Але таких сміливих проповідників ситого благополуччя в ту добуржуазну добу було не так уже й багато. Навіть відомі київські багатії не виставляли на людські очі свої достатки. У середовищі, в якому вони жили, це могло викликати лише осуд, бо українське міщанство тривалий час дотримувалось ідеалів поміркованого, скромного і простого життя. Його пуританство пояснюється історичними обставинами, і насамперед тим, що населення міст єдналося в цехи, які за своїм устроєм мали багато спільного з церковними братствами. Тут високо цінувалися громадянські доброчинності, готовність жертвувати в імя громади, бути скупим щодо себе, але щедрим, коли йшлося про віру, Вітчизну, національну культуру, бідних одновірців. У такому психологічно активному, але не досить освіченому, середовищі відданість традиціям нерідко межує з консерватизмом. Адже завжди легше відкинути якусь новацію, аніж передбачити усі її можливі наслідки.
В своїх шуканнях сенсу життя мислителі XVII століття Л. Баранович зі своїми пуританськими віршами, К. Сакович і його дивні філософеми, йшли від ідеалу земних насолод своїх попередниікв доби Ренесансу до нового, одухотвореного, християнського аскетизму.
Наведених прикладів, мабуть, уже досить, аби дійти висновку, що в XVII столітті надійних механізмів психологічного захисту від світоглядних штормів у науці не було. Вони лише починали формуватись і відпрацьовуватись і не могли оберегти душі людей від іржі зневіри, а літературних героїв - від філософського самогубства.
Тоді ж, у XVII столітті, у філософів Східної та Західної Європи виникає також інтерес до поєднання формальної логіки, математичного мислення з живою цікавістю до загадкових явищ, зокрема видінь, одкровень, що виникають поза нашим бажанням, ніби несамохіть, у забутті, дрімоті, мріях, наяву або у снах. Виразні сліди захоплення тлумаченням підсвідомо-сновидних символів у стародавньому Києві знаходимо, наприклад, у першому східнословянському підручнику з філософії (1620 р.), написаному поетом К. Саковичем. Він вважає, що уві сні триває активна робота мозку, і саме в цей час створюються надзвичайно сприятливі умови для розвитку думок, бо, вночі думка звільняється від усіх денних турбот, повязаних із зовнішніми чуттями, й може вільніше розглядати ті речі, які вона вдень мислила розібрати, але через різні перешкоди в той час, коли їх сприймала, не моглацезробити.
Таким чином сновидіння - також мислення, але таке, що оперує загадковими і неясними для розуму образними формами. У Трактаті про душу (1625 р.) К. Сакович знову висловлює характерну для мислителя доби Бароко думку, що сновидна фантазія - частина аналітичної діяльності мозку і має багато спільного з логічним мисленням: Сприйняті фантазією подібності, послані загальним чуттям, в ній міцніше затримуються, і уважніше випробовуються. Не лише вдень, а й уночі, вві сні вона розбирає ці подібності й відтворює багато спільних речей, особливо коли подібності приходять до неї від чуттів, афектованих або любовю, або страхом. І далі - дивовижне спостереження, що випереджає на 200 років думку І. Франка про подібність виявів фантазії у сновидіннях і поетичній творчості. Звідси поети, створюючи фантазії, понавигадували числених нечуваних і небувалих химер, ахеронів, церберів.
У віршах самого К. Саковича важко знайти фантасмагоричні сюжети й образи. Очевидно, він мав на увазі не себе й свої поетичні твори. Певна химерність і вишукана умовність були властиві поетичному мисленню його друга Мелетія Смотрицького. Він - цілком можливий адресат наведених слів. Але найкраще було б проілюструвати їх віршами І. Орновського. Знайомлячись з його віршем-трактатом Піднесення, одразу потрапляєш в атмосферу філософської думки XVII століття. Складається враження присутності на якомусь типовому для того часу диспуті (у даному разі - самого поета зі слухачем курсу філософії Києво-Могилянського колегіуму, небожем гетьмана Мазепи, Іваном Обідовським) з проблем раціоналізму. Що твердить співрозмовник поета, невідомо, а от сам він розвиває відому тезу Бекона і Локка, згідно з якою розум сам собі створює всілякі труднощі.
Важко переоцінити історичне значеня віршів І. Орновського. Перед нами - перші кроки української фантасмагоричної поезії, яка охоче використовує архетип пташиного сприйняття світу, що дрімає в глибинах підсвідомості. Такий стиль поетичного мислення утворюється завдяки поєднанню образної продуктивності сну й поетичної творчості і реалізується, як правило, у творах умовно-фантастичного чи міфо-поетичного жанру.
У XVII столітті такі фантасмагорії, як у Орновського, зустрічаються не часто. А от у XVIII столітті мотив уявного ширяння серед хмар у момент осяяння був уже досить популярний в українській поезії, що свідчить про підсилення в ній фантастичного начала. Те, що еволюція йшла в цьому напрямку, засвідчує, зокрема, й Поетика М. Довгалевського, де серед настанов щодо написання ліричних творів знаходимо й таку: Десятий спосіб: якщо поет пише, що він завдяки якомусь невідомому був спрямований або піднесений до небес і не знає, де він, що говорить, що бачить. Цей спосіб написання од є найкращим і найбільше поширенним. Отже, на початку XVIII століття ірраціональний стан імітувався чи викликався цілком свідомо. Він став просто літературним прийомом. Тоді ж, у XVIII столілтті, зловживання ним з боку тих, хто перетворював поезію на піднесене марнослівя викликало протести й кпини з боку літераторів. Так, звертаючись до музи в Оді на перший день травня 1761 року, юний поет-класицист Ігнатій Максимович просить її покинути тьму глибоку (царство Ереба, підсвідомості) й цуратися демонічно окрилених поетів. Він пише так:
Не бійтеся тих, хто вище грому
В зеніт намірився летіть
І сподівається при тому,
Що може витримать політ.
З тобою ті не будуть знатись,
Що в небі хочуть потоптатись,
У мирі хай тебе лишать!
А забажай дружити з нами,
Ми власними живем трудами,
Отож нам гуслі приладнать.
Таким чином, можна визначити певну хронологію розвитку в українській поезії мотиву демонічного ширяння в захмарному світі, осяянь і фантасмагоричних видінь.
- 1693 рік. Книжка Івана Орновського Слеза дорогого каміння. Перші блискучі зразки ліричної фантасмагорії.
- 1736-1737 роки. Курс лекцій з поетики Митрофана Довгалевського, що засвідчив величезну популярність фантасмагоричного способу написання ліричих творів.
- 1761 рік. Ода на перший день травня 1761 року. Сатиричні випади молодого поета-класициста на адресу любителів демонічних осяянь у поезії. Новий «ясний і гармонійний» художній смак починає боротьбу з тьмою глибокою поетики Бароко.
Література
%20/%20%d0%97%d0%b0%20%d1%80%d0%b5%d0%b4.%20%d0%9c.%20%d0%91%d0%b0%d0%b6%d0%b0%d0%bd%d0%b0.%20-%202-%d0%b3%d0%b5%20%d0%b2%d0%b8%d0%b4.%20-%20%d0%9a.,%201974-1985.">Українська радянська енциклопедія <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F> / За ред. М. Бажана. - 2-ге вид. - К., 1974-1985.
%20/%20%d0%92%d1%96%d0%b4%d0%bf%d0%be%d0%b2%d1%96%d0%b4%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%b8%d0%b9%20%d1%80%d0%b5%d0%b4%d0%b0%d0%ba%d1%82%d0%be%d1%80%20%d0%92%d0%b0%d0%bb%d0%b5%d1%80%d1%96%d0%b9%20%d0%a1%d0%bc%d0%be%d0%bb%d1%96%d0%b9%20<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>.%20-%20%d0%9a.:%20%d0%9b%d0%b8%d0%b1%d1%96%d0%b4%d1%8c,%201997.">Малий словник історії України <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8> / Відповідальний редактор Валерій Смолій <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>. - К.: Либідь, 1997.
Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957
Алпатов М. В. Всеобщая история искусства, т. 2. М.-Л., 1949
Вельфлин Г. Ренессанс и барокко. Пер. с нем. СПБ, 1913
История русского искусства, т. 1. М., 1957
Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР. К., 1956
Виппер Б.Р."Архитектура русского барокко", М, "Наука", 1978.
