Селянсько-козацькі повстання під проводом Криштофа Косинського і Северина Наливайка

Информация - История

Другие материалы по предмету История

Для того чтобы скачать эту работу.
1. Подтвердите что Вы не робот:
2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинский державний технічний університет

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З ІСТОРІЇ УКРАІНИ

НА ТЕМУ:“СЕЛЯНСЬКО-КОЗАЦЬКІ ПОВСТАННЯ ПІД ПРОВОДОМ КРИШТОФА КОСИНСЬКОГО І СЕВЕРИНА НАЛИВАЙКА”

 

 

 

 

ВИКОНАВ:

СТУДЕНТ ФАКУЛЬТЕТА КЕС,

Грінець Є. Г.

ПЕРЕВІРИЛА:

Хлибова Людмила Василівна

 

 

Дніпродзержинськ 2010

ПЛАН

 

Вступ

1. Розгортання повстання під приводом К. Косинського

2. Селянсько-козацьке повстання під приводом Северина Наливайко

3. Значення обох повстаннь для історичного розвитку України

 

 

Вступ

 

Починаючи з 1590 року між козаками та шляхтою в значній мірі посилюються суперечності. Козакам дуже не подобалося ставлення до українського народу польської та української шляхти. Саме тому дуже велика частина українських селян і міщан стали на шлях супротиву. Це викликало сильне занепокоєння польської верхівки та вдохновило багатьох українців на боротьбу за свободу. Безсумнівно, величезну роль в повстанні відіграють саме 1591 - 1596 роки роки, коли повстання очолюють одні з найвизначніших гетьманів періоду козацько-селянського повстання Криштоф Косинський (1545-1993) та Северин Наливайко. Козацтво прагнуло поширити свій вплив на якомога більші території, вони примушували населення присягати їм у послушенстві. Будучи першим широким спільним виступом селянства, козацтва і міських низів, повстання під проводом Криштофа Косинського і Северина Наливайка стали важливою віхою в історії українського народу та його розвитку.

україна повстання козак феодал

 

1. Селянсько-козацьке повстання під приводом Криштофа Косинського

 

Cаме за часів гетьманування Криштофа Косинського у козаків увішло до звичаю обирати гетьманів вільними голосами. Хоча і раніше траплялися випадки, коли козаки самостійно обирали собі гетьманів, проте тоді це ще не було традицією.

Насамперед Криштоф Косинський залишив свій слід в історії України завдяки тому, що був першим гетьманом, який очолив повстання козаків проти гніту польських і українських феодалів.

Найчастіше в історичних джерелах дуже мало данних, щодо біографії К. Косинського до повстання проти Речі Посполитої у 1591 р. За свідченням одного з сучасників родом він був з Підляшшя, найімовірніше з тих дрібних шляхтичів, котрі не шукали долі серед багатої знаті, а вбачали себе тільки як козаків. Косинський жив на Запорожжі досить довго. Ще 22 травня 1586 р. Богдан Микошинський (що значиться в листі гетьманом Запорозького Війська) повідомляв старшину Підвисоцького, що отримав донесення від Криштофа з Низу од Гавані й од городков, котрий начебто попереджав про наміри кримського хана переправитись з ордою через Дніпро і напасти на Україну.

Як представник козацької верхівки, разом з іншими козацькими проводирями Косинський, скоріш за все, також дістав від короля грамоту на пустиню Рокитну на Поросю. Але не маючи змоги залюднити та облаштувати надану йому землю, він комусь невдовзі її продав. Та й, мабудь, він краще почувався на боці козаків, ніж польської шляхти, бо коли 1587 р. в Україні розпочалися селянські виступи проти шляхетських гнобителів, був на боці повстанців. А у 1591 р., коли спалахнуло велике повстання, він очолив його. Вже наприкінці 1590 р. на Запорожжі переховувалося близько 6 тис. повстанців наслідок загострення антикріпосницької та національно-визвольної боротьби в Україні. Значно посилилися суперечності між козаками і шляхтою. Наступ феодалів на Південно-Східне Поднівровя і Брацлавщину становив загрозу самому існуванню козацтва, яке й без того розвивалося в умовах гострих соціальних протиріч. Козацьку верхівку складали так звані старші козаки, котрим належали хутори, промисли, пасіки, човни, землі та господарства на Київщині, Поділлі, Брацлавщині, Полтавщині, їм прислуговувала козацька голота - джури, слуги. Останні, пригнічені багатими козаками, тікали до Запорожжя, яке з кожним роком збільшувалося й міцніло. Запорозька Січ не тільки стає опорною базою у відсічі турецько-татарської агресії, а й перетворються на національно-політичний центр боротьби українського народу проти панування шляхетської Польщі, що сприяло формуванню на Низу основ національної державності. Своєю боротьбою і діяльністю Січ відбивала прагнення українського народу до волі і державної самостійності. Це показала вся її історія.

Коли в Україні народні маси піднялися на повстання, запорозьке козацтво не могло лишитися осторонь. У 1590 р. перші повстанські загони на Київщині (у Поліссі) очолили козацькі отамани Я. Осовський, А. Рогачовський, Ф. Полоус. Інші козацькі представники очолили повстанців в Переяславщині та Брацлавщині. Наприкінці грудня 1591 р. запорозькі козаки разом з частиною рееєтровців піддали раптовому нападу одну з найсильніших фортець у Східній Україні Білу Церкву, резиденцію старости, магната князя Януша Острозького. Цей напад очолив Криштоф Косинський. Повстанці, здобувши замки у Білій Церкві та Богуславі пограбували старосту й підстаросту та позабирали всю гармату, амуніцію і запаси. Острозький надіслав скаргу королю на Криштофа Косинського, який, будучи гетьманом козацьким, се учинив, також і на все військо козаків Низових.

Незадовго перед цим Косинського було обрано на Запорожжі гетьманом, тому його участь у повстанні мала неабияке значення не лише для козаків, але й для інших верств населення. Повстанці при підтримці городян швидко захопили Білу Церкву, оволоділи артилерією, військовими припасами, які стали їм згодом у добрій нагоді. Загін поповнювався з кожним днем збіглим людом, козаками. Повстання розросталося. Услід за Білою Церквою повстанці здобули Трипілля, Переясляв, перейшли на Київщину, де вирішили перезимувати й упорядкувати свої загони. Все Київське воєводство, свідчить А Бантиш-Каменський, маєтки не лише приватних осіб але й королівські брали активну участь у козацькому повстанні. Не відомо, з кількох тисяч складалося їхнє військо, але воно було чималим, судячи з різноманітних напрямів сил козацьких. Як пише далі Бантиш-Каменський, усвідомивши розмах і силу повстання, Польща жахнулася.

Король Сигизмунд ІІІ, бачачи, що постання охопило майже всю Україну, видав на початку 1582 р. спеціальний універсал, за яким призначив комісарів для зясування причин повстання. Комісарам (старостам: теребольському Якубу Претвичу, черкаському Олександру Вишневецькому, брацлавському Якову Струсю і барському Яну Гульському) було надано особливі повноваження здійснювати суди над повсталими, виловлювати всіх, кого вважали підозрілими. У цьому їм мали допомагати всі міські і земські урядники.

Однак, переконавшись, що діяльність комісарів не вирішує справи, король наказує їм зібрати по своїх староствах команди і під керівництвом князя Язловецького швидким маршем рушити на Подніпровя, розгромити повстанців, а самого Косинського впіймати і привезти на суд до Варшави.

Повеліжня короля лишилося невиконаним. Зіткнувшись з упертим опором повстанців, надворні команди магнатів змушені були відступити. Козаки засіли в Тряпіллі, укріпили його і готувалися до подальшої оборони. Язловецький котрий отаборився у Фастові, надсилав їм погрозливі листи, пропонуючи здатись. В одному з них, складеному в підкреслено поштових виразах, він звертається до реєстровців, прагнучи відколоти їх від Косинського і пропонуючи видати його: Панам молодцям запорозьким, що в Триполлю під той час. ІІанове молодці! Хоч ви не вважаєте на моє писання, вже доказали себе непослушними і королеві, пану моєму, і мені самому, забувши свою присягу і обовязки супроти свого природженого пана, але я розумію, що ви то вчинили через Косинського, зрадника короля і Річі Посполитої, і думаю, що за одного лотра всі не схочете терпіти. Тому посилаю до вас ще цей лист, наказуючи вам іменем короля, аби ви того лотра видали, а самі волі королівській не противилися, бо тут ви народилися і важко було б вам обійтися без Польщі, котрої вам би вже не знати. Інакше замість того, що я з вами мав служити королеві і кров поганську розливати, коли ви зараз не увязните того лотра і не вишлите послів до мене, то я за поміччю Божою з людьми королівськими буду вам мститися.

Але й цей погрозливий лист не дав результатів.

Восени 1592 р. повстанці здійснили напад на Київський замок, де захопили гармати, порох, зброю. Інший їх загін здобув Переяслав. Розгромивши його гарнізон, повстанці також захопили багато зброї і спорядження.

Полумя повстання розросталося. Особливо широкого розмаху воно набуло на Волині, де зосередилися основні сили месників. Тут же, у містечку Острополі, із своїми загонами перебував і Криштоф Косинський.

Ситуація, що складалася, чимало турбувала короля, тим більше польських і українських магнатів. У вересні 1592 р. вони виступили на сеймі на чолі з князем К. Острозьким, землі якого були охоплені особливо широким повстанням, з вимогами відправити на придушення бунтівників коронні війська. Однак шляхта з польських провінцій, боячись залишитися без підтримки у випадку повстання селян в Центральній Польщі, виступила проти. Вимоги магнатів було відхилено. Натомість зявився королівський універсал, який зобовязував всю шляхту Волині, Київщини та Брацлавщини зібратись у посполите рушення і на чолі з князем Костянтином Острозьким вирушити на повстанців. Король оповіщав, щоб усі йшли на збір під Костянтинів для приборкання свавілля. В універсалі також говорилося, що Косинський «