Сенс життя і ставлення до смерті

Контрольная работа - Философия

Другие контрольные работы по предмету Философия

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



приятель чи випадковий попутник, колега по роботі або кохана людина.

Не тільки конкретні оточуючі нас люди змушують нас до пошуку сенсу нашого буття. Якщо поглянути ширше, то й буття загалом вимагає перетворення життя у смисл, в осмислену відповідь на запити ззовні.

Життя вищий сенс для себе самого, пошуки існування неодмінна духовна турбота кожної особистості.

 

2. Способи осмислення людського буття

 

Вирізняються три способи осмислення людського буття.

Людина або претендує на те, щоб створити, спродуктувати жаданий смисл, внести його у світ власною діяльністю, або прагне віднайти його ззовні вже формованим і придатним для застосування, або ж , нарешті, виявляє готовність до співучасті у вироблені цього смислу шляхом відкритого діалогу, спілкування зі світом, буттям, з усіма відомими й невідомими його потенціалами та чинниками.

Перший шлях осмислення життя добре відомий у нашій країні, оскільки саме на ньому грунтується марксистське тлумачення смисложиттєвий проблем. У суспільстві стало звичним переконання, що тільки суспільна людина вносить у навколишній світ начала смислу, добра, краси, що поза її практичною діяльністю природа і буття загалом безтямні й пусті. Все, що є на світі, вся діяльність підлягають людському осмисленню і мають саме той смисл, який люди обєктивно в них вкладають. Що ж до власного буття людини, гарантією його осмисленості постають інтереси суспільства і прийдешніх поколінь: передаючи останнім результати своєї матеріальної й духовної діяльності, індивід засвідчує тим самим, що існував недаремно, і забезпечує собі єдино можливу форму виходу за емпіричні часові межі свого існування.

Немає сумніву, що до певної межі цей спосіб осмислення виявляється цілком продуктивним: він стимулював активність людини, її ініціативу, зміцнював соціальну свідомість. Однак, із часом дедалі більше зводилося нанівець притриманими йому суттєвими недоліками.

Першим з таких недоліків є прикра сліпота щодо природного світу й навколишньої дійсності загалом. Адже якщо єдине джерело смислу людська діяльність, то це означає, що людина може в будь-який спосіб розпоряджатися природними багатствами й буттям узагалі, зважаючи лише на власні потреби. Якщо природа й навколишній світ не є для мене самостійним джерелом смислу, якщо в них я вбачаю лише віддзеркалення власних інтересів, моє ставлення, навіть моя любов до них неминуче залишається егоїстичними. Нинішня глобальна екологічна криза значною мірою саме наслідок того, що людина з якогось часу перестала співвідносити з розмаїттям природного світу й буття загалом неповторний сенс власного існування на Землі.

Другий суттєвий недолік зазначеного підходу до смисложитгєвих проблем більшою мірою стосується вже екзистенційної структури індивідуального людського буття. Якщо смислу навколишній дійсності надає тільки людина, очевидно, що осмисленість власного існування кожної людської особи цілком залежить від буття інших людей, людських груп та спільнот, до котрих вона причетна, соціальних класів, націй, суспільства, прийдешніх поколінь, людства та його культури. Поки існування всього цього не викликає сумнівів, окрема особистість може вважати, що й її існування на світі має свій сенс. Прогресистській свідомості XIX ст., для якої обрії існування людства губилися в нескінченності світлого майбутнього, цього, очевидно, було досить. Нині, однак, ми живемо у світі, сповненому таких загроз, що припущення про неминучий кінець фізичного існування людства стає закономірним актом думки. А якщо людство смертне (причому можливість його загибелі є цілком реальною), якщо його безсмертна культура виявляється ще вразливішою і крихкішою, ніж фізичне його єство - в чому ж тоді сенс людського існування на Землі й власного буття кожної особистості зокрема? Невже в тому, що всі ми накоїли в реальному світі заради міфічного і, як виявляється, нікому не потрібного майбуття?

Нарешті, ще один, третій недолік розглянутої позиції повязаний уже із самою сутністю смисложитгєвого самовизначення людини. Згадаймо відомий в етиці парадокс любові до близьких і любові до далеких. Сутність його в тому, що людина може справді любити тих і присвячувати своє життя тим, кого уявляє собі конкретно, хто їй реально близький. Давно помічено, що любов до близьких найважчий різновид любові, але саме тому, що єдино реальний. Любити (справді любити) багатьох особливе й рідкісне покликання людської душі, неодмінно повязане зі здатністю відчувати цих багатьох як своїх близьких; цією здатністю обдаровані справжні педагоги, лікарі, духовні наставники та ін.

Натомість любов до далеких орієнтує людину на ідеальні обєкти, котрих вона конкретно сприйняти й уявити не може. Нам здається, що ми любимо прийдешні покоління або людство в цілому, або ж цілісну й гармонійну людину майбутнього, це почуття може бути навіть досить палким і все ж, поки конкретних образів усього цього нам не дано, ми любимо скоріше власні ідеї щодо згаданих високих сутностей. Така любов нічим не збагачує душу і за відповідних умов здатна виродитися у звичайнісінький егоїзм при повному збереженні ілюзії власної жертовності й високої моральної снаги.

Навколишній світ, коли він втрачає вимір власної самодостатності, перестає підтримувати й зігрівати людину, і та зрештою може опинитися в страхітливому вакуумі в зовнішній темряві, як мовить п

s