт при вчиненні злочину. Мотив це рушійна сила злочину. Він визначається потребами людини, його інтересами, а при вчиненні злочину набуває протиправного характеру. Мотив властивий лишу умисним злочинам. В умисних злочинах мотив пов'язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком.

Мета злочину це уявний результат, якого прагне досягти винний вчиняючи злочин. Важливе місце вина посідає лише в умисних злочинах[6, с. 54].

Субєктивні ознаки складу злочину включають в себе субєктивну сторону і субєкт злочину.

Розбій з субєктивної сторони характеризується прямим умислом та наявністю спеціальної мети викрадення чужого майна. Винний визнає суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх настання[16, с. 60].

Питання субєктивної сторони злочину та складу злочину досліджували у своїх працях В.І. Борисов, Б.С. Волков, П.С. Дагель, В.П. Ємельянов, Г.А. Злобін, О.М. Ігнатов, Л.М. Кривоченко, Б.С. Никифоров, О.І. Рарог, М.В. Семикін та інші, але деякі питання досі залишаються дискусійними, їх вирішення має пряме відношення для характеристики субєктивної сторони розбою [10, с. 98].

 

2.1 Субєктивна сторона розбою.

 

Субєктивна сторона розбою, передбаченого ст.187 КК України та деякими іншими статтями КК, характеризуються низкою особливостей, зумовлених тим, що цей базовий склад злочину передбачений в кримінальному законі як формальний усічений склад, тобто, відповідно до конструкції цього злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоровя особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. А при розгляді розбою як конкретного акту вольової поведінки людини, вчиненого в реальній дійсності, вказується на те, що цей злочин складений, оскільки складається з двох взаємоповязаних злочинних діянь, а саме: насильства над особою і заволодіння чужим майном, які утворюють один, одиничний злочин [10,с.98].

Законодавство України визначає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише та особа, яка винна у скоєнні злочину, тобто умисно або через необережність скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

У юридичній літературі прийнято, характеризуючи субєктивну сторону розбою, вказувати на те, що при вчиненні цього злочину вина може виражатися лише у формі прямого умислу. При цьому зазвичай вказується, що винний повинен визнавати суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачати суспільно небезпечні наслідки цих діянь і бажати їх настання.

Розбій складається з посягання на власність і посягання на особу. Така направленість, розбійних діянь викликає необхідність проаналізувати характер психічного відношення винних до кожного з посягань.

Прямий умисел по відношенню до власності виражається у тому, щоб протиправно вилучити чуже майно.

Крім визнання суспільної небезпечності факту вилучення чужого майна, субєктивна сторона розбою характеризується наявністю у субєкта корисливої мети, яка проявляється у тому, щоб обернути викрадене майно у свою користь.

Ця мета досягається у результаті протиправного вилучення чужого майна. Злочинець при розбої свідомо обирає насильницький спосіб вилучення майна, який сам по собі утворює посягання на інший обєкт особу.

Психічне ставлення особи до насильства, яке застосовується нею по відношенню до потерпілого, має дещо інше значення. Якщо мета заволодіння майном повністю охоплює особу і вона стрімко намагається її досягти, то в насильстві злочинець баче лише засіб для досягнення цієї мети.

Досить рідко особи, які скоюють розбійні напади, скоєння шкоди здоровю потерпілому вважають для себе не менш значимим, ніж заволодіння майном потерпілого. Це може мати місце тоді, коли, наприклад, розбій вчиняє особливо небезпечний рецидивіст, впевнений у тому, що будь-який «гуманізм» по відношенню до жертви недопустимий, що потерпілого потрібно знищити, так як він може допомагати при викриттю злочину.

Частіш за все насильственний спосіб заволодіння майном обирається злочинцем не у звязку з тим, що заподіяння шкоди потерпілого для нього настільки ж бажане, як і заволодіння майном, а тому, що в даній обстановці цей спосіб здається йому найбільш надійним засобом досягнення поставленої мети.

Однак у теорії кримінального права при аналізі прямого умислу прийнято вважати, що бажання наслідків має місце не лише у тому випадку, коли вони розглядаються винним у якості кінцевої мети злочинної діяльності, але і в тому, коли винний розглядає їх у якості необхідного елементу досягнення цього кінцевого результату.

Такого розуміння «бажання» настання суспільно небезпечних наслідків не виключає необхідність дослідити можливі відтінки вольового та інтелектуального елементів прямого умислу по відношенню до насильства, оскільки виявлення особливостей психічного відношення особи до застосованого ним насильства дозволяє більш точно визначати ступінь суспільної небезпеки винного.

Матеріали для дослідження субєктивної сторони розбою повинні черпатися з оцінки обєктивних властивостей використаного злочинцем насильства. Це стає особливо зрозумілим, якщо розглядати окремо відношення винного до фізичного та психічного насильства. При розбої, поєднаним з фізичним насильством умисел винного нерідко буває неконкретизованим. Застосовуючи насильство і усвідомлювати можливість спричинення потерпілому небезпечних для здоровя пошкоджень, винний не завжди ясно уявляє себе, якими конкретно можуть виявитися ці пошкодження. Частіше за все це буває при насильницьких діяннях, які виражаються у побитті потерпілого, коли ступінь тяжкості тілесних пошкоджень залежить від кількості та сили ударів, від фізичної сили і стану здоровя потерпілого і ряду інших обставин, при яких вчиняється злочин.

При неконкретизованому умислі відповідальність винного визначається по результатам, які настали. Як розбій кваліфікуються насильницькі діяння, які підпадають під ознаки насильства, небезпечного для життя та здоровя.

Залежність кваліфікації діянь винного від результату який настав може бути пояснена тим, що винні, хоча і не уявляють собі розмір шкоди, який може бути причинений потерпілому, завжди усвідомлюють небезпечність своїх насильницьких діянь для здоровя потерпілого взагалі та застосування їх, як би заздалегідь миряться з будь-яким наслідком.

Як зазначалося вище, у випадках застосування насильства, небезпечного для життя, діянь винних кваліфікуються як розбій і в тому випадку, коли насильницькі діяння не заподіяли потерпілому ніякої шкоди. Притягнення до відповідальності за розбій незалежно від результату насильства в цих випадках мотивується тим, що застосовуючи таке насильство, злочинець не може не віддавати собі явний звіт у небезпеці своїх діянь для життя потерпілого.

При розбої, поєднаним з фізичним насильством, усвідомлення суспільної небезпечності наставших або тих, що можуть настати наслідків завжди співпадає з усвідомленням винним соціальної небезпеки своїх діянь. Цінність і важливість таких благ, як життя і здоровя, настільки явні та зрозумілі будь-якому, що у випадках застосування небезпечного для життя чи здоровя фізичного насильства не можуть мати місця сумніву злочинця або недостатньо ясне розуміння дійсної суспільної небезпечності скоєних ним діянь.

При розбої поєднаним з психічним насильством, інтелектуальне і вольове відношення особи до застосованої нею загрозою може відрізнятися. Звичайно, особи, які погрожують потерпілому зброєю або іншими предметами, які можуть спричинити тяжку шкоду здоровю, як правило, не менш небезпечні, ніж ті, котрі без попередніх погроз починають застосовувати фізичне насильство. Практика показує,що озброєні злочинці не рідко застосуванню фізичного насильства передують погрози, котрі негайно реалізують, звернувши увагу на тому, що вони не призводять до впливу на жертву.

Однак зустрічаються і такі випадки, коли винний, використовуючи погрозу, розраховує досягти заволодіння майном потерпілого, впливаючи виключно на його психіку,не маючи дійсно наміру причиняти шкоду.

Такі особи не завжди достатньо явно усвідомлюють соціальну небезпечність своїх діянь, оскільки вважають, що шкоди потерпілому вони не заподіяли і не збирались заподіювати, а лише злякали потерпілого.

Однією з підстав кваліфікації таких діянь, як розбій, являється усвідомлення винним того, що потерпілий сприймає погрозу, як реальну та не буде сперечатися заволодінню цим майном. Про таку свідомість винний може виявити характер самої загрози, а також обстановка скоєна злочинцем злочину. Наприклад, застосування психічного насильства декількома особами, скоєне в пізній час у безлюдному місці, не може не викликати у винних усвідомлення того, що навіть заявлена ними словесна погроза, не підкріплена демо

Лучшие

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 > >>