Суб'єктивна та об'єктивна сторони розбою

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



найти відображення у кваліфікації діянь винного не лише як крадіжки або грабежу, але і грабежу.

Отже фізичне насильство можна визначити як суспільно небезпечний, протиправний, активний вплив на організм людини, який являє собою небезпеку для життя або здоровя, скоєне проти його волі і застосоване у ролі засобу заволодіння чужим майном [9, с. 83-85].

Насильство при розбої може виражатися в погрозі застосування насильства, небезпечного для життя і здоровя потерпілого у випадку якщо він не передасть майно або не дасть згоди на його вилучення. Погроза насильством являється засобом впливу на психіку потерпілого і направлена на те, щоб примусити потерпілого підкоритися злочинним вимогам.

Обовязковою ознакою психічного насильства при розбої є необхідність такого сприйняття потерпілим застосованої до нього погрози, коли вона уявляється йому здійсненою насправді. Ефективність погрози, яка сприймається потерпілим як реальної, не стає меншою при відсутності обєктивних ознак, необхідних для її виконання. У звязку з цим розбій утворює і така погроза, яка хоча обєктивно і не може бути реалізована, але яку потерпілий вважає у майбутньому реалізованою.

Визнання подібного роду погрози розбійним посяганням може бути обумовлено тим, що по ступеню впливу на психіку потерпілого погроза макетом або іншими предметами, які володіють зовнішньою схожістю зі зброєю, рівноцінна погрозі справжньою зброєю, а це означає, в тій же мірі, що і використання справжньої зброї, допомагає досягненню злочинного результату.

Для того щоб визнати, що застосоване злочинцем психічне насильство виразилося у порозі небезпечним для життя і здоровя насильством, не обовязково, щоб ця погроза виражалась у демонстрації зброї або заміняючи її предметів. Важливо лише встановити, що в тій обстановці, у котрій було скоєно злочин, така погроза могла впевнити потерпілого, що злочинець готовий вчинити над ним розправу. Психічне насильство при розбої може виражатися в погрозі зґвалтування, застосованим в цілях заволодіння майном потерпілої. Така погроза по ступені ефективності може бути прирівняна до погрози тяжкою шкодою, так як може оказати настільки сильний вплив на свідомість потерпілої, що вона сама передасть злочинцю потрібне майно.

Насильство може бути застосоване не лише по відношенню до власника майна або осіб, яким майно передане у володіння, користування або під охорону, але також і у відношенні до інших осіб, які випадково зявилися на місті скоєння злочину, і які намагаються чинити опір виїмки чужого майна [5, с. 18-21].

Цілком зрозуміло, що будь-яке, навіть саме незначний розлад здоровя обумовлює деяку небезпеку для життя потерпілого. Однак говорячи про поняття розбою о насильстві, небезпечним для життя, законодавець має на увазі таке насилля над потерпілим, яке створює безпосередньо загрозу його життю.

Таким насильством являються спроба задушення, викидання зі значної висоти, виштовхування на ходу з поїзда або інших транспортних засобів і деякі інші насильницькі дії. Навіть якщо в результаті такого насильства, застосованого з метою заволодіння чужим майном, і не причиняється шкоди здоровю потерпілого, скоєне повинно кваліфікуватися як розбій, оскільки у цих випадках реальна небезпека для життя потерпілого в момент застосування насильства неминуча.

У звязку із зясуванням поняття насильства виникає зацікавленість питання про кваліфікацію випадків заволодіння чужим майном шляхом застосування до потерпілого одурманюючих речовин. В теорії кримінального права це питання вирішується по-різному. А.А.Піонтновський і деякі інші автори висловлюють думку, що не може бути складу розбою в діяннях злочинців, які дають своїй жертві одурманюючу речовину, щоб, користуючись неусвідомленим станом потерпілого, викрасти його майно. Таке рішення цього питання обумовлюється тим, що у випадках застосування одурманюючих речовин відсутнє усвідомлення потерпілим факту застосування над ним насильства.

Іншу точку зору висловлюють А.Ч.Ігнатов та М.Б.Гугучія. на їхню думку, будь яке застосування одурманюючих речовин до потерпілого з метою заволодіння його майном повинно розглядатися як розбій. Ця позиція являється найбільш вірною. Стосовно діючого кримінального законодавства ця точка зору уточнюється тим, що для кваліфікації подібних діянь, як розбою, необхідно, щоб застосовуючи злочинцем одурманюючі речовини були небезпечними для життя або здоровя потерпілого. Застосування впливу на потерпілого шляхом застосування сильних одурманюючих або отруйних речовин по тяжкості шкідливості, яку може бути причинено здоровю потерпілого, не відрізняється від застосування небезпечного для здоровя фізичного насильства.

Що ж стосується відсутності усвідомлення потерпілим факту застосування по відношенню до нього одурманюючих речовин, то і ця обставина не може виключити відповідальності за розбій. У судовій практиці не рідко бувають такі випадки, коли злочинець, розраховуючи застати потерпілого зненацька і тим самим забезпечити більшу надійність досягнення злочинної мети, скоює напад із засади, по відношенню до сплячих, нетверезих та інших осіб, неспроможних с силу яких-небудь причин застосувати опір. І хоча у всіх цих випадках також відсутнє усвідомлення потерпілим того,що відбувається, ті ж автори не відмовляються від того, що такі діяння повинні кваліфікуватися як розбій.

Більш обережним підходом до кваліфікації діянь повинен мати місце в тих випадках, коли безпорадний стан потерпілого досягається шляхом споювання його алкогольними напоями. Відповідальність за розбій у подібних випадках може наступати лише тоді, коли потерпілого змусили вжити алкоголь насильно (наприклад, шляхом погрози). У випадках добровільного вживання алкогольних напоїв відповідальність за розбій виключається [5, с.16-18].

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про злочини проти власності від 06.11.2009 року № 10 застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоровя чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоровя потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровя або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати яр розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків [4, п.10].

Особливістю обєктивної сторони розбою являється те, що законодавець визнає цей злочин закінченим з моменту застосування насильства до потерпілого, незалежно від того, викрав злочинець майно чи ні.

У всіх випадках, коли діяння винних містять в собі елементи фізичного чи психічного насильства, небезпечних для життя і здоровя, застосованого з метою заволодіння майном потерпілого, відповідальність повинна наступати за закінчений розбій навіть при умові, якщо в силу випадково змінених обставин або активного опору потерпілого, злочинцю не вдалося довести злочинний намір до кінця.

Розбій буде мати місце і тоді, коли злочинець почав таємне або відкрите викрадення чужого майна без насильства, застосовує насильство у процесі виїмки майна для того щоб остаточно заволодіти ним.

Безпосередній звязок насильства і викрадення майна при розбої є у причинному звязку викрадення від застосування насильства. Оскільки заволодіння майном не являється обовязковим елементом складу розбою, встановлення причинного звязку необхідне лише в тих випадках, коли злочинцю вдалося довести злочинний намір до кінця.

Щодо місця, часу і способу вчинення злочину являють собою сукупність конкретних умов, в яких здійснюється злочинне діяння та наступає злочинний результат, вони надають суттєвий вплив на скоєне діяння, направляють розвиток причинного звязку, обумовлюють характер і ступінь тяжкості наставши шкідливих наслідків.

Встановлення міста, часу, способу скоєння розбоїв дозволяє виявляти обставини обєктивного характеру, які сприяють їх вчиненню. Виявлення цих обставин, їхнє узагальнення та аналіз дозволяють виробити загальні і приватні заходи, направлені на усунення злочинів [5, с.26].

Отже під нападом у складі розбою слід розуміти, як правило, раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним. За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку від крадіжки, з іншого від грабежу.

Напад органічно повязаний з фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер виступає способом заволодіння майном, або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого, а й внутрішні, а також інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоровя потерпілого. У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоровя особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не охоплюється складом розбою. Такі дії винного, залежно від обставин справи, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти життя та здоровя особи або злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та обєднань громадян.

Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, пере