Система освiти в Канадi

Информация - Педагогика

Другие материалы по предмету Педагогика

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

на тему:

“ СИСТЕМА ОСВІТИ В КАНАДІ ”

 

Розділ 1 Загальна характеристика системи освіти в Канаді

 

1.1 Історія розвитку Канадської системи освіти

 

Канадська система освіти певною мірою відображає особливості політичного устрою країни, її географічного положення і національного складу. За розмірами своєї території (9 970 тисяч кв.м ) Канада займає друге місце в світі після Росії. Понад 30 відсотків її населення а це приблизно 27 млн. проживає в трьох міських агломераціях: Торонто (3,4 млн.), Монреаль (2,9 млн.), Ванкувер (1,4 млн.). Державними мовами є англійська і французька відповідно рідні для 62,1 відсотка населення і 25,1 відсотка. Дев”ять з десяти франкомовних канадців проживають у провінції.

Квебек і складають 82.8 відсотків її населення для інших громадян (12.8 % населення) рідною є одна з європейських мов (2.1 млн.), або одна з азіатських чи близькосхідних мов (0.7 млн.).

Згідно з Конституційним Актом 1867 року, що проголосив Канаду як сою чотирьох провінцій ( Онтаріо, Квебек, Нью-Брансвик, Нова Шотландія), питання освіти є компетенцією тільки провінційних законодавчих і виконавчих органів. Це положення підкріплене й Конституційним Актом 1982 року. За вийнятком пункту що стосується дотримання прав і привілеїв конфесійних (католицьких, протестантських) шкіл і шкіл для національних меншин, які існували в чотирьох провінціях засновниках федерацій. Інші шість провінцій, що приєдналися пізніше (Нью-Фауленд і Лабрадор тільки в 1949 року), також розгорнули власні системи освіти.

Хоча Нью-Кон і Північно-Західні території знаходяться під безпосередньою юрисдикцією федеральної влади, вони користуються значною автономією, яка має тенденцію до розширення. Тож законодавчі ради тут за своїми функціями наблизилися до законодавчих зібрань провінцій. Нині ці території, на яких проживає найбільша частина індіанців та екскімосів, мають власні системи освіти.

Таким чином в Канаді існують 12 автономних систем освіти і відсутнє федеральне міністерство у справах освіти. В кожній провінції функціонують власні міністерства чи департаменти освіти. У відповідності з прийнятими в Канаді законами про школи та освіту створюються шкільні ради і навчальні округи для розв"”зання проблем що виникають на місцевому рівні. Ці ради контролюються представниками громадськості, які обирає місцеве населення. Хоча системи освіти окреми провінцій близькі між собою все ж між ними існують суттєві відмінності, обумовлені географічними особливостями провінцій, національним складом, і культурно-історичними традиціями. Адже Канада велитенська мозаїка різних культур, серед яких головні англосаксонська , французька і келтська.

 

1.2 Реформи освіти другої половини 20 сторіччя

 

Останні десятиліття для Канади, як для більшості країн світу, стали періодом реформ у галузі навчання , основна мета яких встановлення повнішої відповідності між освітою і суспільними проблемами.

У Канаді державі, яка обеднюе десять поовінцій і дві території, - всі питання освітньої політики( фінансування, визначення типів навчальних закладів, затвердження програм, планів тощо) є прерогативою керівництва цих адміністративних одиниць .

Перетворення більш радикального характеру були повязані перед усім із змінами в суспільній свідомості та соціально-політичними зрушеннями в житті канацького суспільства. Проголошення на початку 70-х років урядової політики “багатокультурності” призвело до організаціїного ускладнення системи .

Мова їде про корінне населення Канади, до якого належать представники численних індійських премен, індо-європейські метиси та ескімоси. А тим часом успішне розвязання завдань, повязаних з освітою і навчанням корінного населення мае немаловапжне значення для поступального економічного розвитку країни.

Проблем в цій галузі за століття опіки над індійцями і екскімосами канадського уряду накопичилося стільки що деяким дослідникам вони здаються нерозв”язними. Скажімо, незважаючи на те, що у післявоєнний час невпинно зростала кількість дітей аборигенів у школах, рівень їхньої освідченості був катастрофічно низький: половина дітей залишали школу до 6-го класу і лише три відстоки закінчували середню школу. Не доводиться дивуватись що серед студентів і випускників університетів їх було одиниці.

Таке становище з освітою аборигенів спеціалісти пов”язували з тим, що навчання дітейкорінного населення велося нерідною мовою (англійською чи французькою), і це тоді, коли близько 40% індійських дітей, що вступають до школи, неволодіють нею. Асиміляторська політика уряду призводила до виховання нігілістичного ставлення до рідної мови; у дітей корінного населення формувалося негативне ставлення до рідної культури в цілому. Крім того, зміст шкільної освіти (програми, плани, підручники) був зорієнтований на потреби населенн, що проживає на півдні країни, тому в ньому знайшов відображення чужий і мало зрозумілий для аборигенів світ.

Порушивши звичний устрій життя корінних народів країни, суспільство фактично зруйнувало традиційну, що віками складалася, систему національного виховання. Невідповідність характеру шкільної освіти, потребам аборигенів викликала спад у дітей інтересу до навчання, визначила низький рівень успішності й зрозстання другорічництва. Страх перед насильницьким відтор

s