Символічні структури давньої драми в контексті психоаналітичного дискурсу З. Фройда

Информация - Психология

Другие материалы по предмету Психология

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



т человЂка, як бог и владика,

Уставити цара и господа велика

И над нами

[8; 266].

 

У цій же бароковій пєсі образ Бога також представлений завдяки префігураціям таким персонажам давньої драми, котрі, хоча й мали розроблену характеристику, мало що значили самі по собі. Основна їх функція полягала у вказівці, у натякові на іншого героя. Вони були його одухотвореною паралеллю.

Префігураціями постаті Бога в драмі "Царство Натури Людской" виступають такі дійові особи, як Всемогуща Сила (атрибут божества), Гнів Божий, Скарга Гніву Божого, Милосердя, Милість Божа.

У сцені другій першого акту драми "Царство Натури Людской" подається самохарактеристика Всемогущої Сили:

 

Всемогущая Сила.

Вся могу, разумЂю, вся вижу, вся знаю,

Всемогущая Сила аз ся нарицаю.

Единому бозтву всесоединенна,

От нераздЂлной троици ни нераздЂленна,

Тричисленному лицу, богови едину,

Хвалою и славою равно честна вину;

Я богом, а бог мною все что начинаем,

То со собою вкупЂ всегда навершаем

[8; 268].

 

Цей образ-персоніфікація представляє філософські уявлення людини барокової епохи про вічне існування сакральної сили, буття якої характеризується нескінченністю:

 

Царица соцарствую на вишнем престолЂ;

Не имат моя битность конца ни начала

[8; 268].

 

Караючу "батьківську" функцію психічної структурии Над Я в драмі " Царство Натури Людской" також представляє в сцені пятій першого акту образ-персоніфікація - Гнів Божий:

 

ГнЂв божий.

За дерзость, за лакомство, за преступство збуру,

Винищу и потреблю Людскую Натуру,

И нЂст иже измет ю от моею руку;

Пошлю огненны стрЂли з напраженна луку.

Раскаяся бог, яко зозда человЂка,

Что его Натура бЂ во злобах велика.

Посла мя, ГнЂв божий, да отмщу обиди,

Предам Людску Натуру в незноснии бЂди

[8; 273-274].

 

У ремарці сцени пятої першого акту драми "Царство Натури Людской" оповідається про те, що "ГнЂв божий на Натуру Людскую, преступившую заповЂд Всемощной Сили, зЂло ярится и молнию с небес низводит, его же Милость божая благает, но Істинна, Суд божий принуждает на отмщение, и Натуру Людскую внЂ рая изгнати Декрет повелЂвает Херувиму" [8; 273].

Такі образи драми "Царство Натури Людской" Істина, Суд, Декрет, Херувим - є персоніфікованими виявами основних принципів реалізації соціального порядку та відображують етапи караючого процесу: осмислення здійсненого Натурою Людською гріха, осудження її, оголошення і виконання вироку. Але в давній драмі виражається також і одна з провідних ідей християнської релігії про можливість помилування після щирого розкаяння і покути людини. Грішник має також викоренити з власної душі "насіння сатанинське", про що йде мова в одній із реплік головного героя драми "Діалог про Древо Життя" ( сцена сьома третього акту):

 

Viato r

Wiem, że apostoł grozi sądem niegodnemu,

Ale Bg obiecuje żywot skruszonemu.

Zna i to, że nałogw złych we mnie zostały

Korzenie, Lecz, by grzechw więcej nie puszczały

Gałęzia ciernistego, sprawi Ciało Pańskie.

Wykorzeni to ze mnie nasienie szatańskie

[9, 455-456].

 

Ідея про Боже милосердя в давньоукраїнській драмі "Царство Натури Людской" персоніфікована в алегоричній фігурі Милості Божої. Слід зазначити, що польське слово miłość перекладається українською мовою як любов, а miłować любити.

Думка про те, що помилування є завжди проявом любові, виражена в репліці дійової особи Милості Божої (сцена девята, акт перший):

 

Видиш, что свЂт солнечний на ввес мир сияет,

Так и Милость божая всЂм ся подавает.

Аз изведу з темници плачливую душу

И, да ю помилует, бога серце взрушу

[8; 282].

У сцені девятій першого акту драми "Царство Натури Людской" абстрактні поняття надії, віри і любові уособлюються в дійових особах пєси Надії, Вірі та Милості Божій, і, як свідчить ремарка цієї сцени, допомагають визволенню Натури Людської з темниці: "Отчаяние а Прелест нЂкогда же надЂятися Людской натурЂ от богопомилования, но Милость божая, ВЂрою и Надеждею его побудивши, Натуру Людскую, в темницЂ сЂдящую, о свобождении упевняют" [8; 280].

У фіналі девятої сцени першого акту подається монолог Хору, в якому оголошується про помилування Богом Натури Людської:

 

Хор

Оглашает милосердна быти бога на Натурою Людскою.

О кто ж исповЂст, як есть бог богати

И во милости и во благодати?

Людской НатурЂ, яже днес отпаде,

Днес милость даде.

Преврати гнЂв свой во любов велику,

Божію Милость посла к человЂку;

НинЂ юж кипит огнем любвЂродним,

Не гнЂвохлодним

[8; 283-284].

 

Слід зазначити, що алегоричний персонаж давньої драми Хор виконував як дидактичну, так і моралізаторську функцію. Цю дійову особу, на нашу думку, можна трактувати як персоніфікацію ідеї про унормовуючу роль моралізаторського чинника в суспільстві.

В сцені пятій другої дії драми "Діалог про Древо Життя" Хор теж виступає алегоричним персонажем, котрого в даному контексті можна також трактувати як голос самого Бога. В одній із реплік Хору не просто говориться про те, що зло людське породжує сама людина, а й формулюється психологічний закон, що тлумачить зло, як негативні проекції її власної тіні (темної сторони душі) на інші обєкти:

 

Pomni to, że grunt twojego złego

Z ciebie iść tylko może samego.

Jak w suknie rostąć, sukno mol psuje,

Tak też swoja złość złego katuje [9, 434].

 

Психічну структуру Я, описану

s