Суб’єкти цивільного права

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



я своїх дій та (або) керувати ними.

Такі справи розглядаються у судовому порядку з обовязковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст. 237 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

За ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому нездатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 237 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сімї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, повязана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 122 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоровя, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 239 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі запитання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу ?

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними ?

Статтею 40 ЦК встановлюється, що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. При цьому у випадку, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Слід мати на увазі, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розвязанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 236 -241 ЦПК України. Водночас зі спором про цивільне право питання про недієздатність громадянина суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.

Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

від імені останнього укладає угоди опікун (п. 3. ст. 41 ЦК). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, повязані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

За ст. 1203 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобовязаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обовязок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього немає майна, достатнього для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю потерпілого, частково або у повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. У свою чергу у п. 2 ст. 41 ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа субєктів права, тому що є правоздатним. Це пояснюється наявністю у нього певних матеріальних та інших потреб, які вимагають задоволення, а також взаємозвязком інтересів душевнохворих і недоумкуватих з інтересами інших осіб та держави.

За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоровя, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд

s