Середньовіччя в українській літературі

Курсовой проект - Литература

Другие курсовые по предмету Литература

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



я епоха Середньовіччя час, що тривав від монголо-татарської навали, кульмінацією якої було падіння Києва 1240 р., до кінця ХV ст., коли розрізнені українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського, Польщі, Молдови, Угорщини.

Від часу Середньовіччя збереглася дуже незначна кількість памяток духовної культури, а ще більше було втрачено назавжди, що давало вагомі підстави історикам української літератури ставитись до цієї епохи з певною зневагою, називаючи кінець ХІІІ, ХІV та ХV ст. “занепадом усякої духовної праці” (І. Франко) [1;17], “майже паузою в літературному розвитку”, “пропащим часом у житті нашого народу” (Д. Чижевський) [1;21] ; “найглухішими часами у розвитку нашого письменства” (М. Возняк) [1; 28]. Разом з тим, “при всій бідності своїй у сфері продукції, цей період, очевидно, був повний внутрішнього змісту. Він підготовлював небувалу доти напружену громадську, ідейну активність першого відродження… Ці віки були такими смутними, але не безплідними днями нашого життя!” (М. Грушевський) [2; 12].

Українська середньовічна культура як складова частина східнохристиянського культурного світу спиралась на візантійську духовну спадщину. Близькість між регіональними і національними частинами культури, отже, й літератури, Slavia Orthodoxa була настільки тісною, що чимало памяток того часу є спільним надбанням двох або кількох народів. Зокрема, болгарин Григорій Цамблак належить ще й сербській, румунській і українській культурам; Петро Ратенський українській і російській тощо.

І Франко, М. Грушевський, М. Возняк, Д. Чижевський зробили значний внесок в історію дослідження української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст. Чимало матеріалів, що стосуються конкретних явищ та окремих творів українського письменства, фрагментарно містяться в дослідженнях ряду українських та зарубіжних учених.

Незважаючи на це, поза увагою дослідників залишається досить значна кількість текстів, що досі практично не вивчені навіть на рівні змісту як історико-літературні явища, не кажучи вже про те, що оригінальна та перекладна література пізнього Середньовіччя вимагає нового прочитання на рівні стилю, образів, символів, топосів тощо.

Відзначимо також, що успішне дослідження українського письменства пізнього Середньовіччя є можливим лише за чіткого історичного підходу, оскільки духовна культура кожної епохи має притаманну лише їй ментальність, особливий “образ світу” (А. Гуревич), у який занурені всі способи його сприйняття, переживання і відтворення, з мовою і взагалі з усіма знаковими системами включно, що використовуються в даному суспільстві. Напевне, у цьому культурному контексті й варто інтерпретувати існуючі в дану епоху художні стилі і жанри мистецтва та літератури [2; 71].

Отже, для висвітлення якнайповнішої панорами української літератури Середньовіччя необхідно звертатися до найрізноманітніших за характером явищ, що належать до різних форм культури, але мають спільні знакові показники, які існують одночасно і є однорідними та аналогічними. Помережаність української духовної культури другої половини ХІІІХV ст. не дозволяє будувати всі сентенції на конкретних текстах. Доводиться звертатися до сфери уяви, до ідеології, до спроби зрозуміти дух епохи, її ментальність, тобто до тих речей, які не завжди можна висловити . Матеріал, яким доводиться оперувати, вивчаючи українську літературу кінця ХІІІ-ХV ст., фрагментарний.

Але оскільки міфи та їхні численні модифікації були основою світогляду тогочасної людини, а ключем до офіційної ідеології християнства була Біблія, то дослідник української літератури пізнього Середньовіччя, спираючись на сучасну методологію, може наблизитись до розуміння тогочасного колективного підсвідомого, а отже, й до відносно обєктивної інтерпретації вцілілих вербальних текстів.

Таким чином, лише комплексний розгляд релігійного, філософського, мистецького, фольклорного, літературного, а в деяких випадках економічного та політичного життя України в добу Середньовіччя дозволяє найближче підійти до розуміння основних проблем і явищ української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст.

 

  1. Літературні памятки періоду раннього та пізнього Середньовіччя

 

Запровадження християнства і державне піднесення Київської Русі посилили потребу в письменстві. Вже в ХІ столітті на Русі було чимало книжок. Ярослав Мудрий, за давнім свідченням був великий книголюб. Він зібрав багато переписувачів і перекладачів з грецької мови на словянську і часто сам працював разом з ними. При храмі Софії він організував бібліотеку.

Значне місце серед книг належало, природно, книгам богослужебним. Крім євангелія, слід відзначити як дуже поширену книгу так званий псалтир збірку староєврейських релігійних пісень. У Київській Русі, крім культового призначення, псалтир був підручником, по якому вчилися читати, і матеріалом для домашнього читання [2; 37].

З появою писемності почалося записування історичних фактів. Записували їх або у формі коротких заміток, або розгорнутих оповідань (сказаній). Коли матеріалу збиралося багато, замітки і сказанія зводили в одне ціле і розміщали за порядком років. Утворювалося літописне зведення або просто літопис.

Література цього періоду розвивається в річищі традицій Київської Русі: продовжують функціонувати ті самі жанри, подібною залишається тематика. Однак характер часу накладає свій відбиток на явища українського письменства. У більшості вцілілих творів цьог

s