Синонимия и антонимия в поэзии

Информация - Разное

Другие материалы по предмету Разное

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



його творчої лабораторії, де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми.

Досить часто поет вдається до такого стилістичного прийому, як повтор. Особливим виявом експерсивної ознаки в поезії Муратова позначені повтори-тавтології.

Тавтологія, як відомо, це повторення того самого кореня в іншій словотвірній формі [Ганич, Олійник, СЛТ, 1985, 302]. Тавтологія в поетичній мові Муратова характеризується надзвичайно строкатою лексико-граматичною, художньо-композиційною організацією.

Розгляньмо, наприклад, лексико-морфологічний повтор на частиномовному рівні. Як правило, такий повтор не існує сам по собі, а входить у ширшу (семантичну, синтаксичну) структуру, додаючи лише відповідний штрих, нюанс до загальної (смислової, стилістичної) домінанти. У Муратова тавтологія найчастіше виступає як сполучення однокореневих слів: "Що там у грудях кипнем скипає?" (382); "І кусень блакитний зубами кусну..." (172). Зустрічаємо також складні лексичні утворення, побудовані за принципом тавтології: "Рано-вранці, ... викликаю птаство на розмову..." (372); "Віями-віялами озеро бездонних очей затіняло" (39). Наявні в поезії і тавтології, утворені від омонімічних та паронімічних форм: "Все земне. Все людське і вселюдське" (104); "Та зліва й справа ... погані справи" (56); "Де догму і канон обстоюють запекло ..., що пекло то є пекло" (128).

Із наведених прикладів видно, що кожна із тавтологічних сполук має певне смислове і стилістичне навантаження. Така фігура допомагає авторові поглибити психологізм оповіді або перевести її в інший емоційно-експресивний план.

Особлива, динамізуюча, інтенсифікуюча роль у поетичному тексті належить дієслівно-іменниковій тавтології: "Буттям живих мені світає світ" (323); "Змурувать в єдиний мур" (71); "Ви чуєте? Трембіти трембітають" (172). Аналізована модель набуває символічного звучання у контексті твору.

Поезії Муратова характерні також тавтології, що становлять цілі експресивні комплекси в художній тканині твору: "Ой, та не крячте чорні круки: нас не стуманить ваш туман!" (64); "Мені з утоми сни не снились, я в завірюсі сніжній сліп, я жить хотів і знав, що право віднині маю вже на те і що метелиця лукава мені шляху не замете" (56). Наведені дистантні лексико-морфологічні повтори-тавтології творять своєрідні семантико-стилістичні поля. Образне розгортання, що ґрунтується на послідовному вживанні відповідних однокореневих слів, йде в напрямі від динамічної ознаки атрибута до внутрішньо-характеристичної, що міститься в самому номінанті. Сам автор активний учасник динамічних подій. З кожною тавтологічною фразою темпоритм оповіді зростає. Саме така висока експресія властива пристрасній натурі І. Муратова.

Розгляньмо тепер тавтології іншої граматичної організації: "Старіють люди, старіють міста, старіють пророцтва забутих пророків" (107); "Я не сам по собі я рушинка чарівного руху, я без нього ніщо... Всесвіт знає мене" (238). Як бачимо, тавтологічна контамінація того самого слова у формах різних відмінків має інший характер. Здвоєння іменних слів у формі називного і родового відмінків (пророцтво пророків, рушинка руху) своєрідний засіб вираження посиленої якісної характеристики предмета, вдало використаний Муратовим. Крім того, експресію підсилюють інші лексичні повтори. У першому прикладі повторюється дієслово старіють, а в другому займенник я. Обидва уривки містять у собі таку стилістичну фігуру, як лексична анафора, тобто повторення слів на початку віршованих рядків. Анафора у Муратова повязує окремі речення в більш умовну єдність і надає текстові певного експресивного забарвлення. Цікаво, що автор, уживаючи всі ці фігури, акцентує увагу читача не лише на елементах конструкції, а й на підтекстових смислах. Поет протиставляє гармонійний простір, всесвіт і дисгармонію людського буття. Старіє все: і людина, і міста, і святі пророки з їх пророцтвами все смертне, вічний лише Всесвіт. Ніби сумні мотиви звучать у цих рядках, але через світобачення автора у читачів виникають позитивні емоції, бо людина не просто рушинка руху, а чарівного руху у всесвіті.

Окремо варто виділити прислівниково-дієслівні тавтології, що відіграють важливу естетичну функцію при сприйнятті цілісного художнього образу: "Я Чорне море теплоходом, А Віслу вплав перепливав" (56); "Ой, дарма шляхи курили курно, їхав ти до сина в гості дурно..." (25). Така модель налаштовує читача на почуття тривоги, зажури, посилює звучання теми страждання, напруженого очікування чогось фатального.

Слід сказати і про контактні словоповтори дієслівно-віддієслівних форм, які мають інтенсифікуюче значення: "Пощо про співане співати? Були ж і Пушкін, і Тарас..." (379). На використанні лексичних, синтаксичних повторюваних мовних засобів базується в поета лейтмотив оповіді. Таким чином виникає асоціативна канва твору, яка спрямовує розуміння тексту та підтексту в річище авторського задуму.

До лексико-граматичних повторів-тавтологій належать також ті, неодмінною характеристикою яких є конденсація якісної ознаки, що дістає абстрактне чи узагальнене вираження: "І ти схилилась над роялем, о давня давнина!" (52); "Де муза його, неомузена ним?" (386); "Поетова доля, його невиснажна снага" (388); "Повзли в неволі ніч за ніччю, та дивним дивом ма

s