Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням

Информация - Разное

Другие материалы по предмету Разное

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ах, коли лексичне значення словоформи відповідає одному типу відношень, а форма іншому, до цього ж ця форма співвідноситься з валентними особливостями поширюваного слова, отже, за семантикою це обставинне значення, а за формою вираження обєктне; двоїстою природою підпорядкованого елемента ("Двоїстість семантичної якості синкретичного компонента утворюється в результаті специфічної взаємодії семантики форми і лексичної семантики наповнювача форми, яка характеризується різноспрямованістю різних семантик.") (Вихованець, 1992, 70) та синкретизмом прийменника.

Одним із різновидів синкретичних членів речення з обєктно-адвербіальним значенням є синкретичні члени речення з обєктно-просторовим значенням, яке виявляється у тих випадках, коли поширюючий компонент синкретичної конструкції позначає обєкт цілеспрямованої дії, одночасно вказуючи на локативність. За цих умов лексичне значення посередньо керованих іменників відтісняється функціональним значенням обставинним (просторовим).

Один предмет, займаючи місце в просторі, завжди оточений іншими предметами і перебуває в певному положенні щодо них. Тому виділення одного матеріального обєкта з навколишнього середовища і фіксація його нашою свідомістю це визначення не тільки його безпосереднього місцеперебування в просторі, а й виявлення просторових координат щодо сусідніх обєктів.

Отже, просторовість це універсальна категорія діалектики, яка відбиває звязки і взаємодію предметів та явищ навколишнього світу.

Просторові відношення один з обєктів філософії, логіки і лінгвістики. У філософському плані категорія просторовості відображає основні форми існування матерії. Як обєкт філософії простір виражає співіснування і відокремленість речей одна від одної, їхню протилежність, порядок розташування однієї відносно іншої (Філософський словник, 1973, 420).

У мовній практиці просторовість визначається, з одного боку, як набір мовних засобів (лексичних і граматичних), за допомогою яких встановлюються просторові відношення субєктивної та обєктивної дійсності, і з другого, - як семантика, представлена цими засобами.

Реальне значення просторовості виражається іменниками таких розрядів:

1) назви населених пунктів і їх частин (місто, село, вулиця, двір, площа і т.п.);

2) назви ділянок земельного рельєфу, географічних і космічних обєктів (ліс, гори, хмари, сонце, місяць);

3) назви адміністративно-територіальних одиниць (країна, держава, край);

4) назви вимірів простору (сторона, бік);

5) назви будівель і їх частин (дім, стіна , вікно, двері);

6) назви речей вжитку, що служать для розміщення людини:

а) назви транспортних засобів (віз, сани);

б) назви меблів (стілець, ліжко);

в) назви тари (корзина, сумка);

г) назви предметів для розміщення тварин (клітка і т.п.).

Сутність протиставлення обєктності просторовості полягає у намаганні розрізнити власне предметне субстанціальне значення і значення характеризуючі.

Оскільки кожне явище граматичної будови за своєю природою двобічне, тобто має як внутрішню, так і зовнішню сторони, то при характеристиці синкретичних членів слід враховувати два моменти:

по-перше, внутрішню, значеннєву основу, в якій відбиваються реальні відношення між предметами, явищами та їх ознаками;

по-друге, "способи вираження синкретичних членів речення відповідними утвореннями, тобто певне формальне їх вираження" (Кротевич, 1959, 4). Формальні засоби синтаксичної організації речення становлять, таким чином, ту матеріальну основу, на якій має базуватися науковий аналіз семантико-синтаксичної структури речення. Але формальні засоби синтаксису не можуть стати обєктом справжнього синтаксичного аналізу у відриві від їх семантико-синтаксичних функцій.

У дослідженнях власне мовної організації смислу речення відомі два підходи: "від значення" і "від форми". Обидва шляхи ефективні, але можливості їх неоднакові.

Шляхом "від значення" досліджується різноманітність форм, які виражають певні значення, шляхом "від форми" різноманітні значення, які виражаються однією формою (Арват, 1984, 14). Такий підхід до аналізу мовних явищ, в основу якого покладено дослідження лінгвістичних одиниць "від значення до форми", є результативним, оскільки його реалізація дає можливість простежити процес функціонально-семантичного зближення структурно не тотожних засобів вираження, саме тому ми і вибрали цей шлях.

Синкретичні другорядні члени речення з обєктно-просторовим значенням формуються в результаті семантико-синтаксичної взаємодії головного і залежного елементів конструкції. Будучи факультативними із структурного погляду компонентами речення, такі синкретичні словосполучення значно розширюють і семантично ускладнюють його інформативний план, вносячи додаткове повідомлення.

Актуальним є дослідження засобів вираження синкретичних другорядних членів речення, які охоплюють два типи:

1) прийменниково-відмінкові конструкції;

2) відмінкові форми.

Найбільш поширеним засобом вираження синкретичних ДЧР є прийменниково-відмінкові конструкції. У конструюванні зворотів велика роль відводиться прийменникам. Звязок прийменника з певною відмінковою формою грунтується на відповідності їх значень. Прийменникові звороти є більш синтаксичні, ніж відмінкові. Таким чином, роль прийменників у вираженні синтаксичного звязку і формуванні лексико-граматичного значення конструкції дуже велика. При характеристиц

s