Синонимия и антонимия в поэзии

Информация - Разное

Другие материалы по предмету Разное

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ж теорія поетичної мови, художня мова та ін. ведеться боротьба ідей [Григорьев, 1979, 5]. Причину розбіжностей у поглядах учених з указаних проблем слід шукати не тільки у відсутності розробки загальних методологічних основ вивчення мови художньої літератури, що відзначається мовознавцями, наприклад, Н.К.Соколовою: “Не розвязані повністю, пише вона, такі кардинальні проблеми лінгвістичної поетики, як методика і методологія лінгвостилістичних досліджень" [Соколова, 1985, 13]. Розходження в поглядах цілком правомірні, бо художній твір і його мова є явищем складним і багатомірним, через що може досліджуватися в багатьох аспектах, які тільки сумарно можуть дати цілісне уявлення про явище. Тому пошуки істини повинні відбуватися не в конфронтації різних поглядів, а в їх синтезі.

Так чи інакше вказаним проблемам присвячена значна кількість робіт (див. Т.Г.Винокур, 1959; І.Г.Чередниченко, 1962; В.В.Виноградов, 1963; З.І.Хованська, 1975; Л.Ф.Тарасов, 1976; В.П.Григорєв, 1979; В.А.Чабаненко, 1984). Однак при різноманітності підходів майже всі дослідники намагаються вирішити проблеми аналізу художнього тексту, не виходячи за межі понять “поетична мова”, “мова художньої літератури”, “стиль”.

Розглянемо питання аналізу художнього тексту детальніше. За Шанським, метою лінгвістичного аналізу тексту є “вивчення різних елементів мови... в тій мірі, в якій вони повязані з розумінням літературного твору як такого” [Шанський, 1975, 111]. Але термін "лінгвістичний" стосовно такого аналізу, на думку більшості вчених, є не зовсім адекватним. Так, М.О.Рудяков називає аналіз мовних засобів, спрямований на виявлення своєрідності стилю автора, стилістичним, протиставляючи його літературознавчому аналізові, при якому твір розглядається не тільки з погляду мови, але і з погляду образного змісту, в історико-літературному контексті [Рудяков, 1977]. Оскільки названі види аналізу так чи інакше спрямовані на той самий обєкт зміст тексту, то між лінгвістичним, стилістичним і літературознавчим аналізом не може бути абсолютно чітких меж, вони певною мірою "розмиті". У той же час завдання, які виконують вказані види аналізу, не збігаються повністю: те, що є метою лінгвістичного аналізу, є засобом для стилістичного, а те, що є метою літературного, один із засобів стилістичного аналізу. У цілому ж лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий види аналізу досліджують текст, його змістову структуру. І тому розгляд теорій, які так чи інакше торкаються категорії змісту тексту, вважаємо необхідним. Характеризуючи сутність цієї категорії, зазначимо, що умовно всі концепції, які розглядають питання змісту тексту, можна звести до двох основних. Прихильники першої теорії визначають зміст тексту як те, що безпосередньо закладене в ньому. При цьому, як пише І.В.Арнольд, головним є не те, “що автор хотів сказати, а те, що дійсно сказано в тексті” [Арнольд, 1973, 27]. За цією теорією аналіз мови твору часто стає додатковим і не обовязковим етапом вивчення тексту. Завдання такого підходу до аналізу змісту тексту виявити так звані “художні особливості” твору.

На противагу першій, друга теорія розглядає зміст твору як систему дій, операцій, але не систему застиглих компонентів. Прихильники цієї концепції твердять, що зміст тексту слід розкривати в процесі мовної діяльності, тобто в акті комунікації. За словами О.О.Леонтьєва, тут “ми маємо справу зі складною... постійно змінною під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів системою психологічних звязків слів” [Леонтьев, 1971, 7]. Отож різниця між цими двома теоріями полягає в різному підході до аналізу змісту тексту: перша розглядає його як систему компонентів, друга як мислительний процес.

Слід зауважити, питання про те, що зміст тексту не може розглядатися поза актом комунікації, було сформульовано ще в працях таких видатних лінгвістів минулого, як В.Гумбольдт (1859) та О.О.Потебня (1976), пізніше це положення розвивалося в наукових роботах М.М.Правдіна (1976), М.О.Рубакіна (1977), Ю.О.Сорокіна (1985) та ін.

Цілком правомірно, що дві названі теорії не суперечать одна одній, а взаємодоповнюються, бо розглядають текст у різних аспектах.

Дослідники вказують, що для художньої літератури характерні специфічні мовні властивості. Як зазначав Г.О.Винокур, “немає такого факту поетичної мови, який не був би відомим поза поетичним контекстом, як мова взагалі. Але в цій новій, поетичній ролі кожна мовна дата набуває особливих властивостей” [Винокур, 1959, 391].

Відображення дійсності в художньому тексті передбачає звязок двох тісно повязаних систем мови і мислення [Якобсон, 1964, 12]. Звідси можна виділити два аспекти в змісті текстових одиниць: аспект "образно-понятійних відношень" (властивість слова відображати явища, ситуації обєктивного світу) і аспект "власне мовних відношень" (властивість вербального образу збуджувати інші вербальні образи) [Степанченко, 1989, 10]. Образно-понятійний та мовний рівні змістової структури тексту взаємодіють один з одним. Із цього приводу слід згадати слова відомого психолога А.Р.Лурії: “Поезія народжує не уявлення, а смисли: за образами криється внутрішнє значення, підтекст; слід абстрагуватися від конкретного образу, щоб зрозуміти її переносне значення, інакше вона не була б поезією” [Лурия, 1968, 66].

Відповідно до цього стилістичний аналіз художнього твору базується на образно-понятійній моделі структури змісту тексту на відміну від лінгвістичного аналізу, при якому дослідник оперує лише вербальними образами [Степанченко, 1989, 12].

Отже, допов

s