Современная экономическая мысль

Методическое пособие - Экономика

Другие методички по предмету Экономика

Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



Відповідно до теорії Лаффера підвищення податків до відповідного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, тому що воно не підриває стимулів до економічної й інвестиційної активності (зона 1). За межами цієї зони знаходиться так називана заборонена зона оподатковування. Податкові ставки в цій зоні не стимулюють підприємців до збільшення обсягів виробництва й інвестицій. Таким чином, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету. Вплив зниження податків на економічні процеси по Лафферу виражається у:

зростанні податкової бази внаслідок розширення виробництва;

поліпшенні розподілу капіталу по сферах економіки;

скороченні випадків відхилення від сплати податків.

В реальних економічних умовах достатньо складно визначити розмір максимальної податкової ставки - межу податкового рівня. Проте можна виділити ситуації, що свідчать про досягнення критичної точки оподатковування:

падіння або непропорційно вільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

зниження темпів економічного зростання, реальними прибутками населення, погіршенні стану інвестицій;

зростання тіньового сектора економіки.

2. Слід уникати подвійного (багатократного) обкладення податками (наприклад, перехід від податку з обороту до податку на додану вартість);

3. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників і організацій, що збирають податки. Тобто, оподатковування повинно здійснюватися з мінімальними адміністративними витратами (утримання податкових служб, ведення документації, проведення консультацій і т.д.).

4. Податкова система повинна бути гнучкою, легко адаптуватися до змін економічних і соціально-політичних умов.

5. Відповідати критерію "фіскальної достатності", тобто прибутки державного бюджету повинні бути достатніми для розумних потреб держави.

6. Включати систему штрафів і санкцій для неплатників. Необхідно сформувати такий підхід, який би показав, що несплата або невчасна сплата податків є менш вигідною, ніж своєчасне виконання податкових зобовязань перед податковими органами.

Існують різноманітні погляди на оптимальне оподатковування. Так, англійський економіст А. Селдон вважав, що податки повинні сплачувати ті особи, що одержують від держави суспільні товари і послуги. Трансфертні платежі з державного бюджету повинні бути формою повернення податків. Податки, що сплачують підприємці, призводять до зростання витрат на виробництво, інфляції, зниження продуктивності праці. Тому необхідно звільнити підприємців від державних податків - це крайня точка зору.

Найбільш зваженою є точка зору, відповідно до якої справедливість в оподатковуванні досягається тоді, коли платники, що одержують великі прибутки, сплачують великі податки (прогресивне оподатковування), а платники, рівні у всіх аспектах, оподатковуються податками за єдиними правилами.

 

6.3. Державний бюджет. Державний борг

 

Державний бюджет - це підлягаюча перерозподілу частина національного доходу. Державний бюджет - найбільший централізований грошовий фонд, що знаходиться в розпорядженні уряду (головний фінансовий план держави).

Бюджет організований як баланс прибутків і витрат за звітний період. Головну роль у всіх країнах грає загальнонаціональний бюджет, поряд із яким існують обласні і місцеві бюджети (штатів, округів, міст і т.д.). Ряд статей державного бюджету має узвичаєний характер. До них належать наступні.

У видатковій частині

соціальна підтримка;

національна безпека;

субсидії окремим галузям;

витрати по управлінню й обслуговуванню державного боргу.

У прибутковій частині - це податки з населення і підприємств, акцизи, інші збори і державні позики.

Перевищення прибутків бюджету над його витратами утворює надлишок бюджету, що йде на покриття державного боргу.

Перевищення витрат бюджету над його прибутками формує дефіцит бюджету.

Д = G - T, (6.1)

 

де Д - дефіцит бюджету;

G - державні витрати;

T (tax) - податки та інші прибутки бюджету.

Коефіцієнт, що визначає "небезпеку" бюджетного дефіциту:

 

k = Д / ВВП 100%. (6.2)

 

Дефіцит державного бюджету не можна характеризувати як суто негативне явище. Так, представники кейнсіанської школи підтверджують, що помірний бюджетний дефіцит - це благо, тому що він дає можливість збільшити попит, що у свою чергу, стимулює національного виробника.

Розрізняють структурний та циклічний дефіцит бюджету.

Циклічний дефіцит викликаний циклічними спадами виробництва (дефіцит бюджету є негативним чинником).

Структурний - це дефіцит, що виникає в результаті свідомо прийнятих урядом заходів для збільшення державних витрат і зниження податків з метою запобігання спадам. Якщо такий дефіцит є результатом "здорової" державної політики щодо стабілізації економіки, то це є позитивним чинником.

Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється або за рахунок емісії, або за рахунок державних позик (зовнішніх і внутрішніх).

Емісія грошей здійснюється Національним банком за рішенням уряду. Проте емісія не повинна породжувати неконтрольовану інфляцію.

Існуючи та непогашені державні позики переростають у державний борг. Державний борг являє собою суму непогашених дефіцитів держбюджетів, накопичену за весь час існування держави.

Державний борг розділяється:

на внутрішній борг - заборгованість держави своїм громадянам;

зовнішній борг - заборгованість держави громадянам і організаціям інших країн.

Економічні наслідки державного боргу можна звести до чотирьох моментів:

необхідно обслуговувати зовнішній борг;

борги призводять до деякого витіснення приватного капіталу, що може обмежити подальше зростання економіки;

збільшення податків для обслуговування боргу призводить до падіння ділової активності;

перерозподіл прибутку йде на користь власників державних облігацій.

Під "управлінням державним боргом" розуміють сукупність дій держави, повязаних із вивченням конюнктури ринку позичкового капіталу, випуском нових позик і розробкою його умов, із виплатою відсотків по раніше випущених позиках, проведенням конверсій і консолідацією позик тощо.

Державні позики розміщаються двома способами:

у порядку підписки;

при посередництві банків (найбільш поширений).

Основні передплатники державних позик:

урядові установи;

комерційні банки;

страхові компанії;

промислові корпорації;

приватні інвестори та ін.

Погашення державних позик і виплата відсотків відбувається:

за рахунок бюджету;

шляхом рефінансування, тобто випуску нових позик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики.

Держава має право уточнювати умови позики. Зміна цих умов щодо прибутковості називається конверсією. Зміна щодо термінів називається консолідацією державного боргу (перетворення короткострокових облігацій на довго - або середньострокові).

 

6.4. Валютний курс та його регулювання

 

Особливості національної валютної системи визначаються ступенем розвитку (специфіки) економіки країни, а також ступенем розвитку зовнішньоекономічних звязків.

Національна валютна система (НВС) характеризується такими рисами:

національною валютною одиницею;

складом золотовалютних резервів;

паритетом національної валюти;

механізмом формування валютного курсу;

умовами оборотності валюти;

наявністю (відсутністю) валютних обмежень;

порядком здійснення зовнішньоекономічних розрахунків.

Ланкою між національніми валютними системами є валютний курс і паритет.

Паритет - співвідношення валют, відповідність їхньому золотому змісту. Паритет лежить в основі курсу валют і майже ніколи не збігається з валютним курсом.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Валютний курс формується під впливом численних факторів:

довгострокові: рівень продуктивності праці в тієї або іншій країні, довгострокові темпи зростання ВНП, місце і роль країни у світовій торгівлі;

середньострокові: стан платіжного балансу країни по поточних операціях, рівень процентних ставок по депозитах, різниця в темпах зростання внутрішніх цін у тих або інших країнах;

короткострокові: психологічні фактори.

Розрізняють:

вільнозмінний курс;

фіксований курс.

Вільнозмінний курс відбиває співвідношення попиту і пропозиції національної валюти. Його основу складає ринкова рівновага.

Фіксований курс припускає встановлення державою жорсткого курсу національної валюти. Наприклад, у державах-членах ЄС передбачається фіксація валютного курсу. Зміна курсу можлива тільки за взаємною угодою. Члени МВФ (понад 150 держав) у рамках політики коливання курсу не мають права маніпулювати валютним курсом і міжнародною валютною системою, якщо це призводить до порушення платіжного балансу або несумлінної переваги в конкуренції проти інших країн-членів.

В умовах платіжного дефіциту або падіння валютного курсу держава обирає одну з валютних стратегій.

1. Фінансування загального і платіжного дефіциту без змін валютного курсу.

2. Валютний контроль - уряд жорстко контролює всі угоди між країною й іншим світом (обмеження можливостей обміну валют).

3. Плаваючі валют