Безробіття як макроекономічна проблема

  Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003 Постанова Кабінету Міністрів

Безробіття як макроекономічна проблема

Курсовой проект

Экономика

Другие курсовые по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией
ного ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом;

б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и1 и0=1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.[9]

Проте циклічне безробіття це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

Недавні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.

3. Шляхи підвищення економічної активності безробітного населення України

 

Ще в 50-х роках у так званій "шведській моделі" (або моделі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають в часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому; таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригування обсягу додають йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних "вузьких місць". На відміну від цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов'язаної з ним системи фінансової допомоги.

Велике значення для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій. Нині підприємці мотивуються надавати відповідну інформацію тільки штрафами за невиконання цієї вимоги. Світовий же досвід доводить, що значно більш ефективним е застосування стимулюючих механізмів: можливість на пільгових умовах публікувати рекламу в засобах інформації, що належать службам зайнятості, або розміщати її в приміщеннях служб; забезпечення.

Дуже дієвим механізмом активізації безробітного населення є сприяння додатковій тимчасовій зайнятості безробітних.

Організація тимчасових робіт є важливим напрямом соціального захисту безробітних, оскільки дозволяє з одного боку забезпечити їм більш прийнятний рівень добробуту, виплачуючи певну винагороду за суспільно корисну діяльність, а з другого протидіє соціальній дезадаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості протягом тривалого періоду. Проте, тимчасові роботи мають не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Програми громадських робіт відносять до активної політики зайнятості. Оскільки організація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони орієнтовані), цей напрямок політики ринку праці, безумовно, є елементом активної політики. Але треба мати на увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість, що жодна людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасивною політикою.

На додаток треба звернути увагу на позицію світового банку, який розглядає участь в громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активності безробітного, як можливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю. Фактично цю ідею реалізовано в Білорусі, при чому в ряді випадків для уникнення психологічного дискомфорту осіб, які раніше мали досить високий соціальний статус, їх залучають для участі в громадських роботах в інших населених пунктах.

Окремим видом тимчасових робіт є так звані "інтервенційні роботи", поширені зокрема в Польщі. Це роботи, спрямовані на виконання конкретного завдання (зазвичай, ремонтного чи будівельного характеру), обмежені не в часі, а в обсязі робіт, які фінансуються і організуються за загальною схемою громадських робіт.

Організація сезонних робіт, не постійний але ефективний у деяких випадках метод вирішення проблеми зайнятості. Цей напрям є особливо вдалим при направленні безробітних на сільгоспроботи. Як свідчить практика, люди часто погоджуються на такого роду роботу навіть за умови отримання винагороди у натуральній формі.

Тимчасове працевлаштування в державному секторі поширене в критичних випадках у Швеції і є досить дорогим напрямом політики ринку праці. Як правило, до таких дій вдаються у випадках необхідності допомоги особам з обмеженою працездатністю, безробітним більше 1 року та особам, що повернулися з міст позбавлення волі.

За умов значного перевищення пропозиції над попитом, що дуже характерно для економіки України, виникає потреба в заходах щодо скорочення сукупної пропозиції на ринку праці. Можливі три напрями впливу на сукупну пропозицію на ринку праці:

  • зниження припливу робочої сили на ринок праці;
  • стимулювання відпливу робочої сили;
  • перерозподіл робочого часу і робочих місць між зайнятими.

Зниження припливу робочої сили на ринок праці може забезпечуватися за рахунок:

  • зменшення припливу молоді через розширення програм загальноосвітньої та професійної підготовки зі збільшенням термінів навчання;
  • збільшення в закладах освіти місць з денною формою навчання і скорочення місць з вечірньою формою;
  • підвищення розмірів стипендій студентам денної форми навчання;
  • збільшення допомоги й тривалості відпусток жінкам для догляду за дітьми, надання їм пільг при нарахуванні трудового стажу;
  • збільшення пенсій інвалідам, особам, які за ними доглядають;
  • збільшення допомоги по безробіттю та запровадження системи страхування по безробіттю;
  • надання можливості отримання нетрудового доходу від використання нерухомості, цінних паперів та ін.

Стимулювання відпливу робочої сили з ринку праці може здійснюватися в такі способи:

  • зниження віку виходу на пенсію або стимулювання дострокового виходу на пенсію, а також збільшення її розмірів. Першу частину цього заходу передбачено Законом України "Про зайнятість населення" для працівників, вивільнених з підприємств, організацій та установ у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією або змінами у виробництві та організації праці. Реалізація другої частини заходу в сучасних умовах практично унеможливлюється через відсутність достатніх коштів;
  • введення вікового цензу для деяких професій;
  • обмеження одночасного отримання пенсій і заробітної плати;
  • введення практики надання навчальних відпусток працюючим особам;
  • надання можливості організації власного бізнесу всім бажаючим.

Перерозподіл робочого часу і робочих місць здійснюється з метою зменшення пропозиції на ринку праці при тій самій кількості зайнятих. Стимулювати працівників переходити на часткову або тимчасову зайнятість можна за рахунок таких самих видів соціального забезпечення, розмірів відпустки та інших соціальних гарантій, що й для повністю зайнятих працівників, забезпечення гарантованого мінімального рівня заробітної плати, збільшення тривалості щорічних відпусток і скорочення тривалості робочого дня й робочого тижня.

Водночас як на етапі ринкової трансформації економіки України, так і на очікуваному етапі функціонування ринкової економіки можливе використання методів скорочення попиту на робочу силу та методів збільшення індивідуальної пропозиції. Так, у трудодефіцитних регіонах України виникають економічні ситуації, за яких потрібно використати методи скорочення попиту на робочу силу, зокрема:

  • встановлення додаткових податків за використання робочої сили;
  • жорстку кредитну політику;
  • встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за найм працівників певної категорії;
  • зниження інвестицій;
  • скорочення або відміну гнучких форм зайнятості тощо.

Найдієвішим методом збільшення індивідуальної пропозиції є підвищення якості останньої, а отже, і конкурентоспроможності. З цією метою потрібно забезпечити:

  • організацію профпідготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації працюючих та безробітних;
  • надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників;
  • розробку спеціальних програм підвищення конкурентоспроможності окремих груп населення на ринку праці.

Зауважимо, що заходи, спрямовані на збільшення індивідуальної пропозиції на ринку праці, автоматично збільшують і сукупну пропозицію. Крім того, потенційно обсяг сукупної пропозиції може збільшитися в разі збільшення народжуваності та зменшення смертності населення, підвищення віку виходу на пенсію і т. п. Однак зазначені методи можуть бути задіяні тільки після збільшення попиту на робочу силу.

Досвід України свідчить, що скласти більш-менш правильний прогноз пропозиції робочої сили за всіма її елементами, а надто прогноз поточної пропозиції, зокрема безробіття, не дуже просто. Крім того, на різних етапах ринкової трансформації економіки України держава може застосовувати різноманітні підходи до формування сукупної пропозиції робочої сили. Зокрема, на етапі кризового стану економіки доцільно створювати організаційно-правові перепони на шляху руху робочої сили з потенційних

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 >