Система міжнародного приватного права

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



носин з ”іноземним елементом”, не охоплює процесуальних норм (Л. Лунц, Н. Малишева). Водночас у літературі зазначалося, що питання міжнародного права як до галузі правничої науки, кожне з таких питань тісно повязане з застосуванням законодавства певної держави, тобто з проблемами колізії законів або з цивільною право- та дієздатністю особи [15].

У сучасній правничій науці України стверджується, що хоч питання міжнародного цивільного процесу охоплені складом міжнародного приватного права як такі, що мають тісний звязок з правовим регулюванням приватних правових відносин (цивільних, сімейних, трудових) з ”іноземним елементом”, однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. На думку М. Штефана, питання цивільного судочинства з ”іноземним елементом” є складовою частиною цивільного процесуального права України [14, 351].

Зясування змісту міжнародного цивільного процесу залежить, зокрема, від визначення кола органів, уповноважених захищати субєктивні цивільні права шляхом розгляду та вирішення цивільних справ. Захистом субєктивних цивільних прав, крім суду, займаються й інші юрисдикційні органи: арбітраж, нотаріат, третейські суди, профспілкові та інші державні органи, а у випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку (ст. 6 Цивільного кодексу України). Сьогодні відповідно до ст. 124 Конституції України судочинства в Україні здійснюють Конституційний суд та суди загальної юрисдикції. Це не усуває можливості захисту прав та інтересів субєктів права іншими органами.

У вітчизняній доктрині традиційною вважалася точка зору, відповідно до якої цивільне процесуальне законодавство складає система норм, що регулюють порядок провадження в суді цивільних справ, і, відповідно, до джерел цієї галузі права належать акти, які мають норми при цивільне судочинство. Поширеною стала також точка зору про процесуальний характер форм діяльності юрисдикційних органів, які здійснюють захист цивільних прав [14, 357]. Її підтримували представники галузевих наук, наприклад, І. Побірченко щодо провадження в арбітражі. Сьогодні дебатується питання про можливість зближення судової влади, уніфікацію судової системи, а також створення єдиного процесуального порядку та інших спорів.

Суди різних держав застосовують власне національне цивільне процесуальне право розглядаючи цивільні справи з ”іноземним елементом”. При цьому не мають значення причини його застосування. До цього може зобовязувати, наприклад, закон суду. Стверджують, що власний національний закон застосовують тому, що у цивільних процесуальних питаннях немає місця для колізійних проблем та привязок до іноземного права.

В судах України з питань, які є процесуальними, іноземний закон, як правило, не застосовують. У виняткових випадках все ж виникає потреба у такому застосуванні. Це викликає обєктивні труднощі, адже суди та заінтересовані особи не завжди можуть досконало оволодіти тонкощами іноземної процесуальної процедури. Наприклад, порядок встановлення фактів, які мають значення для справи, складає предмет значної за обсягом процесуальної процедури.

Ще донедавна питання про застосування іноземного права не мали такого поширення, як сьогодні. Тому висловлювалися різні думки стосовно колізійних привязок до іноземного законодавства. Відповідно до однієї з них всі норми іноземного процесуального права слід розглядати як питання права, що застосовуються так, як вони були б застосовані у іноземному суді [4]. Проте більшість правників вважають, що іноземні процесуальні правила навряд чи можуть застосовуватися вітчизняними судами. Адже міжнародне приватне право не поширює на норми міжнародного цивільного процесу свої принципи та базові поняття.

Іноді виникає питання про вибір процесуальних норм органами, які вирішують приватноправові спори, в той час, як вони створювалися для вирішення публічно-правових спорів. Юридичну природу та компенсацію цих судів визначають акти, на підставі яких вони виникли.

Суди та інші органи, створені відповідно до національного законодавства чи міжнародних угод, все ж можуть застосовувати іноземні процесуальні закони і правила про порядок вирішення спорів. Наприклад, Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. (ст. ІV, п. 1, в, ііі) та регламенти міжнародних арбітражних судів дозволяють сторонам обирати внутрішній регламент, яким повинні керуватися судді, вирішувати спори.

Міжнародний арбітраж має право застосовувати уніфіковані процесуальні правила міжнародного арбітражу, у т.ч. арбітражних регламентів, ЮНСІТРАЛ та Міжнародного арбітражу з вирішення інвестиційних спорів. Загальні правила про такий арбітраж, а також процедуру провадження ним конкретних спорів закріплено у багатосторонній угоді про інвестиції, розробленій у рамках Організації економічного співробітництва та розвитку, до якої може приєднатися будь-яка держава. Навіть не член цієї організації.

Застосування чи врахування іноземних процесуальних законів і правил про порядок вирішення спорів посилиться, враховуючи, по-перше, вступ України до Ради Європи та зобовязання у звязку з цим реформувати цивільне процесуальне законодавство й систему судів відповідно до стандартів цієї спільноти; по-друге, ратифікацію Україною Угоди про партнерство й співробітництво з Європейським Союзом (чинна для України з 1 березня 1998р.), яка зумовлює також відповідні реформи

s