Системне програмне забезпечення

Информация - Компьютеры, программирование

Другие материалы по предмету Компьютеры, программирование

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



тифікаторів

 

Призначення й особливості побудови таблиць ідентифікаторів

Компілятор повинний мати можливість зберігати всі знайдені ідентифікатори і звязані з ними характеристики на протязі всього процесу компіляції, щоб мати можливість використовувати їх на різних фазах компіляції.

Для цієї мети у компіляторах використовуються спеціальні сховища даних, називані таблицями символів або таблицями ідентифікаторів.

Будь-яка таблиця ідентифікаторів складається з набору полів, кількість яких дорівнює числу різних ідентифікаторів, знайдених у вхідній програмі. Кожне поле містить у собі повну інформацію про даний елемент таблиці. Компілятор може працювати з однією або декількома таблицям ідентифікаторів їхня кількість залежить від реалізації компілятора.

У таблицях ідентифікаторів може зберігатися наступна інформація:

для змінних:

імя змінної;

тип даних змінною;

область памяті, звязана із змінною;

для констант:

назва константи (якщо воно є);

значення константи;

тип даних константи (якщо потрібно);

для функцій:

імя функції;

кількість і типи формальних аргументів функції;

тип результату, що повертається;

адреса коду функції.

Як правило, кожен елемент у вхідній програмі однозначно ідентифікується своїм іменем. Тому компілятору часто доводиться виконувати пошук необхідного елемента в таблиці ідентифікаторів по його імені, у той час як процес заповнення таблиці виконуються нечасто нові ідентифікатори описуються в програмі набагато рідше, ніж використовуються. Звідси можна зробити висновок, що таблиці ідентифікаторів повинні бути організовані таким чином, щоб компілятор мав можливість максимально швидкого пошуку потрібного йому елемента.

Найпростіші методи побудови таблиць ідентифікаторів

Найпростіший спосіб організації таблиці полягає в тому, щоб додавати елементи в порядку їх надходження. Тоді таблиця ідентифікаторів буде представляти невпорядкований масив інформації, кожна комірка якого буде містити дані про відповідний елементі таблиці.

Пошук потрібного елемента в таблиці буде в цьому випадку полягати в послідовному порівнянні шуканого елемента з кожним елементом таблиці, поки не буде знайдений придатний. Тоді, якщо за одиницю прийняти час, затрачуваний компілятором на порівняння двох елементів (як правило, це порівняння рядків), то для таблиці, що містить N елементів, у середньому буде виконане N/2 порівнянь.

Заповнення такої таблиці буде відбуватися елементарно просто додаванням нового елемента в її кінець, і час, необхідний на додавання елемента (Тз), не буде залежати від числа елементів у таблиці N. Але якщо N дуже велике, то пошук зажадає значних витрат часу. Такий спосіб організації таблиць ідентифікаторів є неефективним.

Пошук може бути виконаний більш ефективно, якщо елементи таблиці впорядковані (відсортовані) в прямому чи зворотному алфавітному порядку. Ефективним методом пошуку в упорядкованому списку з N елементів є бінарний або логарифмічний пошук. Символ, який варто знайти, порівнюється з елементом (N+l)/2 всередині таблиці. Якщо цей елемент не є шуканим, то ми повинні переглянути тільки блок елементів, пронумерованих від 1 до (N+l)/2-l, чи блок елементів від (N+l)/2+1 до N у залежності від того, менше чи більше шуканий елемент від того, з яким його порівняли. Потім процес повторюється над потрібним блоком у два рази меншого розміру. Так продовжується доти, поки або елемент не буде знайдений, або алгоритм не дійде до чергового блоку, що містить один чи два елементи (з якими уже можна виконати пряме порівняння шуканого елемента).

Тому що на кожнім кроці число елементів, що можуть містити шуканий елемент, скорочується наполовину, то максимальне число порівнянь дорівнює l+log2(N).

Недоліком методу є вимога впорядкування таблиці ідентифікаторів.

Таким чином, при організації логарифмічного пошуку в таблиці ідентифікаторів ми отримуємо істотне скорочення часу пошуку потрібного елемента за рахунок збільшення часу на розміщення нового елемента в таблицю. Оскільки додавання нових елементів у таблицю ідентифікаторів відбувається істотно рідше , ніж звертання до них, то цей метод варто визнати більш ефективним, чим метод організації невпорядкованої таблиці.

 

8. Призначення й особливості побудови таблиць ідентифікаторів

 

Хеш-функціею F називається деяке відображення множини вхідних елементів R на множину цілих невідємних чисел Z: F(r) = n, r R, n Z.

Існують різні варіанти хеш-функцій. Одержання результату хеш-функції хешування звичайно досягається за рахунок виконання над ланцюжком символів деяких простих арифметичних і логічних операцій.

Ситуація, коли двом чи більш ідентифікаторам відповідає те саме значення функції називається колізією.

Природно, що хеш-функція, що допускає колізії, не може бути прямо використана для хеш-адресації в таблиці ідентифікаторів.

Очевидно, що для повного виключення колізій хеш-функція повинна бути взаємно однозначна: кожному елементу з області визначення хеш-функції повинне відповідати одне значення з її множини значень, але і кожному значенню з множини значень цієї функції повинний відповідати тільки один елемент з області її визначення. Тоді будь-яким двом довільним елементам з області визначення хеш-функції будуть завжди відповідати два різні її значення.

Для рішення проблеми колізії можна використовувати

s