Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням

Информация - Разное

Другие материалы по предмету Разное

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



оти шкільного визначення ДЧР за запитаннями, бо наші питальні засоби недосконалі: "Розвиток іменних форм висловлювання явно випереджає в мові займенникові відкладення форми запитування, що йому належать." Крім того "сучасна мова припускає досить вільне вживання різних частин мови в різних функціях, особливо у функції означення і обставини" (Курс СУЛМ. Синтаксис, 1951, 19).

В.В. Виноградов зазначав, що, виділяючи тільки три ДЧ, ми не враховуємо "… всієї різноманітності живих синтаксичних звязків слів у складі речення" (Грамматика русского языка; Синтаксис, 1954, 97).

Н.Ю. Шведова дійшла до думки, що поняття ДЧ треба замінити іншим, враховуючи їх роль у побудові речення. Якщо граматичне значення речення предикативність може приховуватись у його мінімальній частині сполученні підмета з присудком, значить, тільки ці його компоненти істотні, є справжніми його членами, кістяком його структурної схеми. Усі інші слова в реченні лише поширюють у різний спосіб ядро речення і тому не протиставляються головним членам як "другорядні" (Грамматика современного русского литературного языка, 1970, 546).

І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський, розрізнюючи поверхневу і глибинну структуру речення, виділяють ДЧР елементи поверхневої структури (синтаксеми) і семантеми елементи глибинної структури (на власне семантичному рівні). Серед ДЧР розглядаються прислівні другорядні члени (компоненти словосполучення) і детермінанти (Вихованець та інші, 1983).

Г.С. Кірілова користується терміном "семантичні поширювачі" замість "другорядні члени", виділяючи семантичний обєкт, семантичний атрибут, семантичний адресат, обставинні, детермінуючі поширювачі (Кірілова, 1984).

Відсутність однозначних критеріїв розмежування ЧР веде до непослідовного використання їх формальних і семантичних ознак, сприяє появі різноманітних класифікацій ДЧР. Так, залежно від морфологічних форм вираження ЧР поділяються на морфологізовані (виражені словами тих частин мови, для яких дана синтаксична функція є первинною, основною) і неморфологізовані (виражені словами тих частин мови, для яких дана синтаксична функція є вторинною) (Бабайцева, 1975).

В.В. Лущай розрізняє три комплекси словоформ:

- морфологізовані ЧР (які трактуються у традиційному плані, тобто як конкретні форми конкретних частин мови у їх основних синтаксичних функціях);

- функціональні еквіваленти морфологізованих ЧР (як конкретні словоформи конкретних частин мови у їх вторинних, похідних функціях);

- синкретичні ЧР (такі словоформи, які одночасно займають дві синтаксичні позиції і виконують дві синтаксичні функції (Лущай, 1981).

У роботах більшості учених однією з головних є проблема ярусного розмежування ЧР з урахуванням їх відмінностей в утворенні синтаксичної структури речення.

В.І. Фурашов виділяє типові і власне синкретичні ЧР, вважаючи, що типові ДЧР формуються на базі морфологізованих способів їх вираження і мають одинарні відношення в реченні. Власне синкретичні ЧР формуються на базі неморфологізованих способів вираження і в реченні мають подвійні звязки і відношення. Проміжне положення між типовими і власне синкретичними ЧР займають ДЧР, які мають різні відтінки значень. Цей підклас формується в основному за рахунок неморфологізованих ДЧ з одинарними відношеннями (Фурашов, 1977, 95).

Дехто з лінгвістів виходить із поняття "структурної повноти", або обовязкового мінімуму речення, який, залежно від валентності дієслова, може бути двокомпонентним і трикомпонентним (Гузь, 1973). "Увага до такої ознаки, як "обовязковість необовязковість" того чи іншого члена речення в завершеності конструкції" (Никитин, 1969) забезпечила віднесення до основи речення, крім головних членів (двокомпонентного мінімуму), також і деяких другорядних, зокрема додатків, а при неперехідних дієсловах обставин (Ломтев, 1979).

Н.Л. Іваницька, виходячи з того, що ЧР поділяються за ознакою обовязковості необовязковості, говорить у своїй статті, що можуть бути такі ЧР: підмет; присудок; обовязковий ДЧ первинної залежності; обовязкові ДЧ, які поширюють члени первинної залежності; обовязкові ДЧ, залежні від інших ДЧ; необовязкові (факультативні) ДЧ (Іваницька, 1986).

В.В. Бабайцева послідовно проводить ідею "багатоаспектності" ЧР, що передбачає "поєднання всіх аспектів членування речення, в тому числі логічного, структурного і комунікативного" (Бабайцева, 1975, 4). Член речення розглядається автором як своєрідний конденсатор, який дозволяє доповнити раніше відкриті ознаки елементів, що складають речення, новими властивостями, побаченими й описаними з погляду нових позицій, нових синтаксичних напрямів. Таким чином, вчення про ЧР останнім часом зазнало певних змін. З погляду сьогодення традиційне вчення має здобутки та суперечності. До основних здобутків відносимо обгрунтування поділу ЧР на головні і другорядні (особливо детальний опис головних), високий ступінь граматичної абстракції ЧР (формальний поділ ЧР на другорядні і головні спрямований не на речення як мовленнєву одиницю з конкретним лексичним наповненням, а на речення як абстрактну конструкцію).

До основних недоліків традиційної моделі ЧР Н.Л.Іваницька відносить такі:

1) нездатність у межах існуючої системи ЧР охопити й класифікувати всі мовленнєві елементи речення;

2) відсутність однозначних критеріїв розрізнення ЧР і неможливість, виходячи з існуючих критеріїв (формально-граматичних і семантичних), розмежо

s