Синонимия и антонимия в поэзии

Информация - Разное

Другие материалы по предмету Разное

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ття і думки. Мовознавча література поняттю антоніма дає різноманітні лінгвістичні тлумачення.

Як відомо, лексика мови являє собою певним чином організовану систему, елементи якої (слова, значення) повязані різноманітними відношеннями. Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія.

Академік М.М.Покровський ще на зорі розвитку семасіології писав, що слова та їх значення живуть "не окремим один від одного життям", а незалежно від нашої свідомості обєднуються "в різні групи, причому основою для групування служить схожість або пряма протилежність за основним значенням" [Покровский, 1959, 82].

А відомий французький лінгвіст Ш.Баллі вважав протиставлення логічних понять природним нахилом людського розуму. Він відмічав, що в свідомості людини такі "абстрактні поняття закладені парами, причому кожне із слів такої пари завжди так чи інакше викликає уявлення про інше" [Балли, 1961, 139].

Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне значення [Реформатский, 1967, 95; СУЛМ: ЛФ, 1973, 95].

Однак Л.А.Булаховський підкреслював, що під антонімією слід розуміти лише "протиставлення… значень, виражених різними коренями" [Булаховський, 1953, 45]. Таке звужене розуміння антонімії відповідало нерозробленості цих питань у науковій літературі того часу.

Своєрідною реакцією на такого роду обмеження в розумінні і визначенні антонімів були статті О.О.Киреєва у 1954 році та В.М.Клюєвої у 1956 році. Останнім часом антоніми дедалі більше привертають увагу дослідників, відповідно і питання про обсяг антонімії вивчене докладніше.

Суттєву поправку до визначення антонімії робить М.М.Шанський, зазначаючи, що "антонімами є різні за звучанням слова, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття" [Шанский, 1964, 63].

Через десять років Д.М.Шмельов дає визначення антонімів, яке відповідає новим методам аналізу семантичної структури слова і відношень слів у лексичній системі: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми" [Шмелев, 1973, 131]. Близьке до традиційного (хоч у новій термінології) визначення дає Л.О.Новиков: "Два чи більше ЛСВ є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)" [Новиков, 1982, 247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією протилежними семами [Там же, 246].

Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.М.Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучуваності, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів [Комиссаров, 1957, №2, 55-56]. Спробу описового визначення антонімів через перерахування їх різних властивостей зробила і Л.О.Введенська у вступі до "Словника антонімів російської мови" [Введенская, 1971, 4-35].

Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна. Отож питання про те, які поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії, розвязується в науковій літературі по-різному. Так, О.В.Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять" [Исаченко, 1963, №2, 47]. Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.

Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність [Михайлов, 1987, 9-10; Новиков, 1966, №4, 79-87; Родичева, 1968, 284-296]. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням) [Новиков, 1973, 218-219; Шанский, 1964, 62-67; Шмелёв, 1973, 131-142].

Крім різнокореневих і однокореневих антонімів, виділяється третій структурний тип енантіосемія, під якою мається на увазі протилежність значень всередині однієї лексеми [Новиков, 1971, 58]. Явище енантіосемії, на нашу думку, недоцільно розглядати в межах антонімії, оскільки для виникнення протиставних відношень необхідна наявність двох слів. У звязку з цим вважаємо, що енантіосемія правильно класифікується деякими вченими як частковий вияв омонімії [Шанський, 1964, 154].

Не залишаються поза увагою дослідників і факти міжчастиномовної антонімії, яка висуває питання про співвідношення граматичних класів слів частин мови та семантичної категорії слів-антонімів.

Систематична розробка теми “Міжчастиномовна антонімія” розпочата Є.М.Міллером у 1978 році [Миллер, 1978, 19]. Але окремі відомості про неї як про явище знаходимо у В.Д.Дєвкіна в рецензії на посібник В.М.Завялової “Антоніми”:

s