Символічні структури давньої драми в контексті психоаналітичного дискурсу З. Фройда

Информация - Психология

Другие материалы по предмету Психология

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



З.Фройдом, у давній драмі представлено в образі головного героя, який постійно перебуває в пошуках, мучиться, переживає злети і падіння, вагається в виборі рішення і прагне досягти душевної гармонії та рівноваги.

В драмі "Царство Натури Людской" таким героєм є персоніфікований образ Людської Натури, в "Драмі про Олексія, чоловіка Божого" - це праведний Олексій, у давньопольській драмі "Діалог про Древо Життя" мандрівник, пілігрим, у драмі Феофана Прокоповича "Володимир" князь Володимир. Помешканням героїв згаданих драматичних творів є земля, яку представляє середній ярус сцени давньої драми. Тут є можливим психофізіологічне буття героя, під час якого людина прагне самоусвідомлення, самореалізації, ствердження своєї вагомості в сімї, суспільстві.

Психічну структуру Воно (сфера неусвідомленого психіки людини) у давній драмі уособлюють алегоричні персонажі персоніфікації темних сил - Диявол, Люцифер, чорти тощо. За визначенням З.Фройда: "Воно не визнає ніяких вартостей, не знає добра і зла, не має моралі. Економічний, або, якщо ваша ласка, кількісний чинник тісно повязаний із принципом насолоди, панує над усіма процесами... всі інстинктивні наснаження, що вимагають розряду, певного відпливу енергії, перебувають у Воно" [5; 542].

Знаходження героя давньої драми у помешканні нечистої сили мало символізувати не усвідомлення персонажем власних переживань тривоги, страху, пристрасті тощо. Таким чином‚ коли необхідно було вказати на те‚ що героя захоплює і поглинає світ власних інстинктів‚ автори драматичного твору зображували подорож людини до підземного світу. Отже‚ образ пекла в давній драмі є художньою моделлю психічної реальності, в якій людина переживає муки і страждання власної душі.

На думку З.Фройда, "неусвідомлене в психічному житті це інфантильне", а " огидне зло просто початкові, примітивні, інфантильні вияви психічного життя, що їх справді можна спостерігати в кожної дитини..." [5; 208]. Персоніфікацією зла, як інфантильного начала в людині, в давній драмі є образи нечистої сили. Зокрема в пєсі Феофана Прокоповича "Володимир" введенням у сюжет твору образів трьох бісів, які спокушають героя, представлено роздвоєння особистості головного персонажа князя Володимира (дія перша, ява третя):

 

Яко князь ваш Владимир, иже скорб толику

Наводит, страст имЂет зЂяну и велику

Ко похоти тЂлесной и ко мирской власти.

Того ради цариков, иже тЂмы страсти

ВладЂют, звати треба. Трие сут: бЂс мира,

бЂс плоти, бЂс противства божия ...

[4; 386].

 

Персонажі пєси - біси туги, плоті та хули - виконують алегоричну функцію і зявляються після закляття Жеривола в другому акті драми з метою випробування та перевірки головного героя Володимира. Образи бісів‚ на нашу думку, є уособленнями афективних станів людини‚ що супроводжуються виявом емоцій негативного плану.

У другій яві четвертої дії пєси князь Володимир, відіславши синів, переживає спокушення. В програмі до видання драми 1961 р. описуються душевні вагання героя: "Мир бо єму горделивія, біс же хули хулнія, плоть же плотская помисли наводять. Он же, тако бідствуя, наконец вся іскушенія побіждает і ідет к ісполнению воли господній"[4; 668].

Наведений опис внутрішнього стану героя пєси свідчить про те, що він врешті подолав власну інфантильність, і‚ знехтувавши спокусами‚ прийняв остаточне рішення.

В пєсі "Царство Натури Людской" персоніфікаціями зла є такі дійові образи, як володар пекла Люцифер, його слуги і помічники, у тому числі - Злість, Спокуса (Прелесть), Відчай, Гордість, Смерть. Ці образи також є префігурацією Диявола, опозиційної Богові, нечистої сили.

В барокових пєсах страх може персоніфікуватися в образі Диявола. Як приклад вираження героєм давньої драми цього почуття, можемо навести уривок із польської пєси "Діалог про Древо Життя"‚ в якому відображена розмова між мандрівником і Дияволом (сцена сьома другого акту):

 

Viator

Sumnienie uciszone już mię strofuje,

Bojaźń jednak do Ciebie idąc, Panie, czuję.

Diabolus

I owszem, bać się Boga początek mądrości.

Jeśliś począł dobrze żyć, trwajże w lękliwości.

Viator

Lękać się Pana Boga początek mądrości.

Lękać się Ciebie, Panie, każe moja podłość

[9, 436].

 

В останній репліці мандрівника протиставляються почуття страху перед Богом і перед Дияволом. У страхові перед Вищою силою герой драми виражає поклоніння божественному порядку‚ в той же час мандрівник усвідомлює фальшивість‚ безпідставність‚ негідність почуття страху перед темними силами. Страх перед Богом є початком мудрості‚ поклоніння Дияволу проявом ницості героя.

Персонажі, що представляють темні сили, часто стоять на перешкоді до досягнення героєм своєї мети, але завжди ним долаються, при умові, коли герой перестає їх боятися. Воля до дії, надія, віра, любов перемагає страх, і ця перемога допомагає самоутвердитися герою, відчути свою внутрішню силу і осягнути значимість свого "я". Перемога героя давньої драми над злими силами вказує на позбавлення ним власної егоцентричності, інфантильності, пригнічуючих комплексів, страхів, забобон тощо.

У трирівневій моделі світу барокового театру знайшли своє відображення й тогочасні уявлення людини про часовий континуум. Найнижчий ярус (пекло) символізував майбутнє психічне буття, ще не визначене, незрозуміле, а тому породжуюче страх. Середній ярус (земля), де відбуваються земні події і пригоди героїв це теперішнє - тимчасове пристанище людини. І, нарешті‚ верхній ярус - це ми

s