Система міжнародного приватного права

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди підпорядковується законодавству держави перебування, тобто нормам конституцій держав, спеціальним законам про правовий статус іноземців, іншим нормативно-правовим актам. На іноземних громадян може поширюватися і дія законодавства держави їхнього громадянства, на осіб без громадянства законодавство держави їхнього постійного місця проживання.

Кожна держава, яка приймає іноземців, окрім правових норм повинна дотримуватися загальних міжнародно-правових принципів, тобто визнаних усіма державами обовязкових норм міжнародного права, що їх закріплено у Статуті ООН; Загальної декларації прав людини 1946 р.; Міжнародних пактах про громадянські й політичні права, а також про економічні, соціальні та культурні права 1966 р; Підсумковому акті наради в Гельсінкі 1975 р, деяких інших. Так, принципу безумовної заборони дискримінації за ознаками раси, національності, громадянства, статі тощо у відносинах, що належать до міжнародно-правових, прагнуть дотримуватися усі держави.

Крім загальних принципів міжнародного права, кожна держава, що приймає іноземців, під час визначення їхнього правового статусу зобовязана враховувати спеціальні правові принципи. У доктрині визначається різна їх кількість. До них, належить, зокрема, поширення на іноземців юрисдикції держави перебування.

Іноземці мають право на захист з боку держави, громадянами якої є чи місце проживання (місцеперебування) у якій вони мають. Крім того, кожна людина, хоч би де вона перебувала, має право на визнання її правосубєктності. Цей принцип може закріплюватися у конституціях держав чи в інших нормативних актах.

Принцип свободи виїзду іноземця з території держави перебування закріплений у ст. 13 Загальної декларації прав людини та іншими правовими документами.

 

2.4 Правові режими, що надають іноземцям для реалізації їхніх прав та обовязків

 

Іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваючи у гетерогенній для них держави, мають певний обсяг прав та обовязків. Цей обсяг залежить від режиму їх здійснення, який встановлюється національним законодавством або міжнародними договорами. Відомо декілька видів правових режимів реалізації прав та обовязків.

Найпоширенішим є національний правовий режим. Він означає, що іноземці користуються майже тим обсягом прав і мають майже ті ж обовязки, що і громадяни свої держави. Зазначений принцип закріплений, зокрема, у Конвенції про правовий статус біженців та Конвенції про правовий статус осіб без громадянства. Але повного зрівняння прав та обовязків іноземців з власними громадянами не допускається. Тобто термін ”національний режим” є певною мірою умовним.

Іноземець, який перебуває на території певної держави, підпорядковується її законодавству та юрисдикції. Він не може вимагати надання йому окремих прав, які хоч і передбачені нормативно-правовими актами держави його громадянства, доміцилію тощо, проте не санкціоновані у державі перебування. Наприклад, сфері шлюбно-сімейних відносин іноземець, перебуваючи у державі, де визнаються тільки моногамні шлюби, не може вимагати застосування норм про укладення полігамного шлюбу тільки на тій підставі, що його ”власне” законодавство передбачає можливість такого шлюбу. Іноземець не може намагати надання йому у власність землі тільки тому, що за його ”власним” законодавством він може стати власником землі у своїй державі.

Обсяг прав та обовязків іноземців не є усталений. Він може біти змінений внаслідок набуття особами іншого правового статусу, наприклад, внаслідок набуття, зміни чи позбавлення громадянства, зміни тимчасового перебування у державі на постійне місце проживання у ній. Кількість прав і обовязків може збільшитися внаслідок застосування взаємності шляхом укладення міжнародних угод чи зменшитися через застосування реторсії.

Іноземцям у державі перебування для здійснення їхніх прав і обовязків може бути наданий режим найбільшого сприяння. Тобто, ці особи мають права, якими користуються чи будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави. Вважається, що юридична природа цього виду режиму є винятково договірною. Найчастіше вказаний вид режиму надається у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Режим найбільшого сприяння може запроваджуватися на певний строк. Позбавити режиму найбільшого сприяння, запровадженого для здійснення правосубєктності, можуть органи, визначені у законодавстві держав та міжнародних угодах.

На здійснення прав та обовязків іноземцями може поширюватися спеціальний режим. Його зміст не визначений остаточно у правовій літературі, однак іноді він визначається у національному законодавстві та міжнародних угодах, наприклад, щодо здійснення правосубєктності у вільних економічних зонах, стосовно інвестицій. Спеціальний режим запроваджується також на певний строк.

Сьогодні в науковій літературі, законодавстві держав та міжнародних договорів все частіше вказується на застосування недискримінаційного режиму щодо здійснення прав та обовязків осіб. Цей вид режиму не потребує обовязкового договірного оформлення. Він означає, що суботам іноземного права притаманні загальні правила поведінки. недискримінаційний режим може встановлюватися, наприклад, щодо надання субєктам підприємництва ліцензій на право здійснення певного виду діяльності.

Конституція України проголошує принцип національного режиму щодо сприяння прав, свобод і об

s