Символічні структури давньої драми в контексті психоаналітичного дискурсу З. Фройда

Информация - Психология

Другие материалы по предмету Психология

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



уле (помешкання Бога небо, рай). Саме сюди прагне повернутися герой барокової драми, сподіваючись знайти в раю вічний притулок, спокій і душевне зцілення. Найчастіше метою героя драми є не майбутнє, а повернення в минуле, до першооснов, до сакрального зародку з метою осягнення ідеї єдиного Бога, закладеної в генетичному коді власної психіки. Не даремно алегоричний персонаж Хору з драми "Діалог про Древо Життя" запевняє мандрівника в тому, що людина здатна осягнути Бога в сакральному поєднанні з ним (сцена пята другого акту):

 

Bogastw chcesz nabyć? Tu majętności.

Sławy chcesz? - Tu masz boskie zacności.

Tu Bg. Więtszego a co być może?

[9, 434].

 

Тож усвідомлення людиною Бога‚ як психічної реальності‚ давньою драмою трактується як вищий рівень духовного розвитку особистості.

Всі три виміри часу майбутнє, теперішнє, минуле - знаходять своє буттєве втілення лише в процесі усвідомлення цих абстрактних понять людиною. Майбутнє може втратити значення в момент смерті, минуле може забутися в стані амнезії, теперішнє не усвідомлюється людиною уві сні.

В небі і в пеклі, де можливе лише психічне буття героя, панує сакральний час, що характеризується циклічністю. Модель часопростору давньої драми дає можливість цілісного осягнення закономірностей функціонування всіх часових континуумів, усвідомлення їх взаємозвязків, можливості взаємовпливу, взаємопроникнення і взаємопоглинання тобто розуміння модифікаційних властивостей часу ( в тому числі його здатності розгортатися як лінійно, так і циклічно).

Людину психоаналіз розглядає як живу енергетичну систему, сповнену різноспрямованих динамічних поривів, напруг і бажань, яка постійно намагається відновити власну рівновагу. В психоаналізі подорож людини трактується як пошуки істини, вагання особистості тощо. В давній драмі прагнення людини до внутрішньої гармонії визначають вічні мандри головного героя з землі на небо, із неба в пекло тощо. Така подорож символізує переміщення героя драми не лише в просторі, а й в часі.

Мандрівка героя в часі відображає психологічну необхідність, по-перше, занурення людини у власні спогади з метою переосмислення і переоцінки прожитого, по-друге, важливість умовного проникнення людини у майбутнє у своїх мріях і мареннях, завдяки чому людина здатна змоделювати бажані майбутні події чи психологічно підготуватися до негативних наслідків передбачуваних нещасть.

Як зазначає Т.М. Титаренко‚ "однією з характеристик психологічного часу є його непослідовність‚ неможливість чіткого‚ векторного руху з минулого через сьогодення у майбутнє. Людина постійно виходить зі стану спокою‚ нерухомості чи то у власне минуле‚ чи в майбутнє‚ чи в теперішнє. Індивід водночас бачить плин життя у всіх його напрямах‚ вдивляється в минуле і майбутнє. Якщо немає постійної роботи з памяттю‚ її змістом‚ не може бути й реальних життєвих перспектив" [2; 560]. На наш погляд‚ подорож героя давньої драми є художньою ілюстрацією роботи людини зі змістом власної памяті та репрезентує характеристики психічного часу ( підкреслено Т.П.).

Провідний мотив давньоукраїнської драми "Слова про збурення пекла" очікування Ісуса Христа, що має звільнити з пекла праведні душі, котрі перебувають в царстві Ада, де "изо всЂх сторон мЂдяние ворота " [8; 225].

" Слова о збуренії пекла, єгда Христос, од мертвих вставши, пекло збурив" великодня ("пасійна") драма, знайдена і вперше опублікована І.Франком, зображає містеріальні події, повязані з розпяттям і воскресінням Христа. Але містеріальна дія не відбувається на сцені. Про муки Ісуса в драмі оповідають посли:

 

Посел трети ( прибигае и мовит):

Отож, пане наш Аде, юж Христос умираєт,

На крестЂ главу прикланяєт...

[8; 226].

Знущання над Христом описує також Люцифер у своїй розмові з Адом:

Люцифер ( до Ада мовит):

Видиш, Аде. Такую маю новину,

Що ся стало през мене Мариину сину?

...на крестЂ єго прибили,

И терновий винец на главу вложили

[8; 227].

 

Образна картина розпяття Ісуса, на нашу думку, відображає механізм психічних процесів, повязаних із становленням людської свідомості. Ці процеси протікають у психіці людини безперервно і мають циклічний характер. Тож якщо народження Христа в різдвяних драмах представляє виникнення в неусвідомленому пласті людської психіки первісного образу, картина розпяття Ісуса у драмах Пасхального циклу символізує психічний процес витіснення первинного образу в сферу неусвідомленого (процес сублімації). Воскресіння Христа представляє повторну актуалізацію первинного образу, його усвідомлення і відродження у переосмисленому вигляді.

У сфері несвідомого З.Фройд виділяв два основні інстинкти потяг до творення і потяг до руйнування [5]. Якщо герой давньої драми сповнений творчої енергії‚ він мандрує на небо, коли головного персонажа захоплюють руйнівні процеси і він переживає душевне виснаження‚ у драмі зображується мандрівка героя до пекла. Така подорож героя символізує поглинання душі людини її власною темною стороною, власними комплексами, від влади яких людина не здатна звільнитися, не знаходячи в собі необхідної кількості психічної енергії, потрібної для здійснення цієї мети. Тож переміщення героя драми в різних ярусах сцени символічно відображало рух його психічних процесів.

Напруга, котра штовхає людину до обєднуючої мети, трактується в психоаналізі як лібідо, або Ерос. Символ лібідо в давній драмі характеризується амбів

s