Сенс життя і ставлення до смерті

Контрольная работа - Философия

Другие контрольные работы по предмету Философия

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ро це Святе письмо.

 

3. Життя як утілення смислу

 

Інший, альтернативний шлях смислу і осмислення людиною власного буття передбачає пошук у зовнішньому світі або ж у духовній сфері якихось готових ідеалів, планів, рецептів, схем, які мали б заздалегідь визначати людське життя, тим самим і надаючи йому певної осмисленості. Нерідко люди вважають, що прожити своє життя недаремно, правильно значить присвятити його неухильній реалізації того чи іншого попереднього задуму; відсутність подібних ідеальних настанов, так само як і будь-які відступи від них, сприймаються як життєва катастрофа.

Людина, яка здатна вдовольнитися раз і назавжди одержаним розвязанням неповторної загадки власного життя, внутрішньо тяжіє до одномірності: стає глухою до глибоких духовних, зокрема й релігійних переживань, до справжнього мистецтва (вже Платон, як відомо, радив вигнати із спроектованої ним ідеальної держави Гомера і творців трагедій), байдужою або ж нетерпимою до альтернативних цінностей.

Натомість у неї зростає потреба в різноманітних сурогатах духовності, які б підтверджували або принаймні не чіпали її життєве кредо; подібні сурогати й надають їй ті, хто заінтересований у її конформізмі байдуже, чи у формі вестернізованої масової культури, чи у вигляді офіціозної художньої самодіяльності, зародки якої виразно окреслені в тих же платонівських Законах.

Коли ми придивимося до того, що є нормальним, серединним для людини, що повторюється в її історичному розвиткові, для кожного покоління постаючи по-новому, побачимо, зрештою, більш природні й разом з тим динамічні процеси зростаючого осмислення буття, вільні від крайнощів безмежного субєктивізму, з одного боку, і беззастережного конформізму з іншого. Тут перед нами постає діалог, спілкування людини зі світом.

Як перший, так і другий розглянуті напрями визначення сенсу людського буття в основі своїй, як прийнято говорити в сучасній філософії, монологічні. Це означає, що вони передбачають лише один-єдиний логос, єдине джерело осмислення в першому разі діяльність самої години, в другому ті чи інші відокремлені від цілісності буття ідеали або ціннісні взірці замкнеш, начебто сліпі для будь-яких інших можливих смислоугворювальних впливів. Фіксується певний смисловий центр, і життєве завдання людини зводиться до утвердження того, що з даного центру походить, у першому разі до самоствердження через власну діяльність, у другому до утвердження певних заздалегідь обраних ідеалів, цінностей тощо.

Неважко переконатися, що як та, так і інша позиція позначаються рисами довільності; до того ж будь-яке окремішнє, відірване від цілісності буття джерело осмислення рано чи пізно вичерпується, втрачає здатність до самовідтворення, що зрештою штовхає людину до крайнощів, які й були простежені вище. Реальною альтернативою тут може бути лише перехід до діалогічної концепції осмислення людського буття, заснованої на визнанні множинності можливих осмислювальних центрів і відкритості щодо їхнього впливу. Така концепція орієнтує на спілкування з іншими людьми, із цінностями своєї та інших культур, зі світом загалом.

Слід сказати, що спілкування в його людинотворчій функції одна з центральних тем філософії XX ст.

Для особи, що розвивається нормально, цей процес, попри всі біографічні зміни й духовні переломи, являє собою певне нагромадження позитивних життєвих смислів, що веде до зростаючої смислової наповненості буття. Говорячи про міру висвітленості реального людського життя неминущим ціннісним смислом, ми нерідко звертаємося до поняття мудрість.

Мудра людина не просто та, що багато знає, навіть не та, що вміє застосовувати свої знання на практиці. Мудрий той, хто здатен практично співвідносити, гармонізувати життя і його сенс, підносячи їх до єдності, фондованої на позитивних людських цінностях. Стосовно ж світу обєктивних соціальних явищ подібна єдність життя і смислу виступає власне як культура. Саме в царині культури природне й соціальне буття постають у вигляді осмислено розподіленої, доцільно організованої й ціннісно орієнтованої цілісності, що втілює вищі прагнення людини.

Разом з тим у річищі подібного світоставлення зростаюче осмислення буття лише підкреслює його потенційну глибину. Як ми бачили вище, і перший, і другий з розглянутих типів світовідношення суттєво збіднюють внутрішній світ людської індивідуальності, життєвий досвід людини, відтинаючи від нього все, що суперечить утвердженню раз і назавжди обраного монологічного смислового центру. Однак якщо виходити з відкритого варіанта входження людини у світ, особливого значення набуває саме повнота людського досвіду.

Принципова довіра до навколишньої реальності, спрямованість на спілкування з нею надають вагомості феноменові людської цілісності, привчають бачити в ній невичерпне джерело потенційного, ще не реалізованого смислу. Творче осмислення буття і необмежене поширення сфери безпосереднього контакту з ним два взаємоповязані аспекти даного ставлення до світу. Так само воно вбирає в себе й прагнення до розумної впорядкованості, культурної організації життя, й поривання вдалину, до нових обріїв цілісного людського досвіду.

Втім, не будемо тут уживати надто гучних слів. Будь-яка патетика зробила б висновок, якого ми щойно дійшли, фальшивим, адже насправді, навіть за наймудрішого способу життя, реальної безмежнос

s