Система покарань

Информация - Юриспруденция, право, государство

Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



тема покарань закріплена кримінальним законом. Усі ті кримінально-правові наслідки, які законодавець назвав серед покарань, вважаються такими, і, навпаки, не згадані у цьому переліку не можуть визнаватися покараннями, тобто тут кримінальний закон виконує свою гарантійну роль, обмежуючи застосування кримінально-правового примусу у вигляді покарання лише визначеними наперед покараннями, проте за ним зберігається ще й роль консерватора, який не дає змоги поглянути на зміст того чи іншого кримінально-правового примусу не як на зміст покарання, бо якщо ґрунтуватися на ознаці, яку назвала П. Аветисян, тобто те, що всі покарання мають обєктом свого впливу правовий статус особи, то й, наприклад, примусові заходи виховного характеру та звільнення від відбування покарання також на нього впливають. Якщо ж взяти за основу субєктивістську теорію кари, тобто визнання примусу покаранням залежно від бажання нормотворця покарати через цей засіб, то навряд чи при такому підході можна розраховувати на обєктивні закономірності.

Побудова системи покарань повязана, як зазначав О. Цветінович, з однією із складних проблем, що виникає з наявності двох способів застосування покарання - як основного і додаткового покарання - і трьох груп його видів, уживаних в якості: основного, додаткового, або як основного, або додаткового покарання. В. Дуюнов засумнівався в істотному практичному значенні виділення трьох, а не двох груп покарань (основних і додаткових), вважаючи, що в основі трьохчленної конструкції лежить не спосіб застосування, а потенційні можливості видів покарання бути застосованими тим або іншим способом. На думку О. Цветіновича, система покарань, виникнувши як едина система і залишаючись єдиною і цілісною, практично утворила у своїй структурі дві підсистеми: підсистему основних і підсистему додаткових видів покарання. Ці підсистеми тісно звязані між собою, але водночас функціонують відносно самостійно. Кожна з них, будучи підсистемою системи покарань, володіє всіма її властивостями, тобто також є системним обєктом, системою зі всіма її ознаками, визначення поняття про яку може бути побудоване на основі визначення поняття системи покарань. Учений вважає, що характеристика системи покарань, яка складається з двох підсистем є теоретично обгрунтованою і практично доцільною. Проте, чи можна на підставі зазначених вище рис говорити про систему чи підсистему, що грунтується на обєктивних соціально інтеракційних основах? Чи справді можна говорити про те, що додаткові покарання - це однорядкові явища, які володіють однаковим набором ознак?

У літературі не береться під сумнів те, що додаткові покарання повинні бути менш суворими у порівнянні з призначеним основним покаранням, що вони повинні виконувати допоміжну роль у реалізації кримінальної відповідальності. З огляду на відмінності, які вирізняє П. Аветисян, у функціях, що виконуються основними і додатковими покараннями, на її думку, в законі мають бути закріплені два переліки покарань: основних і додаткових. Проте, чи дають ці суперечки навколо підсистем системи покарань користь? Чи справді вирішення цього питання дасть конструктивний результат? З одного боку, можливість заміни за відповідними пропорціями одних покарань іншими та ранжир за ступенем суворості має вказувати на ознаки системності, з іншого чи перестане функціонувати, чи змінить свої закономірності система, якщо одне або ряд покарань з неї будуть вилучені? Очевидно, що співвідношення між покараннями, що залишилися, має бути збереженим, навіть якщо залишиться бінарна система із двох покарань, які можуть бути замінними. Оскільки побудова цієї системи покарань часто здійснюється на волюнтаристській основі, зміни у ній можуть не грунтуватися на закономірностях як внутрішніх, так і зовнішніх. Нерідко існуюча система покарань нівелюється на рівні правозастосовної практики, коли одне чи декілька пакарань або не застосовуються, або застосовуються у межах нікчемних показників, коли оцінка роботи системи, враховуючи це покарання, неможлива через мізерні величини, які не можуть вплинути на решту системи, бо на неї впливають інші потужні обєктивні системи і закономірності.

Коли у кримінально-правовій літературі використовувався зворот драбина покарань, то зрозуміло, що вона має бути підпорядкована важливій закономірності - наступне за суворістю покарання може бути призначене лише тоді коли попереднє виявилося недоречним. Проте такій закономірності непідвладний і чинний КК України, оскільки далеко не кожна санкція кримінально-правової норми передбачає можливість застосування такого підходу. Зважаючи на те, що системна умова, про яку йдеться, не може мати винятків, можна прийти до висновку, що така драбина не є у чистому розумінні складною системою, що побудована на закономірності взаємозалежності.

 

 

РОЗДІЛ 3.Додаткові покарання в контексті системи покарань

 

Визначити, чи відповідає підсистема додаткових покарань, умовам хоча б простої системи, можна лише зясувавши загальні риси та відмінності додаткових покарань de lege lata. Часто стверджують, що штраф, позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна, як додаткові покарання більшою чи меншою мірою зводяться до заходів майнового характеру, оскільки мають для засудженого втрати майнового плану. Якщ

s