Системне програмне забезпечення

Информация - Компьютеры, программирование

Другие материалы по предмету Компьютеры, программирование

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



мпютера

 

 

 

Рис.1. Память і відображення

 

В загальному випадку відображення відбувається в два етапи: спочатку системою програмування, після чого операційною системою (використовуючи спеціальні модулі управління памяттю і відповідні засоби обчислювальної системи.) Між цими етапами звертання до памяті мають форму віртуальної або логічної адреси. При цьому можна сказати, що множина всіх допустимих значень віртуальної адреси для деякої програми визначають її віртуальний адресний простір або віртуальну память. Віртуальний адресний простір насамперед залежить від архітектури процесора і від системи програмування, при цьому практично не залежить від реального обєму фізичної памяті компютера.

Термін віртуальна память фактично відноситься до систем, які зберігають віртуальні адреси під час виконання. Так як друге відображення здійснюється в процесі виконання задачі, то адреси фізичних комірок можуть змінюватися.

Просте неперервне розподіленння і

розподілення з перекриттям (оверлейні структури)

Просте неперервне розприділенння - це найпростіша схема, відповідно до якої вся память умовно може бути розділена на три частини:

область, яку займає операційна система;

область, у якій розміщується задача, що виконується;

незайнята нічим (вільна) область памяті.

Будучи найпершою схемою, вона і сьогодні досить розповсюджена. Ця схема припускає, що ОС не підтримує мультипрограмування, тому не виникає проблеми розподілу памяті між декількома задачами. Вся область памяті при цьому - неперервна, що полегшує роботу системи програмування.

Щоб для задач відвести як можна більший обсяг памяті, операційна система будується таким чином, що постійно в оперативній памяті розташовуєся тільки найбільш потрібна її частина. Цю частину ОС називають ядром. Решта модулі ОС можуть бути звичайними диск-резидентними (чи транзитними), тобто завантажуватися в оперативну память тільки по необхідності, і після свого виконання знову звільняти память.

Така схема розподілу спричиняє два види втрат обчислювальних рерсів - втрата процесорного часу, тому що процесор простоює, поки задача очікує завершення операцій введення/виведення, і втрата самої оперативної памяті, тому що не кожна програма використовує всю память, а режим роботи в цьому випадку однопрограмний.

Якщо є необхідність створити програму, логічний (і віртуальний) адресний простір якої повиний бути більше, ніж вільна область памяті, чи навіть більше, ніж весь можливий обсяг оперативної памяті, то використовується розподіл з перекриттям (так звані оверлейні структури).

Цей метод розподілу припускає, що вся програма може бути розбита на частини - сегменти. Кожна оверлейна програма має одну головну частину (main) і кілька сегментів (segment), причому в памяті машини одночасно можуть знаходитися тільки її головна частина й один чи декілька сегментів.

Поки в оперативній памяті розташовуються сегменти, що виконуються, решта знаходяться в зовнішній памяті.

Розподіл статичними і динамічними розділами

Для організації мультипрограмного режиму необхідно забезпечити одночасне розташування в оперативній памяті декількох задач ( чи цілком чи їх частинами) Найпростіша схема розподілу памяті між декількома задачами припускає, що память, яка незайнята ядром ОС, може бути розбита на декілька безперервних частин (зон, розділів - partition). Розділи характеризуються імям, типом, границями (як правило, указуються початок розділу і його довжина).

Розбивка памяті на декілька безперервних розділів може бути фіксованим(статичним), або динамічним (тобто процес виділення нового розділу памяті відбувається безпосередньо з появою нової задачі).

Розділи з фіксованими границями

Розбивка всього обсягу оперативної памяті на кілька розділів може відбуватися одноразово чи в міру необхідності оператором системи.

Приклад розбивки памяті на кілька розділів приведений на рис.2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2. Розподіл памяті розділами з фіксованими границями

Використання оверлейних структур дозволяє створювати великі складні програми й у той же час підтримувати коефіцієнт мультипрограмування (під коефіцієнтом мультипрограмування розуміють кількість паралельних виконуваних програм) на належному рівні. Перші мультипрограмні ОС будувалися за цією схемою.

При невеликому обсязі памяті і, отже, невеликій кількості розділів збільшити кількість паралельно виконуваних додатків можна за рахунок своппінгу (swapping). При своппінгу задача може бути цілком вивантажена на магнітний диск (переміщена в зовнішню память), а на її місце завантажується або більш привілейована, або просто готова до виконання інша задача, що знаходилася на диску в припиненому стані. При своппінгу з основної памяті в зовнішню (і назад) переміщається вся програма, а не її окрема частина.

Основним недоліком такого способу розподілу памяті є наявність часом досить великого обсягу невикористаної памяті (див. мал.2). Невикористана память може бути в кожному з розділів. Оскільки розділів декілька, то і невикористаних областей виходить мало, тому такі втрати стали називати фрагментацією памяті. В окремих розділах утрати памяті можуть бути дуже значними, однак використ

s