Синтез мистецтв в літературі

Информация - Литература

Другие материалы по предмету Литература

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



Упродовж усієї історії мистецтва розвиток його стимулювали з середини дві діалектично взаємозалежні тенденції: тенденція до специфікації видів і тенденція до взаємодії, зокрема синтезу їх. Для другої в історії української літератури визначальним став період кінця ХІХ початку ХХ ст.(період модернізму), характерним зближення з суміжними видами, передусім з музикою і малярством. Модернізм (від франц. moderne новітній, сучасний) сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово модерн повязане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча й модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначальними рисами модернізму. Український модернізм формувався в несприятливих умовах, за яких письменники передусім мусили дбали про виживання в ситуації і неструктурованої національної культури.

Трактат І. Франка “Із секретів поетичної творчості” перше в українському літературознавстві дослідження музичних і малярських можливостей мистецтва слова. У ньому він зясував способи, якими письменник може досягти музичного й малярського ефектів:

  1. “поет уживає кольористичних ефектів зовсім не там, де вжив би їх маляр, а для характеристики психічного настрою людей”;
  2. лінії “поет малює […] при помочі рухових образів”, практично за допомогою дієслів зі значенням активного руху;
  3. музика “граничить з несвідомим”, поезія “межує з рефлексією”.
  4. зі всіх чуттів читача треба активізувати те, виключно до котрого апелювала б музика чи малярство.
  5. колір слід подавати не лише як внутрішню, а і як зовнішню ознаку предмета
  6. дійсність слід зображати статично.
  7. для досягнення музичного ефекту потрібно висловлювати душу в моменти її перебування на грані свідомого з несвідомим [13].

Яскравим прикладом синтезу мистецтв стала творчість О. Кобилянської. Покликання її треба виводити з генів: від батька Ольга успадкувала музичні здібності; від матері з її незмірною глибиною чуття тип людини чуття і разом з ним здібну і спраглу до музики, мистецтва чуття, душу. Однак здобула тільки елементарну музичну освіту: усього лиш два місяці вчилася грати на фортепіано, хоч мала серйозний намір стати професійною піаністкою, до чого прагне більшість її автобіографічних героїнь. Логічно припустити: людина, яка так наполегливо і послідовно прагнула реалізувати своє музичне покликання, була наділена від природи й музичним світобаченням. У слові, в літературному тексті приховані задатки автора афішують себе найпромовистіше. Свідомий намір О.Кобилянської синтезувати свою прозу зі суміжними видами мистецтва пояснюється внутрішньою потребою кожного митця повністю самореалізуватися, а підтверджується як епістолярними свідченнями письменниці, так і автобіографічною інформацією з її творів, заголовками і підзаголовками творів.

Для прикладу розглянемо фрагмент Valse melancolique. Для героїні твору, Софії, музика це все її життя, душа її немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика. Вона вічно шукала гармонії [4, 424]. Твір значною мірою автобіографічний. Про це говорить сама письменниця в листі до О. Маковея від 17 лютого 1898р. Софія відчуває музику, це її друге дихання. В той же час вона ставиться до свого фаху дуже поважно. Про це свідчить опис її переїзду, коли дівчина перевозить свій фортепян на нову квартиру: Коли вносили його, вона сама прийшла за людьми, що привезли його. Сама вибрала місце, де мав стояла, і власною рукою поуставляла скляні підставки, на яких мав стояти [4, 440]. Коли Софія грала, то завжди заглиблювалася в одну композицію, повторюючи її цілий вечір, а не твори різних композиторів, порівнюючи це з тим, якби чоловік читав відразу кількох авторів, а читаючи не вглиблявся в жодного… Інакше грання безхарактерне. Раз що без душі композитора, а другий раз що без душі грача… [4, 441]. Коли звучить музика, змінюється все навколо: Душа стала здібна розуміти музику… Кімната стала мінитися [4, 442]. Кобилянська дуже чуттєво передає словами музичні звуки. Читаючи рядки твору, в свідомості ніби створюються відповідні музичні композиції. Найяскравіше вираження цього наявне в епізоді, коли Софія вперше заграла свій Valse melancolique:Відтак заграла… почала злегка, граціозно, немногими тонами якийсь вальс. Перша часть була весела, зграбна й елегантна. Друга змінилася. Описання музики словами викликає в душі слухача (Марта одна з героїнь твору) і читача (кожен з нас) шквал переживань та емоцій: Почалося якесь глядання між звуками, неспокій, розпучливий неспокій! Спинялася раз по раз на басових тонах, то нижчих, то вищих, відтак покидала їх і переходила шалено скоро болючої гамою до вищих звуків. Звідси бігла з плачем наново до басів, - і знов глядання, повне розпуки й неспокою… все наново, і знов ряд звуків в глибину [4, 447]. Стає зрозуміло, що ця музика народилася з глибоких і болючих переживань. Весела гармонія згубилася;остався сам шалеий біль, торгаючий божевільного чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом. По закінченню гри в кімнаті настала мертва тиша, але в її душі відогрався цілий вальс, що його лиш скінчила, і що не може позбутися вражень його… [4, 448]. Відчуття Марти підтверджуються: цю музику Софія носить в душі, це її мелодія, яку навіть недоцільно викла

s