Синонимия и антонимия в поэзии

Информация - Разное

Другие материалы по предмету Разное

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



Безумовно справедливе положення про те, що слова-антоніми повинні належати до однієї частини мови. Та чи слід сприймати це так беззастережно? Хіба не антонімічні, наприклад, субстантивна прийменникова група і прислівник...” [Девкин, 1970, 81]. Л.А.Введенська в теоретичному вступі до другого видання словника антонімів пише, що “в окремих випадках антонімічну пару утворюють іменник і субстантивований прикметник...” [Введенская, 1982, 7-8]. Розглядаючи обєм лексико-семантичних полів, Ю.М.Караулов включає в них поряд із загальноприйнятими антонімами “також ті, що потрапили у поле слова та належать до різних частин мови, але відносяться до “сфери антонімії” [Караулов, 1976, 212]. Досліджуючи факти міжчастиномовної антонімії, Є.М.Міллер стверджує, що “відмінність граматичних форм не заважає збереженню в словах загального для них лексичного значення” [Миллер, 1990, 61]. Такої ж думки дотримуються В.М.Жирмунський [Жирмунский, 1976, 76] і В.М.Мігірін [Мигирин, 1973, 50].

Обєктивність існування міжчастиномовних антонімів виявляється також при порівнянні їх із контекстуальними: другі на відміну від перших поза текстом неантонімічні. Міжчастиномовні антоніми позначають реально існуючі протилежності, незважаючи на асиметрію граматичних форм і значень.

Цікаво, що міжчастиномовні антоніми можуть мати відповідності в одночастиномовній антонімії. Однак, як показує спостереження,така відповідність не завжди має місце, і саме тому слід розрізняти кілька типів опозицій міжчастиномовних антонімів [Миллер, 1990, 66].

Та нас більше цікавить не суперечка про різночастиномовні антоніми, а їх роль у художньому тексті як засобу вираження протиставлення.

Ми вважаємо, що антоніми це слова, які належать до однієї частини мови, але не можна ігнорувати систематичне вживання у художньому тексті поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.

До питань, які мають різне тлумачення в теорії антонімії, належить питання про належність до антонімів слів із часткою не. Такі слова, як молодий-не молодий Л.О.Новиков розглядає як послаблену протилежність, яка не виражає дійсної антонімії. Учений вважає, що антоніми "не тільки заперечують одне одного, але і характеризуються своїм позитивним змістом", тобто стверджують протилежну ознаку [Новиков, 1973, 30]. Деякі інші дослідники вважають, що завдяки частці не виникають відношення повної протилежності [СУЛМ, 1993, 125]. Автори монографії "Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія" слова, утворені за допомогою частки не, відносять до антонімів, але зазначають, що такі слова виражають протилежну ознаку помякшено і з меншою мірою протиставлення, ніж антоніми різнокореневі: "Антоніми це протиставлення слів за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не… Слова з часткою не вступають в антонімічні відношення тільки тоді, коли ця частка виступає не простим запереченням, а творить, як і будь-який інший префікс, нове слово з новою семантикою" [СУЛМ: ЛФ, 1973, 98]. Відомо, що ще Л.А.Булаховський свого часу звертав увагу на те, що не слід плутати протилежність значень із запереченням: "Під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення…, а протиставлення значень" [Булаховський, 1955, 39]. Однак пізніше стали розрізняти частку не і префікс не- і питання про належність слів-корелятивів із часткою не або префіксом не- набуло більш конкретного тлумачення: слова з заперечною часткою не до антонімів не належать, а із префіксом не- вступають в антонімічні звязки з безпрефіксними однокореневими словами. Таким чином, антонімія повязана не із запереченням, яке теж є однією із форм виявлення суперечливості явищ, а із ствердженням протилежного поняття або ознаки.

Із запропонованих дослідниками лінгвістичних критеріїв виділення слів-антонімів за основу приймаємо такі:

1.Лексико-семантичні: а) семантична спільність, яка виявляється в тому, що антоніми виражають одне й те саме родове поняття, характеризують явище одного плану, тобто мають архісему, або "спільну сему"; б) наявність протилежної семантики. Для називання сем, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну, надаючи відношенням між словами антонімічного характеру, вживається термін "контрарні семи". Наявність цих сем забезпечує діаметральну опозицію між словами-антонімами.

2. Граматичні: повний або частковий збіг валентності слів-антонімів, тобто здатність їх вживатися в однаковому, аналогічному контекстуальному оточенні, що випливає з критерію семантичної спільності характеристики явища одного плану.

3. Функціональні: регулярне протиставлення в мові і мовленні. Віднесення до диференційних ознак слів-антонімів вимоги стилістичної одноплановості здається неправомірним, оскільки остання, як свідчить матеріал, може виступати релевантною рисою лише антонімів мови; у мовленні з певною стилістичною метою можуть обєднуватися в антонімічну пару і лексеми з неоднаковим стилістичним забарвленням, що є своєрідним джерелом експресії.

Беручи до уваги названі семантичні, граматичні й функціональні ознаки, антоніми можна визначити як регулярно протиставлювані в мові й мовленні лексеми, які позначають взаємно протилежні (наявність контрарних сем) співвідносні (наявність спільної семи) предмети, властивості й процеси обєктивної дійсності.

Одним із важливих питань дослідження є питання про класифікацію антонімів за харак

s