Символіка давньоруської держави

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ідтак він мусив використовувати власну печатку (тобто перенесене на неї зображення іменного герба). І вже сини Володимира Мономаха замість тризуба використовують на печатках образи святих, зокрема архангела Михаїла. Але ще й до князювання Володимира Мономаха архистратиг Михаїл відомий у Києві. Саме з іменем цього святого повязане будівництво тут 1108 року київським князем Святополком-Михаїлом Михайлівського Золотоверхого собору.

Архангел Михаїл - один із семи небесних ангелів, головний воєначальник у православному церковному житті - стає з XII століття покровителем Києва. Згодом його зображення зявляється і на гербі міста, коли печаті окремих князів уже виконують роль регіональних символів. Треба зазначити, що за традицією, як встановив відомий російський учений М.П. Лихачов, зображення святого Михаїла було саме на печатях тих князів, котрі носили це імя. Тому є всі підстави вважати, що воно було дуже поширене на Русі, в тому числі й у київських князів, оскільки зображення саме цього святого досить часто зустрічається на тогочасних печатках. Це повязувалося з тим, що, починаючи з 811 року, візантійські імператори також брали собі імя Михайла. А приклад Візантії (звідки, як відомо, християнство поширилося на Київську Русь) був прийнятий на східнословянських землях і щодо вживання імен.

ЗОЛОТИЙ ЛЕВ.

Перші відомості про його існування трапляються у хроніці польського письменника Ю. Зіморовича. Тут вказується, що князь Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка датується 125о роком, дарує його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі - з писемного джерела. Натуральне ж зображення цього гербового знака бачимо вперше на печатці, що скріпила грамоту двох галицько-володимирських князів - Андрія і Льва II (котрі називали себе князями всієї Русі, Галича і Володимира) від 9 серпня 1316 року. Подібну печатку мав і останній галицько-волинський князь Юрій II - її використано на грамотах від 9 березня 1327, 11 лютого 1334,20 жовтня 1335 років. Золотий лев на синьому полі залишився відзнакою галицьких земель і після того, як їх захопили польські.

 

 

Лев був знаком для всієї Галицько-Володимирської держави, що обіймала велику більшість українських земель від Вислока по Дніпро і від долішнього Бугу по Карпати і Чорне море".

Правда, зазначає далі Томашівський, "за польських часів знак цей приложено до самої тільки Галичини, а для Волині, Поділля, Київщини скомбіновано окремі знаки".

Таким чином вчений стверджує, що "лев є гербовим знаком для всіх українських земель по сім боці Дніпра" (правобережних) і "може бути загальноукраїнським символом. Се право ще більше оправдане з огляду на ту роль, яку відіграла галицько-володимирська держава в історії витворення й розвитку української національності. Без цієї держави трудно уявити собі можливість теперішнього існування української нації: тут лежить наш національний вугольний камінь. Ця величезна історична вага західноукраїнських земель нехай отже буде зазначена й у характері національного герба.

Окрім того і практичні мотиви велять поставити лева на перше місце між усіма гербовими знаками наших земель. Герб тісно. звязаний з національним кольором; наш лев нерозривно звязаний з синьо-жовтими фарбами: жовтий (золотий) лев на синьому полі. Значить - як синьо-жовта краска є загальнонаціональною, так само лев повинен бути нашим національним гербом".

 

2. Прапор

 

Прапор як засіб сигналізації відомий ще з античних часів. Дослідник Л. Яковлєв зазначав, що перші давньоруські знамена, як і перші прапори інших народів древності, - це прості, довгі жердини, до вершин яких прикріплювалися гілля дерев, жмутики трави, кінські хвости та інші ознаки, котрі в літописах іменуються "чолкою стяговою": "И бить сеча зла, и потяша стяговника нашого и чолку стяговую соторгоша со стяга" ("Слово про Ігорів похід").

Древні стяги дуже поважалися на Русі те за часів язичества, а після введення християнства вони освячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. З цього часу значення стягів як святині зросло - без прапора військо не відправлялось у похід і не вступало в бій. До речі, відтепер на вершку кріпився не гостроконечник, а хрест; замість однієї - дві-три "чолки" різних кольорів. Вони незабаром будуть замінені великими відрізками клиноподібної матерії яскравого кольору.

Як зазначає відомий російський історик XIX ст. М. Карамзін, словяни обожнювали свої знамена і вважали, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів.

Стяги спершу брали в похід, піднімали їх перед боєм. Ставили на підвищеному місці, щоб було видно кожному ратнику. І Збереглися в літописах з цього приводу такі вирази: "наволочив стяги" - тобто прикріпивши їх до древків і "поставиша стязи" чи "стоять стязи" - означало, що військо стоїть, готове до бою.

Збити стяги неприятеля вважалось рівнозначним перемозі у битві, і В одному випадку, розповідає літопис, руські князі близько підійшли до стану половців і "перебродищи через реку Сулу, и кликнуша на них, половци же ужасощась и не возмогоша ни стяга поставити, ни побегоша".

За стяговиків визначалися найвизначніші богатирі, які мали постійно підтримувати прапор над полем бою і охороняти. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, "простирающеея яко облацы" - значить битва точилася

s